ПРИРОДНІ НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ

Такі ситуації в Україні виникають внаслідок руйнівної дії природних явищ. Характерними для нашої держави є такі небезпечні явища:

Геологічні — зсуви, обвали, осипи, осідання земної поверх ні, землетруси. Наслідками геологічно небезпечних явищ є руйнування та загроза руйнування інженерних споруд, мереж, будинків різного призначення, ураження людей, сільськогосподарських тварин, знищення врожаю.

Метеорологічні — зливи, урагани, смерчі, сильні снігопади, град, ожеледь, швидке танення снігу та льоду на річках (особливо в Карпатах, Криму). Наслідками метеорологічних явищ є пошкодження та руйнування наземних інженерних споруд і мереж, будинків різного призначення, угідь, порушення транспортного сполучення.

Гідрологічні — повені, наводки, підвищення ґрунтових вод і т. ін. Наслідками гідрологічних небезпечних явищ є руйнування або загроза руйнування інженерних споруд, підтоплення будівель різного призначення.

Природні пожежі лісових і торф'яних масивів.

Масові інфекції та хвороби людей і тварин.

Розглянемо детальніше деякі з цих небезпечних явищ.

Геологічні небезпечні явища. Зсуви — це зміщення земляних мас під дією власної ваги. Зсуви характерні для зон тектонічних порушень, високих терас на схилах гір, берегів річок і водосховищ, де є глинясті породи, що насичені підземними водами. Виникнення зсувів можливе в усіх областях України і в Автономній республіці Крим. Найпоширеніші зсуви в Закарпатській, Одеській, Луганській, Чернівецькій, Дніпропетровській областях та в Криму.

В окремих випадках зсуви, обвали, осипи та осідання земної поверхні набувають катастрофічного розвитку, як це було в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Сімферополі, Чернівцях та у с. Остинці Чернівецької області, у Закарпатській та Запорізькій областях, на автошляхах та узбережжі Південного берега Криму, в інших місцях на території України.

Зсув починається раптово. Спочатку з'являються тріщини у ґрунті, розриви доріг і берегових укріплень, зміщуються будівлі, споруди, падають дерева, телефонні та електричні стовпи, руйнуються підземні комунікації. При зсувах із схилів гір ґрунт захоплює і несе із собою все, що є на його поверхні. Зменшити масштаби біди або запобігти зсуву можуть своєчасно організований контроль за станом схилів і дотримання протизсувного режиму. На схилах, де можливий розвиток зсуву, влаштовують рови, дренажні системи, постійно діючі водозливи. Перед початком інтенсивного танення снігу його треба (якщо є така можливість) прибрати з небезпечних схилів і прилеглих до них ділянок, організувати відведення талої і дощової води. Якщо причиною зсуву є підземні води, то потрібно зробити загороджувальний дренаж, щоб повністю перекрити шлях воді.

Небезпеку зсувів можна зменшити, якщо відповідно спланувати схили, зменшити їхню крутизну, вирівняти горби, загорнути тріщини, посадити лісові насадження.

Слід організувати постійний контроль, особливо у весняно-осінній період, за рівнем води в колодязях, дренажних спорудах, бурових свердловинах, річках, водосховищах, озерах, ставках, за випаданням і стоком талої й дощової води, за переміщенням ґрунту на небезпечних схилах. Навіть при незначних відхиленнях

потрібно терміново провести запобіжні роботи, відвести воду, спорудити підпірні стінки різних конструкцій з використанням наявного, місцевого будівельного матеріалу. В ґрунт забити дерев'яні, залізобетонні палі або залізні труби, а потім заповнити їх бетонним розчином чи глиною. Негайно сповістити населення небезпечного та прилеглого районів і, в разі потреби, евакуювати людей, вивести тварин і вивезти матеріальні цінності.

Землетруси — це найстрахітливіші явища природи, що призводять до катастрофічних наслідків з багатьма жертвами і матеріальними збитками. Від землетрусів майже неможливо захиститись.

Зона можливих сильних і руйнівних землетрусів охоплює значну територію України — це Вінницька, Херсонська, Хмельницька, Закарпатська, Одеська, Івано-Франківська, Львівська, Кіровоградська, Миколаївська, Тернопільська, Чернівецька області та Автономна республіка Крим. Площа цієї території майже 124 тис. км², на ній проживає до 11 млн чоловік. Рівень небезпеки в цих районах підвищується через наявність 300 хімічних і пожежонебезпечних об'єктів, густої мережі газо- і продуктопроводів, АЕС.

За даними спеціалістів Укргеології, всі п'ять АЕС розташовані в сейсмонебезпечній зоні. Майже всі хімічно-, вибухо- і пожежонебезпечні об'єкти проектувались і будувались у той час, коли сейсмологічна обстановка до уваги не бралась, а територія України вважалась відносно сейсмостійкою. Осередки землетрусів, які були в Україні, концентрувалися в районах: Тересва, Бурштин, Ужгород, Мукачево, Виноградов (Закарпатська область); Кам'янка-Бузька (Львівська область); Заліщики (Тернопільська область); Долина (Івано-Франківська область). Найсильніший землетрус стався 1927 р. в Криму. Було повністю зруйновано місто Ялта. Останній землетрус стався в 1976 р. з епіцентром у Буковині.

Ділянку землі, від якої поширюються хвилі землетрусу, називають осередком землетрусу, центр осередку під землею —гіпоцентром, точка на поверхні землі над центром осередку землетрусу — епіцентром землетрусу. Основними параметрами землетрусу є глибина осередку (30...750 км), тривалість коливань ґрунту (20...25 с, максимально до 90 с), сейсмічна енергія та інтенсивність

землетрусу. Сейсмічна енергія — це енергія, що переллється з осередку землетрусу у формі сейсмічних хвиль. Вона вимірюється за шкалою Ріхтера. Американський сейсмолог М. Ріхтер у 1935 р. запропонував так характеризувати енергію землетрусу: за нижню відмітку взяти таку енергію, при якій на відстані 100 км від епіцентру стрілка сейсмографа відхиляється на 1 мкм. Енергію землетрусу визначають через десятковий логарифм відношення амплітуди сейсмічних хвиль, заміряної на мовній відстані від епіцентру, до еталонної амплітуди (тобто амплітуди, заміряної на відстані 100 км від епіцентру землетрусу). Змінення відношення в 10 разів відповідає зміненню енергії за шкалою Ріхтера на 1 бал (магнітуду).

Максимальна енергія землетрусів за весь час спостережень за ними мала значення 8,9 балів, тобто, дані, що вимірюються за шкалою Ріхтера, можуть лежати в межах від 1,0 до 8,9 балів.

Щоб оцінити інтенсивність землетрусу — силу коливань ґрунту на поверхні землі — і характер наслідків дії сейсмічної хвилі, використовують 12-бальну шкалу Меркаллі. В нашій країні, в Росії і ряді європейських держав використовують її модифікацію — шкалу М8К-64 (названа за першими літерами її авторів: Медведєв, Спонховер, Карник). Умовно землетруси за цією шкалою поділяють (табл. 5.1) на незначні — І...ІІІ бали; помірні — IV; бали; сильні — V...VІІ балів; руйнівні — VIII...X балів; катастрофічні — XI...XII балів.

Співвідношення між шкалою МSК-64 і шкалою Ріхтера:

Бали за шкалою Ріхтера 4,0...4,9 5,0...5,9 6,0...6,9 7,0...7,9 8,0...8,9

Бали за шкалою МSК-64 IV...V VI...VII VІІ...ІХ ІХ...Х Х...ХІІ

Що потрібно зробити, щоб звести до мінімуму наслідки землетрусу? Можна виділити чотири напрями: прогнозування місця, сили і часу підземного поштовху; суворе дотримання правил будівництва сейсмостійких об'єктів; навчання населення правил поведінки під час підземних поштовхів; надання ефективної допомоги населенню після землетрусу.

Науці відомо, де можуть бути землетруси і якої сили, але передбачити час землетрусу поки неможливо. З досвіду спостережень

Таблиця 5.1. Шкала інтенсивності землетрусу МSК-64

у сейсмонебезпечних районах відомі провісники землетрусів, але вони характерні для певних районів. Землетрус не виникає раптово, це тільки здається, що він починається зненацька. Насправді землетрус з'являється поступово і довго. І в цей час піднімаються геодезичні репери, змінюються параметри фізико-хімічного складу підземних вод, відчуваються запахи в повітрі, не властиві для даних місць, відбувається іонізація

повітря, з'являються спалахи і навіть самозапалювання люмінесцентних ламп, іскріння близько розміщених електричних проводів, спалахи блискавиць, світіння в небі. Виникають аномалії в поведінці тварин, птахів, тривожні відчуття у людей. Ці прикмети можуть бути підставою для оповіщення населення про можливий землетрус.

У районах можливих землетрусів треба будувати житлові будинки і виробничі споруди підвищеної сейсмостійкості. Ще на стадії проектування необхідно враховувати сейсмічну небезпечність місцевості, суворо дотримуватись вимог будівельних норм і правил. Кожна людина, що проживає в сейсмонебезпечному районі, повинна знати, як поводитися під час землетрусу, має бути підготовлена до правильних дій вдома, на роботі, на вулиці, в магазині, театрі тощо.

Слід пам'ятати, що основні ураження від землетрусу наносять не первинні чинники стихій — коливання ґрунту і тріщини, що виникають в ньому, а вторинні — руйнування, пожежі, зсуви, обвали. Тому основні поради населенню у разі раптового землетрусу — не панікувати, а діяти спокійно, негайно залишити приміщення, берегтися скла (вікон, скляних перегородок), уламків каміння, що падають вздовж стін, не користуватися ліфтом. Якщо неможливо вибігти на вулицю, то треба сховатись у безпечному місці — дверному прорізі, біля капітальних стін. Якщо підземні поштовхи застали вас на вулиці, то потрібно відійти далі від будівель, ліній електропередачі, не торкатись обірваного дроту. В автобусі та іншому міському транспорті не бити вікна, не рватися до дверей, не панікувати. Водії транспорту повинні зупинити засіб і відчинити двері.

Після землетрусу не входити в приміщення (або негайно залишити і більше не входити), бо можливі повторні поштовхи. Надати потерпілим медичну допомогу і звільнити тих, хто потрапив у невеликі завали. Не вимикати (ввімкнути) радіотрансляцію, радіоприймач — прослухати вказівки і рекомендації штабу ЦО.

Метеорологічні небезпечні явища. Зливи — це дощі значної сили, коли протягом однієї хвилини випадає до 1 мм опадів. Під час зливи вода не просочується у ґрунт, а стікає по поверхні, зносить найцінніші шари ґрунту, утворює вибої і ями, заносить

піском ріки, руйнує їхні береги, греблі, залізничне полотно, автомобільні шляхи, спричинює значні повені та зсуви.

У гірських районах частіше відбуваються зливи значної інтенсивності, оскільки на них дуже впливає гірський рельєф. Гірські ріки дуже швидко виходять з берегів, затоплюють на рівнині поля. Вода зносить житло, гинуть люди і худоба. Утворюється так званий селевий потік — велика маса води, грязі, каміння з шаленою швидкістю переміщується вниз з гір, руйнуючи все на своєму шляху: будівлі, дороги, гідротехнічні та інші споруди, знищує сади, посіви, ліси.

До виникнення селевих потоків може призвести також інтенсивне танення снігу в горах. Як і при інших стихійних лихах, у разі загрози селевого потоку має значення своєчасне виявлення початку стихії і попередження людей. Населення повинно терміново залишити зону можливого поширення стихії. В будинках при появі перших ознак небезпеки потрібно погасити печі, вимкнути освітлення та електроприлади, перекрити газові крани, попередити сусідів і йти у безпечне місце. Якщо у селевий потік потрапили люди, то їм надають допомогу із застосуванням засобів, що є поблизу: дощок, мотузок, жердин. Виводити потерпілих із селевого потоку потрібно за напрямком його руху з поступовим наближенням до краю.

Урагани — це вітри зі швидкістю понад 30 м/с (12 балів за шкалою Бофорта, табл. 5.2). Вони мають велику руйнівну силу і значну тривалість дії. Це одне із найнебезпечніших стихійних лих після землетрусу. Ураган руйнує міцні, зносить легкі будинки, спустошує поля, зриває дріт електромереж, ламає, вириває з корінням дерева.

Для території України небезпечними є не тільки урагани, а й чорні бурі та смерчі. Чорна буря виникає під час великої швидкості вітру (до ЗО м/с) при низькій відносній вологості повітря. Вона вивітрює висушені поверхні ґрунту разом з посіяним насінням, засипає сходи, оголює кореневу систему рослин, знищує родючій ґрунт. Чорні бурі найчастіше виникають у південних областях України.

Смерч — це атмосферний вихор, що виникає в грозовій хмарі, коли стикаються повітряні потоки різних напрямків і температур. Великі маси вологого нагрітого повітря піднімаються вверх, а холодного (на сусідніх ділянках) — опускаються

Таблиця 5.2. Шкала Бофорта

вниз. Утворюється щось подібне до величезної атмосферної воронки, в якій потоки теплого вологого повітря з шаленою швидкістю піднімаються вверх по спіралі. Всередині воронки швидкість вітру може перевищувати 100 м/с (360 км/год), тоді як у сильний ураган швидкість лише 60...70 м/с. Цей демонічний з кошлатих чорних хмар стовп діаметром кілька сотень метрів, змінюючи напрямок, рухається на відстань до десятків кілометрів, лишаючи за собою смугу руйнувань. Тривалість смерчу від кількох хвилин до кількох годин. Це лихо найчастіше трапляється на Чорноморському узбережжі України.

Ураганні вітри майже кожний рік завдають значних матеріальних збитків, призводять до виникнення надзвичайних ситуацій

по всій Україні. Урагани руйнують будівлі, лінії електропередачі та зв'язку, розкидають скирти сіна, соломи, спустошують посіви, пошкоджують транспортні магістралі й мости, призводять до аварій на комунально-енергетичних мережах, а головне — до людських жертв.

Щоб зменшити збитки і втрати, за декілька годин до наближення ураганного вітру гідрометеослужба подає штормове попередження, отримавши яке, потрібно виконати запобіжні роботи: закріпити слабкі конструкції; в будинках зачинити двері, вікна, горища, вентиляційні отвори і великі вікна; вітрини забити дошками, скло заклеїти смугами паперу або тканини; з дахів, балконів прибрати предмети, падіння яких може нанести шкоду; подбати про аварійне освітлення, медикаменти, бинти; зробити запас продуктів і води на 2-3 доби; радіоприймачі й телевізори тримати ввімкненими для прослуховування інформації від штабу ЦО. У разі наближення урагану треба сховатися в погребі, підвалі, сховищі, а якщо ураган застав вас на відкритій місцевості, сховатись у канаві, ямі, лягти на дно заглиблення і притиснутись до землі. Не панікувати, діяти впевнено, надавати допомогу потерпілим, після стихійного лиха зусилля спрямувати на ліквідацію наслідків.

Гідрологічні небезпечні явища. Повінь — це тимчасове затоплення значної частини суші водою внаслідок розливу рік після сильних злив, інтенсивного танення снігу (льоду). Повінь руйнує греблі, дамби, вітер наганяє воду в гирло рік.

Причинами повені можуть бути також завали, затори в річках внаслідок землетрусів, гірських обвалів. Найчастіше повені бувають на річках Дніпро, Дністер, на гірських річках Карпат, Закарпаття. У зонах затоплення можлива загибель людей, тварин, руйнування житлових, виробничих будівель і споруд, ліній зв'язку та електричних мереж, мостів, залізничних та автомобільних шляхів. Від повені гинуть посіви сільськогосподарських культур, сади, матеріальні цінності.

Катастрофічного характеру набули в останні роки повені на Закарпатті. Вони на певний час паралізували нормальну життєдіяльність району, завдали значних втрат, призвели до загибелі людей і тварин. Для відбудови району і ліквідації наслідків стихій витрачаються значні кошти. В зоні затоплення проведено значний обсяг рятувальних та відновлювальних робіт.

Щоб зменшити збитки і втрати від повені, проводять інженерно-технічні та організаційні заходи, а також заходи під час безпосередньої загрози повені та під час затоплення.

Інженерно-технічні заходи: регулювання повені за допомогою гідротехнічних споруд (гребель, дамб); проектування і будівництво житлових районів чи об'єктів за зонами можливого затоплення; використання нижніх поверхів житлових будинків для адміністративних цілей; забезпечення необхідної стійкості дорожніх покриттів, ліній зв'язку та електропередачі в умовах затоплення; накопичення резервних запасів будівельних матеріалів для укріплення гідротехнічних споруд.

Організаційні заходи передбачають: планування захисту населення і територій від повені (евакуація людей, тварин, забезпечення плавзасобами); створення і підтримання в готовності сил і засобів для проведення рятувальних робіт; контроль за станом рік і водоймищ; прогноз можливих повеней і їхніх наслідків; підтримання в готовності системи оповіщення та інформування; підготовка населення до дій в умовах повені.

Під час безпосередньої загрози треба підсилити контроль за підійманням води та уточнити прогноз масштабів затоплення, укріпити гідротехнічні споруди; привести в готовність рятувальні формування на плавзасобах; повідомити населення про загрозу затоплення; підготуватися до евакуації і провести її в разі небезпечного підіймання води; підготувати підприємства до зупинення або переходу на аварійний режим роботи; видати рекомендації населенню, як діяти під час повені.

Отримавши сигнал про можливу повінь, треба:

1. Спакувати документи, цінні папери у водонепроникний пакет, взяти з собою потрібні речі, харчові продукти на три дні, перекрити газ, воду, вимкнути освітлення та електроприлади, зачинити щільно двері, вікна і йти до збірного пункту.

2. Якщо немає можливості евакуюватися, то треба піднятися на верхній поверх, горище, дах або на підвищену ділянку місцевості. Мати з собою предмети для самоевакуації (надувний човен, автомобільні камери, надувний матрац, порожні каністри, шматки пінопласту), ліхтар для подання сигналів або яскравий шматок тканини.

3. Якщо вода продовжує прибувати, швидкість хвилі значна (до 2 м/с), то треба закріпитися за міцні предмети.

4. До прибуття допомоги залишатися на місці, подаючи сигнали про допомогу.

5. Самоевакуацію проводити тільки в разі загрози життю, плисти після того, як намітили маршрут, простежити за напрямком руху води і плисти за течією під кутом до призначеного пункту.

6. Раптово опинившись у воді, скинути з себе одяг і взуття і, використовуючи будь-які предмети, що плавають, економити сили, подавати сигнали і чекати на допомогу.

Після того як вода спала, треба відвести її із затоплених місць і осушити їх; відкачати воду з підвалів та інших приміщень; приступити до ремонту пошкоджених будинків, комунально-енергетичної мережі, доріг, мостів та інших споруд; зруйнувати будинки, що не підлягають ремонту; очистити затоплені ділянки сільськогосподарських земель, угідь, вулиць, дворів.

Природні пожежі лісових і торф'яних масивів. Вони можуть виникнути внаслідок розрядів блискавки, самозапалювання сіна і торфу, від залишеного багаття, непогашеного сірника, цигарки, іскор із транспортних засобів.

Лісові та торф'яні пожежі завдають великих збитків державі, від них страждає населення, яке проживає в зоні їх поширення.

За ознакою поширення лісові пожежі можуть бути низові, верхові, ґрунтові, а за ознакою інтенсивності горіння — слабкі, середні та сильні.

Лісові низові пожежі розвиваються внаслідок згоряння підліска, чагарників, трав'янистих рослинних рештків або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, пеньків) і сягають висоти 1,5...2,0 м. Швидкість поширення таких пожеж невелика — 100...200 м/год, а при сильному вітрі — до 1 км/год.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, із низових і характеризуються горінням крони дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я перекидається з крони на крону зі швидкістю 8...25 км/год, залишаючи іноді ділянки незгорілого лісу. Під час стійкого горіння полум'я рухається суцільною стіною від надґрунтового покриву до вершини дерев зі швидкістю 5...8 км/год.

Ґрунтові (підземні) пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і проникають у глибину торф'яного шару на 50 см і глибше. Горіння відбувається повільно зі швидкістю до 0,5 м/хв. При цьому виділяється багато диму

та утворюються вигорілі порожнини (прогоряння). Горіння може тривати довго, навіть взимку під снігом.

Торф'яні пожежі можуть виникати також незалежно від лісових: у районах торфорозробок і торфовищ.

У процесі вигоряння торфу утворюються порожнини, в які можуть провалюватися люди, тварини, техніка, тому підходити до осередку підземної пожежі слід обережно, постійно перевіряючи ґрунт щупом, палицею.

Загасити пожежу можна різними способами: захльостуванням або закиданням ґрунтом кромки пожежі; улаштуванням загороджувальних і мінералізованих смуг та каналів; водою або розчинами вогнегасних хімікатів; пуском зустрічного вогню.

Захльостування або закидання кромки пожежі ґрунтом застосовують при боротьбі зі слабкими або середньої сили швидкими низовими пожежами. Закидати кромки пожежі ґрунтом можна ґрунтометами і смугопрокладачами фрезерного типу, встановленими на тракторах. Можна застосовувати також 1...2-метрові жмути гілок листяних дерев, мітли. Ними гасять вогонь ковзними ударами збоку по вогню, ніби замітаючи матеріали, що горять, у бік вигорілої площі.

Загороджувальні та мінералізовані смуги влаштовують прибиранням лісових насаджень і горючих матеріалів до мінерального шару ґрунту. Ширина смуги — не менше подвійної висоти полум'я (до 100 м). Такі смуги прокладають за допомогою дорожньої і землерийної техніки, вручну, за допомогою вибухівки. Щоб зупинити торф'яну (підземну) пожежу, копають канаву аж до мінералізованого шару (або до рівня ґрунтових вод) і наповнюють її водою. Спроби заливати підземну пожежу водою були безуспішні. Лісову пожежу (верхову і низову) гасять водою із застосуванням пожежних і поливально-мийних машин, мотопомп.

Ефективнішими, ніж вода, є розчини вогнегасних хімічних речовин. Для їх випаровування потрібно більше теплоти, ніж для випаровування води, і охолоджувальна властивість їх сильніша. На гасіння пожежі використовують 20-відсоткові водні розчини хлористого кальцію, хлористого магнію і сульфату амонію. Щоб підвищити ефективність розчинів вогнегасних хімікатів, до них додають змочувально-мийні засоби.

Відпал — це завчасний пуск вогню по надґрунтовому покриву назустріч низовій або верховій пожежі з метою створення загороджувальної смуги. Проводять його від опорних смуг, якими можуть бути дороги, ями, річки та інші природні перешкоди. Якщо таких немає, то опорні смуги у вигляді мінералізованих смуг створюють вручну або за допомогою різних знарядь і механізмів. Відпал можна прискорити, якщо застосувати пуск вогню "гребінкою". Надґрунтовий покрив підпалюють не тільки вздовж опорної смуги, а й перпендикулярно до неї через кожні 6...8 м. Глибина зубців, що утворюються, має бути 3...4 м.

При гасінні низових пожеж застосовують два основних прийоми: оточення пожежі (гасіння кромки вогню по всьому периметру пожежі) {рис. 5.1, а), гасіння пожежі з фронту (або з тилу) з наступним просуванням до флангів (рис. 5.1, б, в), а потім у тил (чи до фронту пожежі). Оточення пожежі доцільніше при стійких пожежах, що поволі поширюються, а також тоді, коли сил і засобів, залучених для того, щоб її локалізувати, не більше ніж на 30...40 хв. Сильну пожежу гасять комбінованим способом {рис. 5.1, г). Особовий склад, що залучається до гасіння пожежі, повинен використовувати спеціальні засоби захисту органів дихання (ізолювальні протигази, фільтрувальні протигази з гопколітовими патронами).

Особливо небезпечними є лісові пожежі, що виникають у лісових масивах, забруднених радіонуклідами. Під час лісової пожежі радіонукліди, що осіли в лісових і торф'яних масивах, переходять у газоподібний або дрібнодисперсний стан і піднімаються конвективними потоками у верхні шари атмосфери. Продукти згоряння піднімаються на 6... 12 км, а разом з ними і радіонукліди. "Тривалість існування" аерозольної димової хмари у нижній тропосфері — менше ніж тиждень, у верхній — близько місяця, а у стратосфері, куди радіонукліди прориваються при великих пожежах і нестійкій стратифікації (шаруватій будові атмосфери на різних у висотах) — від одного до п'яти років. Розповсюдженню радіонуклідів на такій висоті перешкод немає. Перенесення їх з димом — один із основних шляхів міграції. Крім того, залишається ще й потік, який легко розноситься приземними вітрами.

Отже, наслідки лісової пожежі на забрудненій радіонуклідами території (а це ¹³⁷Сs, ⁹⁰Sr, ²⁴¹Аm, ²⁴¹Рu та ін.) будуть відчутними

Рис. 5.1. Основні прийоми гасіння низових пожеж:

а — оточення пожежі; б — гасіння з фронту; в — гасіння з тилу; г— гасіння сильної пожежі комбінованим способом; 1 — пожежники; 2 — переміщення пожежників; 3 — опорна мінералізована смуга; 4 — загороджувальна мінералізована смуга

далеко від місця виникнення пожежі. Такі лісові пожежі внаслідок трансграничності і навіть глобальності наслідків особливо небезпечні. Небезпечні вони і тим, що радіонукліди в лісовій підстилці, яка горить, будуть перебувати десятки і сотні років, отже, і проблема лісових пожеж існуватиме тривалий час.

Найсприятливішими для виникнення лісової пожежі на забруднених територіях Чорнобильської зони є весняна пора, коли сходить сніг, а молода трава ще не покрила багаторічну "ковдру" відмерлого бур'яну, і літня пора на початку серпня, коли закінчилась вегетація трав'яної рослинності і вона висихає. Так, весною 1992 р. масові лісові пожежі спалили радіаційно

забруднені території Росії, Білорусі й України. Вогнем було знищено близько 12 тис. га лісових насаджень. Вміст радіонуклідів у повітрі в радіусі ЗО км підвищився майже в 200 разів. Через задимленість виникла радіаційна небезпека в населених пунктах, що межують з Чорнобильською зоною. У вогні загинуло кілька хуторів, сіл, загинули люди — місцеві жителі, котрі повернулись до своїх осель з евакуації. На гасіння пожежі було задіяно понад 200 пожежників, більш як 40 одиниць пожежної і спеціальної техніки, гелікоптери.

Лісові пожежі в зонах радіоактивного забруднення повторюються (торф'яна пожежа весною 2000 р. в Гомельський області).

Пожежний захист має включати профілактику пожеж (обмеження доступу людей в зону забруднення, огородження зони від населених пунктів), раннє виявлення і швидке гасіння одночасно на всій площі горіння, а не тільки обмеження осередку вогню.

Масові інфекції, хвороби людей і тварин.Серед інфекційних захворювань найбільш поширені на всій території України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби. Реальною епідемічною загрозою населенню України є особливо небезпечні інфекції: аскаридоз, туляремія, чума, лептоспіроз, сибірка, пропасниця Ку, грип, холера, туберкульоз та ін.

Ураження сільськогосподарських тварин може статися від збудників інфекційних захворювань, які уражають людей і тварин, — сибірки, ящура, енцефаліту коней, сапу, туляремії, пропасниці Ку та ін., а також від збудників інфекційних захворювань, властивих тільки тваринам, — класичної чуми свиней, лейкозу великої рогатої худоби тощо.

Щоб знизити ризик виникнення та зменшити наслідки природних НС, треба:

спрогнозувати небезпечні природні явища та екологічну ситуацію, враховуючи ймовірні збитки і втрати від них;

науково обґрунтувати, раціонально (для новобудов) розмістити виробничий потенціал, об'єкти господарської і соціальної інфраструктури, аби гарантувати безпечне функціонування їх;

практично провести превентивні та оперативні роботи щодо захисту виробничого персоналу, населення, об'єктів природного

середовища, а також здійснити інженерно-технічних заходи з цивільної оборони і заходи з охорони праці й техніки безпеки;

збільшувати кількість сховищ та укриттів для населення і виробничого персоналу потенційно небезпечних об'єктів і підтримувати їх у готовності.