МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. Монах-домініканець, італієць Фома (Тома) Аквінський(1225-1274 pp.) був засновником теологічної школи томізму і відіграв провідну роль у впровадженні в життя

Монах-домініканець, італієць Фома (Тома) Аквінський(1225-1274 pp.) був засновником теологічної школи томізму і відіграв провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології.

Найвідомішими його творами були "Сума істини католицької віри проти язичників", "Сума теології"', "Про правління можновладців". Основні концептуальні засади вчення філософа стосуються питань держави, права і закону в аспекті відносин церкви і держави, влади і суспільства, істини і справедливості. Його вчення спрямоване проти арістотелівського погляду на державу, право, суспільство з точки зору його натуралізму.

Послідовником вчення Арістотеля був арабський філософ XII ст. Ібн Рушді (по латині Аверроес), який проповідував вчення про вічність матерії і руху. Аверроїзм заперечував акт одночасного божественного творіння, визначаючи Бога не як творця, а як першопричину всього сущого. Виходя­чи з цього, земне життя, включаючи державу і право, підпорядковане при­родним закономірностям.

"

Фома Аквінський, перебуваючи на позиціях апологетики ідеології като­лицизму, піддав ретельному аналізові вчення Арістотеля, витлумачив арісто-телізм у католицько-теологічному дусі, використав його в розробці христи­янської державно-правової концепції. В числі перших він спробував розви­нути християнську доктрину держави на основі "Політики" Арістотеля.

Що зближувало філософські погляди на державу і право цих двох ве­ликих мислителів?

По-перше, Фома Аквінський поділяв думку Арістотеля про те, що лю­дина є політичною істотою. Самою природою закладене в людині прагнен­ня жити з іншими людьми для задоволення своїх потреб. Наслідком цього прагнення індивідуума і є держава. Вона відіграє важливу роль у житті сус­пільства, ставлячи собі за мету "загальне благо" своїх громадян.

По-друге, подібно до багатьох своїх попередників ( в тому числі і Аріс­тотеля), Фома Аквінський виводив державну владу від самого Бога і радив беззастережно їй підкорятися.

По-третє, Аквінський, як і Арістотель, не розмежовує суспільство і державу. Відповідно до його вчення, держава- це форма людської єдності і співробітництва, яка виникає у відповідь на потреби природи і розуму.

Роль володаря в державі філософ порівнював із роллю Бога в світі. Він зазначав, що Бог, перш ніж керувати світом, встановлює в ньому відповід­ний порядок. Так само і правитель: перш ніж управляти своєю державою, він встановлює в ній порядок.

Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. Вона є більш усталеною, стійкішою і стабільнішою, ніж інші форми, а тому саме вона здатна підтримувати порядок у суспільстві і гарантувати щасливе життя своїм підданим.

Які риси монархії роблять її домінуючою серед інших форм державно­го правління?

1)3а своєю будовою монархія схожа на всесвіт, який створив Бог. А всесвіт є найдосконалішою структурою.

2)Монархія, як і людський організм, управляється одним центром, а тому виключає суперечки між окремими ланками правління, які мають міс­це за аристократії, олігархії та демократії.

Водночас доцільно звернути увагу на принципово різні засади вчень Фоми Аквінського і Арістотеля.

1. Це в першу чергу стосується розуміння природи людини і справедли­вості.

- В античних мислителів, у цілому, і у Арістотеля, зокрема, людська
поведінка підпорядкована природному праву, яке відображає вимоги все­
осяжної космічної справедливості.

- У Фоми Аквінського природне право є не що інше, як підкорення
людини Богові і втілення божественної справедливості.

2. Різноманітність поглядів двох мислителів стосується самої держави.

- В Арістотеля держава (поліс) є самодостатньою, тобто вона сама по
собі здатна забезпечити всі умови для морального розвитку громадян. По­
лісна організація суспільства вбачалася як реальна умова втілення вічної
справедливості, критерієм якої було право.

- У вченні Аквінського держава теж турбується про суспільство, дбає
про "загальне благо". Але вічна (божественна) справедливість може утвер­
дитися на землі не завдяки державі (світській владі), а завдяки владі духов­
ній (церкви). Саме вона є єдиною, що діє за божими заповідями.

Критерієм загальної справедливості є Святе Письмо (Біблія). І взагалі, "червоною ниткою" через роздуми Фоми Аквінського про співвідношення духовної і світської влади проходить теза про верховенство духовної влади над світською, церкви над державою.

В чому полягає сутність влади, її першооснова в державі? Аналізуючи світську владу, Аквінський дійшов висновку, що вона складається з трьох аспектів: а) сутності самої влади; б) форми влади (тобто її походження); в) використання влади.

Сутність влади мислитель вбачав в установленому Богом порядку відносин панування і підкорення. В таких відносинах воля спричиняє рух підданих.

На відміну від сутності влади, її форма (походження) не завжди відпо­відає приписам Божого закону. У світському житті заволодіти владою мо­жуть пройдисвіти, із застосуванням обману чи сили.

Що стосується третього аспекту - використання світської влади - то тут Фома Аквінський вказував на зловживання владою, несправедливе її використання, що теж є порушенням Божих заповідей.

З огляду на невідповідність світської влади настановам Бога на стадіях її походження і використання, мислитель приходить до висновку, що вона не може претендувати на зверхність у суспільстві. Єдиною, відповідною до Божих заповідей, є влада церковна, завдяки якій у суспільстві можуть бути встановлені справедливість і спокій.

Політичним внеском Фоми Аквінського у розвиток державно-правової думки є його класифікація форм держав на основі критерію морального правління.

Метою суспільства, вважає теолог, є загальне благо. З огляду на це він поділяє правління на справедливе і несправедливе, а владу - на політичну і деспотичну.

Політична влада - це дотримання законів, опікування світського пра­вителя обороною країни, судочинством, усунення зловживань, підтримання миру в державі. Вона - найкраща форма правління, яка контролюється цер­квою і великими феодалами.

Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління повелите-

ля-деспота. Таке правління Фома Аквінський однозначно засуджував, під­креслюючи, що правитель мусить керуватися вимогами божественної спра­ведливості, дотримуватись приписів, законів і вимагати такої же поведінки від своїх підданих. Правління однієї людини над іншою не повинно позба­вляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не зобов'язаний коритися деспоту. А тому опір тиранії, робить висновок фі­лософ, є не лише правом, а й обоє 'язком підданих.

Розвиваючи далі думку про владу, мислитель підкреслював, що влада виникає у відповідь на природну необхідність задоволення потреб людини. Вона об'єднує суспільство і допомагає людям удосконалюватися морально, піклуватися про свою душу та своє місце серед людей.

Свою правову концепцію Фома Аквінський викладає з позицій катего­рії справедливості. Право - це дія справедливості під кутом зору встанов­леного божественного порядку людських взаємин. Справедливість полягає у наданні кожній людині того, що їй самій належить. Саме у цій концепції погляди Аквінського і Арістотеля збігаються. Так само, як і Арістотель, Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і порівняльну. Розподільна справедливість - це надання благ відповідно до заслуг особи, а порівняльна - дії на порівняння чого-небудь, в першу чергу, права. Відпо­відно до цього, робить висновок теолог, існують і види права:

а) якщо порівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то
це дія природного права;

б) якщо ж порівнюються дії (себто, відновлюється справедливість у
суспільстві) за людською волею, то це - позитивне (людське) право.

Влада, вважав Аквінський, приводить в дію закони держави. Вони яв­ляють собою специфічні настанови(приписи), які не порушують божест­венного порядку. Закон є джерелом права, а право - це дія божественної справедливості у божественному порядку людського буття. Його джерелом є вічний закон.

Що таке вічний закон?

Фома Аквінський дає однозначну відповідь на це далеко не просте фі­лософське запитання: вічний закон є тотожним розуму Бога, вічний план божественної мудрості. У відповідності з ним відбувається увесь процес творення світу.

Формою віддзеркалення божественного розуму у земному житті є при­родний закон. Сферою його впливу є світ живої природи, який підкоряється інстинктам життя і самозбереження. Природний закон діє однаково як у сфері християнського світу, так і серед язичників. У людському суспільстві цей закон виявляється у прагненні жити досконалим, гідним людини жит­тям - прагнути до добра, уникати і не чинити зла, цінувати життя, шукати істину.

Дарунком Божої милості (Божого откровения) є Божественний закон, який визначає кінцеву мету людського життя, керує душею і спрямовує людей у прагненні до добра.

Піддавши аналізу ці три закони (вічний, природний і божественний), Фома Аквінський зауважив, що всі вони не стосуються людей безпосеред­ньо, тому що не випливають із людської природи. Спеціально призначеним для людей є позитивний (або людський) закон, який конкретизує природ­ний закон і за допомогою сили і страху змушує людей досягти доброчесно­сті і не завдавати зла іншим людям. Людський закон спрямовує недоскона­лих за своєю природою людей коритися владі перед страхом покарання.

Але якщо природний закон поширюється на всіх людей всесвіту, то норми позитивного закону діють у межах окремих країн і різняться між собою. Правда, серед них є багато таких, які збігаються за своїм внутріш­нім змістом. їх Фома Аквінський назвав "правом народів" у розумінні норм міжнародного права, яке регулює відносини народів різних країн. Таке ро­зуміння філософом "права народів" докорінно відрізняє це право від "права народів" Стародавнього Риму, яке регулювало відносини всередині держа­ви, між іноземцями та між ними і римськими громадянами.

Християнський філософ вважав людей розумово недосконалими, а то­му вони не в змозі усвідомити всю сутність правди. Прийнятий в людсько­му суспільстві позитивний закон є теж недосконалим, тимчасовим і не в змозі відновити порушену справедливість. В такому випадку, радив Аквін­ський, правда може бути відновлена з допомогою Святого Письма (Закону Божого), яке є критерієм справедливості і добра.

Вчення видатного теолога, неухильного провідника ідеології католи­цизму мало багато опонентів, яких офіційна церква називала єретиками. Вони вважали, що церква сфальсифікувала істинне вчення християнства, порушила його гуманістичні, демократичні засади, сприяла соціальній ди­ференціації в суспільстві. Правда, разом з церквою єретики заперечували державу з її антилюдськими політичними інститутами і пропонували новий суспільний устрій на основах раннього християнства.

Наостанок зазначимо, що система державно-правових ідей Фоми (То­ми) Аквінського в пізніші часи стала, завдяки католицькій церкві, основою течії томізму і неотомізму.