МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. Серед світових державно-правових концепцій певне місце займають теорії утопічного соціалізму і комунізму

Серед світових державно-правових концепцій певне місце займають теорії утопічного соціалізму і комунізму. З'ясування їх витоків має важливе значення для сьогодення, оскільки Україна в недалекому минулому волею долі виконувала роль полігону, де політичними мрійниками і екстреміста­ми робились спроби втілити згадані теорії в життя. Розгляд цих державно-правових вчень дасть змогу з'ясувати їх позитивні аспекти і недоліки, оці­нити їх під кутом зору місця серед інших державно-правових концепцій.

Зародження ідей утопічного соціалізму, очевидно, слід шукати у ле­гендах про „Золотий вік", яка існувала в багатьох народів світу і яка ідеалі­зувала суспільний лад з панівною соціальною рівністю людей. Перший уто­пічний опис уявної держави зробив представник політико-правової думки Стародавньої Греції Платон у діалозі „Тімей" та у „Республіці", де місти­лися принципи суспільного благоустрою.

Велику роль у формуванні утопічного комунізму зіграло раннє хрис­тиянство, яке проповідувало загальнолюдську рівність і братерство між християнами. Однак християнство спрямовувало утопічну думку в русло релігійних поглядів.

У сфері світського життя утопічні ідеї виникли разом з критикою бур­жуазного суспільства, які проголошували формальну рівність людей, але за своєю суттю залишались несправедливими і недосконалими. Гасла буржуа­зних революцій про права і свободи громадян, формальну рівність усіх пе­ред законом так і залишились ілюзорними гаслами для переважної маси знедолених трудящих, інтереси яких знайшли своїх захисників серед ідео­логів утопічного соціалізму і комунізму.

У державно-правовій концепції „Утопія" Томас Мор(1478-1535) під­дав критиці монархію та її економічну основу - приватну власність і запро­понував політичній устрій майбутньої ідеальної держави, в якій ліквідація приватної власності приводить до встановлення рівності всіх громадян. Головним аспектом такого суспільства мала бути обов'язковість праці. Це -перше.

Друге. Закони держави захищають інтереси багатих і спрямовані проти трудящих. Ідеальний політичний устрій розвивається на принципах загаль­ної рівності, всі посадові особи обираються народом, звітують перед ним і правлять в інтересах народу. Доленосні для Утопії питання обговорюються всіма жителями країни.

Третє. Головне завдання держави - організація виробництва і розподі­лу суспільних благ, боротьба зі злочинністю, забезпечення для громадян мирних умов життя.

Четверте. Посадовими особами не є привілейовані верстви. Очолює державу виборний князь. Будь-яка спроба князя запровадити тиранічне

правління завершується відстороненням його від влади. Посадові особи, сенат (зібрання наймудріших) щорічно переобираються. Для „Утопії"' Мора найприйнятнішою формою правління є така, яка поєднує елементи прямої і представницької демократії. Саме така форма може забезпечити умови для формування в суспільстві моральних засад. А високий рівень моралі робить зайвим складну систему законодавства, притаманну типовим державам.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав публіцист і поет Джованні Кампанелла(1568-1639), автор знаменитого „Місто Сонця" (Оскільки він був членом ордену домініканців, то одержав ім'я Томмазо, тобто Тома - на честь Томи Аквінського - відомого теолога католицької церкви).

Свої філософські роздуми мислитель побудував на вченнях Платона, Арістотеля, представників Просвітництва ці міркування увінчались вимрі­яною утопістом ідеальною державою. Як і Томас Мор, Кампанелла визнав приватну власність першоджерелом суспільної нерівності і негараздів. Іде­альним устроєм вчений вважав теократичну республіку, у якій всі грома­дяни були б рівними у політичному та економічному відношенні, де б па­нувала спільна власність на засоби виробництва. Основні риси суспільного життя соляріїв (жителів міста Сонця) зводились до наступного:

а) загальнообов'язкова трудова повинність, колективна праця, яка стає
джерелом радості і натхнення;

б) свідоме ставлення всіх громадян до праці, яка обмежується 4-
годинним робочим днем;

в) розподіл матеріальних благ за потребами;

г) доступність освіти, громадське виховання дітей, вибір професії за
здібностями.

Главою держави був наймудріший з її жителів - правосвященик, який уособлював світську і духовну влади, маючи повноваження найвищої судо­вої та апеляційної інстанції. Посади розподілялись між жителями відповід­но до їх практичних здібностей та освіти. Всі громадяни, які досягли 20-річного віку, входили до Великої ради, яка контролювала дії посадових осіб і за необхідності звільняла їх з посад.

Таким чином, мислитель не заперечував необхідність держави в суспі­льстві, але управління будував на інших засадах. Утвердження ідеального суспільства вбачалась ним у силі розуму. Як і Томас Мор, Кампанелла, пропонуючи державу з жорсткою регламентацією всіх аспектів життя і на­сильницькою рівністю, був переконаний, що досить сконструювати ідеаль­не суспільство, і за певних сприятливих умов воно втілиться в реальність.

Утопічні соціалісти кінця XVIII - першої половини XIX ст. (А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен) узагальнили ідейно-теоретичний матеріал своїх попередників, перейняли від просвітителів віру у всемогутність людського розуму. Вони послідовно проводили думку, що істинним втіленням і вира­зником розуму, правди і справедливості є соціалізм.

Характерними для їх учень єнедостатня увага до правових та держав­них інститутів, спрощене сприйняття дійсності та наївне вирішення про­блем майбутнього суспільного розвитку. В їхніх творах порівняно мало відводиться місця питанням суспільно-політичних процесів, державі і пра­ву. Однак теорії соціалістів-утопістів послужили теоретичною підвалиною марксизму, невід'ємною часткою якого стала класова теорія походження держави та права і їх ролі у суспільному житті.

Анрі де Сен-Сімон(1760-1825) увійшов в історію суспільної думки як мислитель, який зробив першу спробу дати наукове обфунтування соціалісти­чному ідеалу. Погляди мислителя на державу і право визначалися його конце­пцією історичного прогресу: людське суспільство закономірно розвивається по висхідній, від однієї стадії до іншої, прямуючи до свого „золотого віку".

У своєму розвитку суспільство проходить три стадії: теологічну, ме­тафізичну та позитивну. Стадія теологічна охоплює добу античності і фео­далізму. Метафізична стадія є пануванням буржуазного порядку. Слідом за нею повинна розпочатись стадія позитивна. Тут установлюється справед­ливий суспільній лад, який надасть людському життю щастя, максимум засобів і можливостей для задоволення особистих потреб.

У Сен-Сімона головним рушієм історичного прогресу є розум, ідея, прогрес знань і моральності. Звідси він виводить відповідну закономір­ність: якщо панівні у суспільстві погляди і переконання втрачають довіру і перестають цінуватись, то існуючий порядок руйнується. На основі своєї концепції він доводить, що саме таким чином до зруйнування феодального ладу спричинила перемога ідей Просвітництва над теологією. Тільки новий рівень ідей, на думку мислителя, може створити надійний фундамент для постфеодального, індустріального порядку. Це станеться тоді, коли на змі­ну правлячому класу феодалів і духовенства прийде клас учених, художни­ків, промисловців і підприємців. Лише всесвітній розвиток промисловості на основі ефективного використання наукових принципів організації праці може позбавити основну масу народу злиднів, страждань, спричинених підневільним становищем і тяжкою фізичною працею.

При системі індустріалізму, вважав мислитель, відпаде необхідність в обтяжливих для суспільства різноманітних політичних інститутах з їх чис­ленними посадами. Ця система зведе діяльність центральних органів пере­важно до простого адміністрування, управління речами і виробничими процесами.

Видатним соціалістом-утопістом був Шарль Фур'є(1772-1837). На відміну від Сен-Сімона, він створив вчення про соціалістичний лад, де ро­зуму як регулюючому важелю в суспільстві відводилась другорядна роль. На думку мислителя, рушійною силою соціального прогресу є пристрасті людей. Виявляючи і класифікуючи людські пристрасті, можна домогтися виправлення суспільства і встановити повний суспільний порядок.

Фур'є піддав критиці сучасну йому державу, вважаючи, що досягнення людства завдали їй шкоди. Розвиток індустрії і торгівлі призвів до обме­ження свободи, до стану війни між індивідом і колективом, до встановлен­ня тиранії індивідуальної власності.

У своєму історичному розвитку суспільство проходить ряд етапів: пер­вісного раю, варварства і цивілізації. Але сучасна цивілізація недалеко ві­дійшла у своєму розвитку від варварства. Тому мислитель розробив ідеал організації майбутнього суспільства (ладу гармонії), у якому відсутні супе­речки, панує гармонічний лад, який відповідає історичній необхідності. В основі такого ладу мислитель вбачав принцип „схильності пристрастей", тобто природної схильності особи до певного виду роботи.

Державно-правова система буржуазного суспільства захищає інтереси багатих, а знедолені відчужені від влади і позбавлені політичної та соціаль­ної свободи. Державні закони захищають інтереси привілейованої меншос­ті, яка зосередила в своїх руках всю повноту влади. Фур'є пропонував ство­рити общини (фаланги) типу промислово-споживчих товариств. За взаєм­ною згодою тут установлюються норми співжиття, утверджуються всі не­обхідні умови для всебічного розвитку людини.

Англійський мислитель Роберт Оуен(1771 -1858) аналізував пробле­ми майбутнього суспільного ідеалу в добу промислової революції і загост­рення класових суперечностей, що виявило значний вплив на його погляди щодо держави і права.

Подібно до вчення Гельвеція, Оуен теж вважав, що характер людини є результатом впливу навколишнього середовища. Так само умови життя, що складаються в суспільстві, формують характери класів і соціальних груп. Цю формулу утопіст перекладає на буржуазне суспільство. Формування капіталістичних відносин негативно вплинуло на формування характеру людей, спричинивши падіння моралі, поширення розпусти, утвердження невігластва.

Головним чинником негативного впливу суспільства на характери Оуен вважав приватну власність. Закони, встановлені в суспільстві, є неро­зумні і вкрай шкідливі, оскільки їхня мета - тримати людей в покорі, духо­вній убогості і злиднях. Суспільний ідеал мислителя - федерація вільних і автономних комун численністю від 300 до 3000 осіб. Вони повинні бути організовані на принципах колективної праці, виключно суспільної власно­сті, рівності прав і обов'язків усіх комунарів. Комуни створюють федерації національного масштабу, а потім організовуються в міжнародному масш­табі, поширюються по всій планеті. Одночасно на всій землі починає діяти один звід законів, один порядок управління. Населення Землі стає однією великою сім'єю.

Поряд із утопізмом, лібералізмом і консерватизмом XIX ст. склалась так звана науково-соціалістична доктрина держави і права, яку правильні-

ше можна було б назвати критично-соціалістичною. Найвідомішими пред­ставниками даної течії були Карл Маркс(1818-1883) та Фрідріх Енгельс(1820-1895).

Світоглядною основою марксистського політико-правового вчення був економічний матеріалізм, головною ідеєю якого є детермінація політико-правових явищ соціально-економічною сферою діяльності людини. Кому­ністична політико-правова ідеологія синтезувала погляди своїх попередни­ків, створивши матеріалістичну (класову) теорію держави та права.

Держава і право розглядались Марксом і Енгельсом як історичні, тобто обмежені часовими рамками категорії. Окремі положення, які стосувались походження держави, зустрічаються у спільних роботах родоначальників марксизму. Однак детально теорія походження держави розроблена в осно­вному Енгельсом, який намітив такі етапи становлення держави та права:

- поділ суспільної праці та виникнення сім'ї;

- виникнення приватної власності;

- поява класів та держави, одночасно з якими виникає і право.

Тут же Енгельс виклав формаційну типологію держав відповідно до їх класової сутності: рабовласницька, феодальна і буржуазна. На думку Мар­кса і Енгельса, держава виникла в результаті розколу суспільства на класи із протилежними економічними інтересами.

Отже, держава виникає там, де існують класові суперечності, між якими не може бути примирення. І навпаки: існування держави доводить, що класо­ві суперечності непримиримі. Згідно із вченням Маркса, держава є орган класового панування, орган пригноблення одного класу іншим, створення по­рядку, який узаконює і зміцнює це пригноблення, стримуючи зіткнення кла­сів. В цілому в марксистській державно-правовій теорії виникнення держави і права розглядається як об'єктивний процес. Суспільний поділ праці, поява приватної власності, розшарування суспільства на класи унеможливили існу­вання родової системи влади і управління. В результаті виникла політична організація влади - держава з апаратом примусу. Державний апарат відо­кремився від суспільства, став понад ним: перетворився в інструмент полі­тичного панування майнової верхівки, засіб гноблення народу.

Виходячи із марксистської політико-правової теорії, держава - це полі­тична організація, яка закріплює насилля одного класу над іншим; право- це державна воля панівного класу; закон - це державна воля панівного класу.

Маркс і Енгельс вбачали майбутнє суспільного розвитку у прогресі виробничих відносин, які досягнуть такого рівня, коли існування приватної власності втратить сенс. З революційною ліквідацією приватної власності зникнуть класи і сама держава як інструмент політичної влади небагатьох. В оцінці перспектив держави і права критичний реалізм зрадив Марксу і Енгельсу. Вони дійшли до обгрунтування справжнього чуда: здійснивши насильницький переворот і ставши панівним, пролетаріат перестає бути

класом, а його панування перетворюється у загальну свободу. Не випадко­во багато хто з мислителів вбачали в марксизмові різновид релігії, оскільки раціоналістично пояснити це чудодійне перетворення диктатури у загальну свободу неможливо.

Не відкидаючи ряд правильних концепцій марксистського вчення, не можна не відзначити його суперечливості. Не випадково після смерті Маркса його численні учні і послідовники жорстко розмежувались на два табори. Революційне крило (типовий представник його - Володимир Ульянов) під­креслювали неминучість збройного революційного повстання і жорсткої дик­татури пролетаріату. Така мета виправдовувала будь-які засоби. Поміркова­не, реформістське крило, представлене в першу чергу Едуардом Бернштей-ном, відстоювало демократію, використання в інтересах робітничого класу загального виборчого права, вільної боротьби партій на виборах, свободи слова, зборів, друку, повновладдя представницьких закладів, а також розвит­ку соціального законодавства і активного втручання держави в економіку.

Одним з перших послідовників марксизму, який піддав критичному перегляду вчення Маркса, був керівник німецької соціал-демократії Едуард Бернштейн(1850-1932) - лідер суспільно-політичної течії, як ревізіонізм. Він зазначав, що вживати термін „науковий" відносно марксистського со­ціалізму некоректно: дуже багато містить він непідтверджених практичних положень. Е. Бернштейн запропонував вживати щодо марксизму термін „критичний соціалізм", а не науковий соціалізм.

Бернштейн погоджувався з висновком Маркса про те, що жодна сус­пільно-економічна формація не гине раніше, ніж отримають розвиток її продуктивні сили. В цьому плані капіталізм ще не вичерпав себе. Сучасна практика, на думку вченого, не підтвердила теорію Маркса щодо „загни­вання капіталізму", та „зубожіння пролетаріату". Приватна власність і капі­тал поступово набувають колективістського характеру, а економічне стано­вище пролетаріату поліпшується. Таким чином, капіталізм виявився прий­нятним суспільним ладом. Ідея світлого майбутнього лише відволікає ро­бітників від боротьби за краще сьогодення. Мислитель був прихильником ненасильницьких методів поліпшення життя, умов праці трудящих. Голов­ним методом боротьби є вимоги реформ (звідси - „реформізм").

Сучасна держава, на думку Бернштейна, являє собою не лише класову організацію, але й апарат для управління країною. Інакше кажучи, вона -не тільки зло, а й необхідність. До того ж, на відміну від феодальної держа­ви сучасна ліберальна держава стає все більш демократичною. А демокра­тія є „необхідною умовою здійснення соціалізму". Для еволюції держави в напрямі до демократії зовсім не обов'язковим є встановлення диктатури пролетаріату.

Критичне ставлення Бернштейна до революції і диктатури пролетаріа­ту обумовлювалось тим, що він не вважав робітничий клас підготовленим

до політичної влади. В умовах, коли робітничий клас ще не володіє навич­ками управління відносно власності і суспільного життя, диктатура проле­таріату стане диктатурою „клубних ораторів і вчених".

Таким чином, Бернштейн увійшов в історію політичної і правової дум­ки як один із засновників сучасної соціал-демократичної доктрини. На ос­нові вивчення сучасного йому капіталізму і практики робітничого руху він запропонував реформістський шлях надання буржуазному суспільству і державі соціального характеру. Щодо практичних результатів, то цей варі­ант соціалістичного вчення виявився найбільш плідним. Він знайшов прак­тичне втілення у скандинавських державах, де при владі тривалий час пе­ребували ідейні прихильники і послідовники Бернштейна.

Теоретиком марксизму, реалізатором його ідей у державно-правову практику став Володимир Ульянов (Ленін) (1870-1924). Ленінізм (біль­шовизм) - національний різновид марксизму. Його соціальним ідеалом бу­ло суспільство рівних, формування якого він пов'язував з насильницькою революцією, утвердженням диктатури пролетаріату та знищенням буржуа­зного державного устрою.

З точки зору Леніна, головною і, по суті, єдино значимою рисою дер­жави є його класова природа. По-перше, держава виникла через класове розшарування суспільства; по-друге, державний апарат формується в ос­новному за рахунок представників панівного класу; по-третє, держава проводить політику, яка вигідна виключно панівному класу.

Згідно із вченням російського марксиста, держава є публічною владою, відірваною від суспільства, яка ставить себе над суспільством, спираючись на армію, чиновництво, поліцію і в'язниці. Вона являє собою не лише зна­ряддя придушення пригноблених класів, але й додатковий засіб їхньої екс­плуатації шляхом податків і повинностей. При цьому не має значення фор­ма держави: і монархія, і республіка в цьому плані однакові.

Ніяких загальносоціальних чи загальнолюдських цінностей держава не захищає і не переслідує ніякої мети, крім захисту інтересів панівного класу. Демократія в капіталістичному суспільстві є виключно демократією для багатих, а лібералізм з його захистом прав і свобод особи не потрібен про­летаріату. З такого трактування сучасної держави робиться цілком логічний висновок про непотрібність для пролетаріату як самої держави, так і її елементів - парламентаризму, загального виборчого права, поділу властей тощо. До цього слід додати дивовижний для Леніна як дипломованого уні­верситетського юриста правовий нігілізм. На його думку, буржуазна держа­вна машина має потребу лише в одному - у рішучому зламі та знищенні. Це завдання повинна виконати диктатура пролетаріату - політична влада робітничого класу, який здійснив революцію.

Головним внеском Леніна в розвиток марксизму є його вчення про дик­татуру пролетаріату. Така влада робітничого класу мислилась російським

революціонером як подвійне утворення: для експлуататорських класів вона повинна бути справжньою диктатурою (тобто здійснювати придушення, на­силля, а в перспективі - ліквідацію); для експлуатованих мас вона повинна бути демократією. Диктатура пролетаріату повинна залучити до справ управління країною якнайширші маси трудящих. Звідси - знаменитий вислів Леніна про те, що „кожна кухарка повинна вчитися управляти державою". Тим самим пролетарська диктатура підготує грунт для відмирання держави і переходу до бездержавного комуністичного самоуправління.

Природно, придушення опору буржуазії і її посібників (а сюди можна було віднести будь-кого) вимагало насильницьких методів. Ленін був най-рішучішим прихильником терору як до справжніх, так і потенційних про­тивників диктатури пролетаріату, аж до прямого виправдання взяття заруч­ників, класових чисток і смертної кари без суду і слідства.

На думку Леніна, найкращою формою диктатури пролетаріату є ради.

По-перше, вони формувались винятково на класово-корпоративній ос­нові, а не на базі територіального представництва. Інакше кажучи, вибор­чим правом користувались лише трудящі, серед яких ленінська ідеологія користувалась впливом.

По-друге, депутатство в радах не передбачало постійного, професійно­го виконання обов'язків: воно було лише громадським обов'язком поряд з основною професійною діяльністю. Таким корпусом нескладно було мані­пулювати.

По-третє, ради поєднували в собі законодавчі і виконавчі функції і тим самим створювали благодатний грунт для концентрації влади.

Ленінське вчення про диктатуру пролетаріату і, зокрема, практика йо­го реалізації виправдали похмурі прогнози анархіста Михайла Бакуніна, який ще за півстоліття до жовтневого більшовицького перевороту попере­джав Маркса про те, що диктатура пролетаріату неминуче виродиться в диктатуру партії, а та, в свою чергу, - в диктатуру партійного вождя.

Основнікатегорії та поняття

Утопія, утопічний соціалізм, утопічний комунізм, солярії, ревізіонізм, ленінізм.

Словник термінівта визначень

Утопія - місце, якого немає. В науковій літературі під нею розумієть­ся опис суспільного, політичного і приватного життя людей уявної країни, що відповідає певному ідеалу соціальної гармонії.

Утопічний соціалізм - мрійництво, проекти і вчення про докорінне облаштування суспільного ладу на принципах соціальної рівності, відсут­ності експлуатації при спільній праці всіх громадян.

Утопічний комунізм - ідеал суспільного ладу з усуспільненими фор­мами співжиття.

13 — 4-2005

Солярії- мешканці „міста Сонця" в утопічній державі Т. Кампанелли. Ревізійним - суспільно-політична течія, яка піддавала критичному пе­регляду вчення марксизму, здійснювала його ревізію.

Леніним - національний (російський) різновид марксизму.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
словник.

2. Питання підготовки до заліку.

2.1. Загальна характеристика ідей утопічного соціалізму.

2.2. Ідеальна держава Томаса Мора.

2.3. Утопічні погляди Томмазо Кампанелли.

2.4. Соціалістичний ідеал Сен-Сімона.

2.5. Вчення про соціалістичний лад Ш. Фур'е.

2.6. Суспільний ідеал Р. Оуена.

2.7. Державницькі ідеї Маркса та Енгельса.

2.8. Маркс і Енгельс про майбутнє суспільного розвитку.

2.9. Політичні погляди Е. Бернштейна.

2.10. Соціальна ідея В. Леніна.

2.11. Ленінська диктатура пролетаріату та її форми.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до­
датком).

3.1. Як уявляв політичний устрій майбутньої держави Томас Мор?

3.2. Який устрій був ідеальним для Т. Кампанелли:

3.3. Яка найхарактерніша риса притаманна вченню соціалістів-
утопістів кінця XVIII - першої половини XIX ст.?

3.4. На які стадії поділяв розвиток людського суспільства Сен-Сімон?

3.5. Що, на думку Фур'є, є рушійною силою соціального прогресу?

3.6. Що було суспільними ідеалом у вченні Оуена?

3.7. Що стало світоглядною основою марксистського політико-
правового вчення?

3.8. Що, на думку Маркса і Енгельса, було причиною виникнення
держави?

3.9. Чим обумовлювалось критичне ставлення Е. Бернштейна до рево­
люції і диктатури пролетаріату?

3.10. Що було соціальним ідеалом для Леніна?

3.11. Що є головним внеском Леніна у вчення марксизму?

Додаток ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Томас Мор запропонував політичний устрій майбутньої держави,
в якій ліквідація приватної власності призводить до встановлення рівності
всіх громадян.

3.2. Ідеальним устроєм для Т. Кампанелли було теократична республі­
ка, в якій всі громадяни були б рівними у політичному і економічному від­
ношеннях, де б панувала спільна власність на засоби виробництва.

3.3. Характерним для вчень соціалістів-утопістів кінця XVIII - першої
половини XIX ст.. є недостатність уваги до державних інститутів, спроще­
не сприйняття дійсності та наївне вирішення проблем майбутнього сус­
пільного розвитку.

3.4. Сен-Сімон поділяв розвиток людського суспільства на три стадії:
теологічну, метафізичну, позитивну.

3.5. На думку Фур'є, рушійною силою соціалізму є пристрасті людей.

3.6. Суспільний ідеал Оуена - федерація вільних і автономних комун
(від 300 до 3000 осіб), які повинні бути організовані на принципах колек­
тивної праці, виключно суспільної власності, рівності прав і обов'язків всіх
комунарів.

3.7. Світоглядною основою марксистського політико-правового вчен­
ня є економічний матеріалізм, головною ідеєю якого є детермінація політи-
ко-правових явищ соціально-економічною сферою діяльності людини.

3.8. На думку Марка і Енгельса, держава виникла в результаті розколу
суспільства на класи з протилежними економічними інтересами.

3.9. Критична ставлення Бернштейна до революції і диктатури проле­
таріату обумовлювалось тим, що він не вважав робітничий клас підготов­
леним до політичної влади.

3.10. Для Леніна соціальним ідеалом було суспільство рівних, форму­
вання якого він пов'язував з насильницькою революцією, утвердження дик­
татури пролетаріату та ліквідацією буржуазного державного устрою

3.11. Головним внеском Леніна у марксистське вчення є його ідея дик­
татури пролетаріату, найкращою формою якої є ради.

МОДУЛЬ 4. ОСНОВНІ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ