Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ. На розвиток політико-правових концепцій Росії другої половини XIX ст




Читайте также:
  1. Cклади пально-мастильних матеріалів, пiноутворювача i порошку
  2. IV. Вимоги стосовно вивчення даної теми
  3. Аналіз показників використання матеріальних ресурсів
  4. Аналітичний та синтетичний облік матеріальних необоротних активів
  5. Апрет для модифікованих полімерних матеріалів
  6. Базові знання, вміння, навички необхідні для вивчення теми.
  7. БАЗОВІ ЗНАННЯ, ВМІННЯ, НАВИЧКИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
  8. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).
  9. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).
  10. Безпека праці під час виконання задач з очистки місцевості від вибухових речовин, матеріалів, боєприпасів

На розвиток політико-правових концепцій Росії другої половини XIX ст. значний вплив справила ідеологія народництва, яка сформувалась як політична течія у 60 - на початку 70-х років серед різночинної інтелігенції. З плином часу народництво розкололось на течії, серед яких найважливі­шим виявився анархізм, сутність якого полягала у запереченні держави, державної влади, примусу, права приватної власності. Влада розглядалась анархістами як мірило правової нерівності, джерело несправедливості у суспільстві, а держава - як інструмент насилля і несвободи.


Ідеологом російського анархізму був Михайло Бакунін.У своїх пра­цях "Держава і анархія", "Феодалізм, соціалізм і антитеологізм" він зазна­чав, що жодна форма держави, ніякий тип правління не має права на існу­вання, оскільки вони обмежують, пригнічують людину, нав'язують їй свою волю. Тому єдиним способом для порятунку суспільства від неволі є зруй­нування держави. У своїх поглядах на знищення держави Бакунін робив ставку на селянство, яке було найчисленнішим у Росії, країнах Латинської Америки, Італії та Іспанії. Всесвітній селянський бунт має знести всі на­сильницькі політичні інститути.

Що ж пропонувалось лідером анархізму на місце знищених держав? Державу та її владні структури має заступити громада, утворена на за­садах добровільності, колективізму і самоуправління.

Ідеї і практика анархізму були суто російським явищем, хоча мали по­ширення і в національних окраїнах Російської імперії. Зокрема, в Україні гуртки анархістів були створені в Одесі, Харкові. Після більшовицького перевороту 1917 року селянський анархістсько-партизанський рух в пів­денноукраїнських регіонах очолював Нестор Махно.

Досягнення природничих та гуманітарних наук в Росії створили благо­датний фунт для інтенсивного розвитку вчень про державу і право. Дослід­ження сутності держави і права набули професійного новаторського харак­теру. Водночас вчені Росії продовжували розробляти відомі концепції, за­початковуючи нові підходи в з'ясуванні філософської сутності права.

Помітною постаттю серед учених цієї галузі був викладач природного права Санкт-Петербурзького університету Олександр Куніцин.Будучи прихильником вчення І. Канта, він розглядав право як частину моральної філософії:



- природне право випливає з природи людського розуму. Це є не що
інше, як "моральне" вчення;

- основою позитивних законів є свавілля законодавців;

- природне право мислитель поділяв на "право чисте" (тобто природні
права, які належать самій людині) і "право прикладне", яке полягає у при­
стосуванні "чистого права" до людських стосунків;

- мислитель послідовно проводив думку, що запорукою створення дос­
коналих і справедливих позитивних законів є пізнання сутності природного
права.

Таким чином, на думку Куніцина, позитивне право слід приймати сто­совно до приписів природного права, а пізнання сутності останнього має сприяти досконалості, справедливості позитивного законодавства.

Державно-правове вчення Олександра Куніцина знайшло віддзерка­лення у правовій концепції Володимира Соловйова,яка теж була пов'я­зана з вченням про моральність.

1. Мислитель підходить до аналізу права з двох сторін: з одного боку,


він наголошує, що право - це свобода, обумовлена рівністю (тут право тлу­мачиться як формально-юридичне явище). Така свобода розглядається як природна сутність людини, а рівність - як форма свободи. Об'єднуючись, свобода і рівність складають суспільство як " правомірний порядок". З іншо­го боку - право є визначений мінімум моральності, де мірилом виступає справедливість, яка полягає у забезпеченні свободи.



2. Важливою якістю права, на думку Соловйова, є вимога його зов­
нішньої реалізації,
втілення визначеного мінімуму добра, зовнішнім виявом
якого є прямий або непрямий примус.

Соловйов розглядав право і у філософському розумінні, підкреслюючи, що право виникає там, де стикаються особистий інтерес і загальне благо. Це зумовлює зрівняння інтересів особистої свободи і загального блага.

3. Своєрідний підхід притаманний Соловйову до розуміння свободи. її
він визнає не за окремим індивідуумом, а за суспільством в цілому. На його
переконання, існування суспільства залежить не від досконалості окремих
його представників, а від загальної безпеки. В цьому плані особиста свобо­
да не повинна суперечити умовам життя в суспільстві. Гарантом суспільної
безпеки є виключно юридичні закони,
що мають характер примусу для тих,
хто чинить протиправні дії чи ігнорує їх. Конкретизуючи свою концепцію,
мислитель зазначав, що право не втручається у вільний вибір людей між
добром і злом, воно не проникає у сферу мотивів, а лише не дозволяє лю­
дям творити зло щодо собі подібних.

Правова концепція Бориса Чичеріна(1828 - 1904) передбачала дещо інший підхід у з'ясуванні сутності права. Відомий вчений - історик і юрист-він був автором п'ятитомної "Історії політичних вчень", низки інших фунда­ментальних праць в галузі державознавства і філософії права. Він був актив­ним захисником буржуазних реформ в Росії часів царювання Олександра II і прихильником конституційно-монархічної форми правління.



1. Вчення про державу Чичеріна базувалось на гегельянському тракту­ванні держави як головного рушія і творця історії. Держава - це показник найвищого рівня розвитку людства, втілення моральності, духовності, єдності території, народу і верховної влади.

Чичерін вперше в російській історії підняв державу на такий високий суспільний рівень, підкреслюючи її неоціненну роль у вітчизняній історії. На його думку, російська державність є не лише надкласова, а й надстанова організація. Які докази приводив дослідник на підтвердження цієї думки?

По-перше, Російська держава виникла із середньовічної невлаштова­ності і беззаконня. Вимагаючи від своїх підданих посильної служби , вона встановила правильне управління, злагоджений устрій, надала Росії могут­ності і сили.

По-друге, держава поклала на всі суспільні стани спільні для всіх обов'язки, завдяки чому різні верстви підкорились і віддали себе на службу


 


батьківщині. Але коли держава зміцніла і достатньо розвинулась, вона не стала залучати стани до такої обтяжливої служби, а, навпаки, надала дво­рянству, міському населенню певні пільги і переваги. Тепер черга за тим, щоб звільнити і селян від довічної служби державі і поміщикам.

2. Мислитель зневажливо ставився до народу (народної стихії). Вона,
вважав він, виявляє себе лише у безплідному анархічному розгулі. Чичерін
однаково не сприймав як широкий революційний рух, так і російський со­
ціалізм. Він досить глибоко проаналізував і зрозумів, наскільки значна дис­
танція між програмними вимогами "передової громадськості" і реальними
інтересами народу. Виходячи з цього, він зробив висновки:

- всякі спроби спертися на демократію небезпечні і навіть злочинні;

- справжньою силою, здатною здійснити перетворення в потрібному
напрямі, є влада;

- ліберали повинні шукати підходи, які були б здатні спрямувати зу­
силля уряду в потрібному напрямі.

3. Негативне ставлення Чичеріна до натовпу, ідеалізація ним держави
як єдиної політичниї інституції суспільства наштовхує на думку про те, що
правознавець був прихильником абсолютизму.

Однак це не зовсім так. Будучи противником "сірої народної стихії" (влади натовпу), тобто демократичної республіки, він відстоював монар­хію, побудовану на законах. Його прихильність до легітимної і "освіченої"' монархії визначалась тим, як вона сприяла реформам і розвитку прогресив­них відносин у країні, закладаючи тим самим основи майбутнього право­порядку.

4. Скасування кріпосного права підштовхнуло Чичеріна до думки про
залучення до справ управління державою "енергії народу", громадських
сил.
Однак, на той час до участі у політичному житті, вважав він, здатне не
все населення:

а) селянство не здатне до управління державою, бо його думки і діяль­
ність не йдуть далі сільської округи;

б) середній (міський) стан має "міське призначення", тобто може брати
участь в управлінні місцевими справами;

в) дворянство призначене управляти державою та іншими суспільни­
ми станами. Правда, тут Чичерін пропонує залучати до сфер державного
життя купецтво і різночинну інтелігенцію.

Таким чином, рівноправність станів мислитель вбачає не у встанов­ленні рівних прав, а в розподілі діяльності у відповідних галузях управлін­ня: селянство - в сільському управлінні; середній стан - у міському; дво­рянство - у загальнодержавному і всіх низових ланках.

5. Посилаючись на досвід Європи і Росії (Генеральні штати, парламен­
ти, сейми, кортеси, Земські собори), Чичерін допускає участь народних
представників у законодорадчій роботі.
Але, схаменувшись, тут же робить


 




обмовку: селяни, знову-таки, не здатні до законотворчості; виникає сумнів щодо наявності цих якостей у купецтва і всього міського стану. Залишаєть­ся одне дворянство. Однак, може виникнути небезпека, що дворянство мо­же принести державні інтереси в жертву інтересам свого стану.

В результаті мислитель все більше схиляється до легітимного освіче­ного самодержавства, яке було б обмежене власними законами. Цим са­мим він відроджує проекти Сперанського, згудно з якими громадянські свободи повинні належати всім, а політичні залишаються в руках російсь­кого дворянства.

6. В тлумаченні сутності права Чичерін відштовхувався від фундаме­нтального поняття "свобода волі" як реальної сутності місця особи у сус­пільстві. Він підкреслював, що духовна природа людини постійно потребує свободи, прагне до неї, робить її метою свого буття. Але суспільство обме­жує людську свободу. Таке обмеження є необхідним і виражається в зако­ні. Зовнішня свобода людини, межі якої визначаються і окреслюються за­гальним законом, і є правом.

Таким чином, право (закон) у Чичеріна - це розвиток ідеї свободи, яка може мати зовнішній бік свого виявлення (це, власне, саме право) і свою внутрішню суть (це - мораль).

Детальний аналіз державності у різних її формах і проявах зроблений у творчому доробку професора кафедри цивільного права Московського уні­верситету Костянтина Победоносцева(1821-1907).

Перше. Вчений виділяв три історичні форми держави: а) древнє наро­довладдя; б) монархія; в) повторне народовладдя (сучасна демократія).

Древнє народовладдя було первісною формою держави, де кожен ро­бив те, що йому здавалося справедливим. Прикладом такої форми був біб­лейський Ізраїль. Такі ж прояви зафіксовані у міфах і легендах інших наро­дів. Це була так звана "суддівська влада", яка спиралась на авторитет і ви­соку мораль пророка (судді). Але водночас така влада є нестабільною і ско­ро їй на заміну приходить сильніша і стабільніша форма.

Монархія - стабільніша форма правління. Зверху вона утримується за рахунок усвідомлення обов'язку влади, властивого монарху і його посадо­вим особам. Деградація монархії можлива при втраті владою своїх духов­них якостей або коли народ, втративши богобоязнь, прагне до самовладдя.

Народ і влада у вченні мислителя взаємно доповнюють одне одного. Але на державу покладається особлива відповідальність, оскільки в її ру­ках - сила, вручена Всевишнім. Монархія несе відповідальність не перед суспільством, а перед Богом. Якщо вона втрачає розуміння своєї божест­венної природи, то гине.

На зміну істинній монархії приходить повторне народовладдя. Побе­доносцев відноситься до цієї форми критично, оскільки вона є своєрідною антитезою первісної форми. Тут релігійне переживання світу особою втра-


чається. В кожній ланці парламентської системи (на виборах, у партіях, голосуванні, агітації) панує брехня.

Друге. Характеризуючи Російську державу, Победоносцев досліджує стан духовності народу. На відміну від Чичеріна, який ігнорував роль на­роду в історії і у житті держави, для Победоносцева народ - єдине середо­вище, в якому зберігаються основоположні засади суспільного і державно­го життя. Держава повинна берегти і примножувати ці основи російського народу, вбачаючи в цьому запоруку стабільності і благополуччя.

Ідеалізуючи російський народ, філософ вказує на його "первісну дитя­чість", відсутність у нього гонору, егоїзму, зухвальства та нахабності. Кра­щі людські якості держава повинна виховувати і плекати, починаючи із сім'ї. Російська держава повинна стати великою сім'єю з батьківським ав­торитетом і батьківською турботою її правителів щодо підданих і любов'ю та покорою людей власній батьківщині.

Важливим кроком у з'ясуванні сутності права як рівноваги індивідуа­льної свободи та загального блага була державно-правова концепція Павла Новгородцева.

1. Застосовуючи метод історичної аналогії, вчений звертається до по­
дій IV ст. до н.е. у Стародавній Греції, аналізує причини кризи демократії в
Афінах. Він зазначає, що громадяни Афін небезпідставно пишалися своїм
устроєм, який забезпечував свободи вільним жителям. Але з часом афінсь-
ка демократія зазнала поразки внаслідок того, що дух індивідуального ін­
тересу та індивідуальної свободи став домінувати над загальним інтересом.

Такі кардинальні зміни у долі Афінського полісу надихнули Платона і Арістотеля на сумніви стосовно демократії та думку про пошуки доскона­лішого державного устрою. У своїх вченнях грецькі мислителі дійшли ви­сновку про недостатність свободи і рівності для встановлення гармонійних суспільних відносин. На їх переконання, слід віднайти більш глибокі єд­нальні чинники суспільного життя, в основі яких було б підпорядкування особистих інтересів загальним суспільним інтересам.

Так само, стверджує Новгородцев, на зламі XIX - XX ст. вичерпалася віра в загальну силу правових засад, в їх здатність затвердити на землі цар­ство розуму.

2. На відміну від своїх сучасників ( і багатьох сьогоднішніх дослідни­
ків), Новгородцев не вважав правову державу вінцем історії чи останнім
ідеалом суспільного буття і моральних відносин.
Саме по собі право безси­
ле здіснити позитивні зміни в суспільстві, оскільки воно є підлеглою час­
тиною, що входить до ширшого складу моральних сил. Право забезпечує у
людському співжитті стан справедливості, коли суспільство стримує
одних індивідуумів для того, щоб зберегти свободу всіх.
Але така регулю­
юча функція права може проявитися у сильній, стабільній державі.


3. На думку мислителя, право неможливе без рівності і свободи. Але між цими поняттями існує протиріччя. Безмежний розвиток свободи міг би призвести до загальної рівності. Таке царство свободи відкрило б шлюзи до безмежного індивідуалізму, "царства сильних", у якому за бездіяльності держави могли б домінувати анархія і беззаконня. З іншого боку, безумовне здійснення рівності мало б своїм наслідком повне придушення свободи. Зав­данням права є досягнення узгодженості між цими двома поняттями, забез­печення їх гармонії.

Таким чином, робить висновок Новгородцев, право виконує в державі важливу функцію. По-перше, виступаючи в ролі регулятора політичних структур і різноманітних форм людських віносин, воно прагне стати таким порядком, якого будуть дотримуватися не зі страху покарання, а з розумін­ня необхідності його підкоренню і послушності. Зміст природного права може змінюватися, але завжди залишається незмінним його припис - ви­ступати в ролі регулятивної ідеї або категоричного імперативу.

По-друге, вході своєї соціальної і політичної діяльності люди можуть віддалятися від приписів природного права і навіть порушувати їх. Але утворені ними інститути не в змозі ні скасувати, ні змінити цих приписів. В них є щось стале та вічне. Природне право є здійсненням належної, абсо­лютної правди в досвіді суспільного життя. Воно повинно вбирати в себе максимально розумний за даних умов порядок, що відповідає сутності лю­дини як суспільної істоти.

Підбиваючи підсумок розвитку державно-правових концепцій Росії на рубежі XIX - XX ст., зазначимо, що сутність природного права російські мислителі вбачали в устремлінні до більш адекватного узгодження засад свободи і солідарності. Вони конструювали такий суспільний устрій, за якого особистість не входитиме у суперечність із необхідною солідар­ністю суспільства, а суспільна впорядкованість і загальне благо не здійс­нюватимуться за рахунок обмеження індивідуальної свободи. Погоджую­чись з висновками мислителів Заходу про те, що для з'ясування підвалин права необхідно вияснити його ідею, російські правознавці обгрунтували правову ідею як своєрідну рівновагу між індивідуальною свободою людини і суспільним благом.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 13; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.027 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты