ТЕХНОГЕННІ НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ

Надзвичайні ситуації техногенного походження виникають під час виробничих аварій, катастроф, аварій на радіаційно-, хімічно- і вибухонебезпечних об'єктах, на гідротехнічних спорудах та інших потенційно небезпечних об'єктах.

Виробничі аварії і катастрофи супроводжуються вибухами, пожежами, виливом і викидом в атмосферу шкідливих, отруйних та радіоактивних речовин (РР) і забрудненням ними довкілля, що призводить до масового ураження людей, сільськогосподарських тварин, довкілля.

Основними причинами виникнення техногенної НС є: складність технологій, проектно-конструкторські та монтажні помилки, недостатня кваліфікація персоналу, фізичне спрацювання устаткування, низька трудова і технологічна дисципліна, стихійні лиха, раптове призупинення подачі води, газу, електрики, тероризм, війни, страйки.

Ймовірність виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження залежить від техногенного навантаження. На

території України воно в 5 разів перевищує аналогічні показники промислово розвинутих країн Європи. Найнебезпечнішими в цьому відношенні є території південно-східних та центральних регіонів України і території, на яких розміщені радіаційні, хімічні та інші небезпечні об'єкти.

Радіаційно-небезпечні об'єкти. До них належать: атомні електростанції; підприємства, що виготовляють ядерне паливо, переробляють відпрацьоване ядерне паливо, хоронять радіоактивні відходи; науково-дослідні та проектні організації, що працюють з джерелами іонізуючих випромінювань; ядерні енергетичні пристрої на об'єктах транспорту і т. ін.

У розвинутих державах світу експлуатуються до 450 АЕС і величезна кількість радіаційно-небезпечних об'єктів.

В Україні побудовано п'ять АЕС із 17 енергоблоками:

Запорізька (4 км на захід від м. Енергодар) — найбільша в Європі АЕС з шістьма енергоблоками ВВЕР-1000.

Рівненська (4 км на південний захід від м. Кузнецовськ) з двома енергоблоками ВВЕР-1000 і двома ВВЕР-440.

Південноукраїнська (2 км на схід від м. Південноукра-їнськ) з двома енергоблоками ВВЕР-1000.

Хмельницька (4 км на південь від м. Нетешин) з одним енергоблоком ВВЕР-1000.

Чорнобильська (м. Прип'ять) з чотирма енергоблоками РБМК-1000 (15 грудня 2000 р. за наказом Президента України Леоніда Кучми ЧАЕС зупинена навічно).

Загальна потужність українських АЕС становить майже 40 % від потужності всіх електричних станцій держави.

Крім цих АЕС, у Київському НДІ ядерних досліджень НАН України (м. Київ, пр. Науки) є дослідний реактор ВВЕР-10, а в Севастопольському військово-морському інституті — навчальний реактор.

На 3000 підприємств і організацій України використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та в медичній практиці різні радіоактивні речовини, переробляють радіоактивні відходи. Понад 2600 підприємств використовують майже 105 тис. радіоізотопних приладів.

Під час аварії на АЕС у разі руйнування одного блока з викидом 10 % радіоактивних речовин в атмосферу за межами санітарно-захисних

зон станцій можуть утворитися зони забруднення загальною площею до 431 тис. км², в які потрапляє 5249 населених пунктів з населенням до 22 723 тис. чоловік.

Потенційну небезпеку мають переповнені тимчасові сховища радіоактивних речовин на АЕС, а також транспортування радіоактивних відходів залізничним транспортом та іншими видами його. Внаслідок недбалого обліку і зберігання РР все частіше трапляються втрати та крадіжки РР, що призводить до утворення зон радіоактивного зараження. Слід також врахувати можливі наслідки радіаційних катастроф, що можуть виникнути на території сусідніх держав. Радіоактивне забруднення території України можливе під час аварії на АЕС Росії (Курська, Смоленська, Нововоронізька, Калінінська), Литви (Ігналінська), а також АЕС, розташованих у Болгарії, Угорщині, Чехії і Словакії.

Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіоактивних речовин регламентується, але як би багато коштів і зусиль не витрачалось на підвищення ядерної безпеки, завжди існує ймовірність ядерних аварій, внаслідок яких можуть постраждати люди.

Відомо, що тільки за останні десятиріччя у світі сталося понад 100 аварій на АЕС з викидом РР за межі реактора. Найнебезпечнішими за наслідками з викидом РР за межі реактора були: аварія на АЕС в 1957 р. в м. Віндскейлі (Північна Англія); аварія реактора у 1961 р. в районі м. Айдохо-Фолс (США); аварія реактора АЕС у 1979 р. на о. Трьох Миль (Триймайл-Айленд) у Гарисберзі (США).

Найтяжчою в атомній енергетиці стала аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. За оцінкою вчених, втрати та збитки, нанесені цією аварією Білорусі, Росії та Україні, за 15 років досягли сотень міліардів доларів США.

Напередодні виведення четвертого енергоблока ЧАЕС на плановий ремонт в нічний час проводилися експерименти, пов'язані з дослідженнями режимів роботи турбогенераторів. Під час робіт відбулося раптове наростання потужності реактора, що призвело до різкого підвищення температури й тиску в його активній зоні та в контурі теплоносія і до вибуху реактора з руйнуванням реакторного корпусу. Вибухом викинуто частину розжарених до високих температур технологічних каналів і графітової

кладки, які упали на покрівлю блоків, приміщення допоміжних служб реакторного відділення і машинного залу. Від руйнування маслопроводів, короткого замикання електрокабелів виникли численні осередки пожеж. Реактор перестав існувати як керована система і перетворився в безперервно діюче джерело викидів в атмосферу радіоактивних речовин. Ланцюгова реакція поділу зразу після вибуху призупинилася. Розплавилися тепловидільні зборки і всі елементи активної зони. Утворилися багатокомпозиційні та радіоактивні речовини з температурою до 1000 °С. Висока температура матеріалу та його значна маса спричинили безперервне випаровування з його поверхні великої кількості радіоактивних речовин. Локалізувати викиди засипанням реактора різними матеріалами не дали позитивних наслідків. Викиди зменшилися лише з середини травня.

В активній зоні четвертого енергоблока було 200 т урану, в тому числі майже 3 т ізотопу ²³⁵U. За оцінкою спеціалістів, після вибуху в активній зоні залишилося майже 10 % палива.

Рівні радіації в руйнуваннях, що утворилися поряд з енергоблоком, перевищили 2000 Р/год, на висоті 200 м над реактором було до 340 Р/год, а окремі уламки, які розлетілися на відстань до 100 м, випромінювали 600...700 Р/год.

Викинута в атмосферу парогазова суміш досягла висоти 1,5 км і поширилась за напрямком вітру. Склад радіонуклідів у хмарі відповідав складу палива реактора, хіба що спостерігався підвищений вміст йоду і телуру.

Радіоактивне забруднення місцевості характеризувалося нерівномірною щільністю забруднення на різних напрямках від станції, складним ізотопним складом, в якому були майже всі, у тому числі й найнебезпечніші радіонукліди йоду, стронцію, цезію, плутонію, кюрію та ін. Площа забруднення з різними рівнями радіації становила 5000 км², на якій проживало понад 160 тис. людей. На цій території були виведені із господарського обороту сільськогосподарські угіддя, призупинена робота підприємств, будівництво нових об'єктів, ускладнилося енергозабезпечення України. Стала реальною загроза тривалого забруднення р. Дніпро, водосховищ Дніпровського каскаду ГЕС.

Рівні радіації, що перевищували фонові, реєструвалися на значній відстані від місця аварії — майже на всій території України

і далеко за її межами. Так, ізолінія з рівнем 0,5 мР/год проходила через Київ.

У перші дні найнебезпечнішим був йод-131, пізніше на місцевість випали інші РР. До найнебезпечніших для людини слід віднести цезій, стронцій, плутоній, які мають великий період н апіврозпаду.

Основна частина радіонуклідів зосередилась у поверхневому шарі (1 см) ґрунтів і в рослинній біомасі. За сухої і вітряної погоди частина радіонуклідів переходить знову в аерозольний стан і розноситься вітром.

У зв'язку з тим що початок аварії збігся з вегетаційним періодом визрівання рослин, відбулося масове забруднення зелені, ранніх овочів, фруктів, ягід і трав. З перших днів у пробах зелені визначались ¹³¹I, ¹⁰³Ru, ¹⁰⁶Ru, ¹⁴⁰Ва-Lа, ⁹⁵Zr-Nb, ¹⁴¹Се, ¹⁴⁴Се, ¹³⁴Сs, ¹³⁷Сs. Аналіз фруктів встановив, що найбільш забрудненими цезієм і небезпечними для людей були яблука. Картопля, інші коренеплоди і зернопродукти мали менші рівні забруднення.

Критичними харчовими продуктами протягом першого року після аварії були м'ясо і молоко.

Забрудненими стали ліси частини Київської, Житомирської і Чернігівської областей на площі понад 500 тис. га. В місцях з високим рівнем радіації загинули посадки на площі 47 га на відстані 1 км від АЕС на захід ("рудий ліс") і на відстані до 6 км на північ — на площі майже 30 га.

Максимальне забруднення води в перші дні після аварії було в гирлах річок Прип'ять, Уж, Тетерів, Ірпінь і в Київському водосховищі в донних шарах (до 99 %). Очисні споруди водопровідної води до середини травня перестали утримувати ¹³¹І.

Внаслідок проведення широкомасштабних заходів з пило-осадження, дезактивації і захоронення РР рівні радіації на станції і прилеглих територіях та в інших районах України поступово знизилися.

Аварія на Чорнобильській АЕС увійшла в історію цивілізації як найбільша за наслідками техногенна катастрофа.

Із міст Прип'ять, Чорнобиль та із 120 населених пунктів України було евакуйовано і переселено 163 тис. осіб. Аварія вплинула на всі сфери життєдіяльності населення України, Білорусі і Російської федерації: на виробництво, економіку,

охорону здоров'я тощо. Серед населення, що проживає на радіоактивно забруднених територіях, збільшилась захворюваність ендокринної системи у 4-5 разів, крові та кровотворних органів — в 11-15 разів, органів травлення — у 3 рази. У ліквідаторів зросла кількість онкозахворювань щитовидної залози у 4-5 разів, опорно-рухового апарату — у 5 разів і на лейкемію — більш як у 3 рази.

Залишаються невирішеними проблеми радіаційної безпеки населення: це об'єкт "Укриття", що побудований за тимчасовою схемою і за неймовірно тяжких екстремальних умов 1986 р. й не розрахований на тривалу експлуатацію; існування зони відчуження як джерела радіаційної небезпеки для населення України. У зоні відчуження зосереджена основна частина радіонуклідів викиду, тут утворено понад 800 місць захоронення радіоактивних відходів. В них поховані тисячі тон елементів зруйнованого реактора і радіоактивних уламків будівельних конструкцій, техніка, забруднений ґрунт.

Міжнародна шкала оцінки ядерних подій передбачає сім рівнів (градацій) події.

Сьомий рівень — глобальна аварія. Викид у навколишнє середовище значної частини продуктів поділу радіоактивних речовин активної зони. Викид призводить до збільшення дозових меж для надпроектної аварії. Можливі гострі променеві ураження населення, необхідна евакуація, відселення та інші заходи захисту. Катастрофа на ЧАЕС 1986 р. належить до сьомого рівня.

Шостий рівень — тяжка аварія. Викид у довкілля значної частини продуктів поділу, що призводить до збільшення дозових меж для проектних аварій. Можливі ураження населення і шкідлива дія на довкілля. Необхідні протиаварійні заходи і часткова евакуація.

П'ятий рівень — аварія з ризиком для довкілля. Викид у довкілля продуктів поділу, що призводить до незначного перевищення дозових меж проектної аварії. Можливі часткове ураження населення і дія на довкілля. Необхідні часткові протирадіаційні заходи захисту персоналу АЕС і населення.

Четвертий рівень — аварія в межах санітарно-захисної зони. Викид у довкілля продуктів поділу, дозові межі проектної аварії не перевищені, захист населення не потрібний.

Третій, другий і перший рівні — аварія в межах території АЕС, не потребує організації захисту.

Хімічно небезпечні об'єкти (ХНО).Цепідприємства, що виробляють, зберігають або використовують у виробництві сильнодіючі отруйні речовини (СДОР). Під час руйнування таких об'єктів можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин. На території України розміщено до 1500 ХНО, на яких зберігається близько 300 тис. т СДОР, у тому числі 100 тис. т хлору, 180 т аміаку. Ці об'єкти за ступенями хімічної небезпеки поділені так:

першого ступеня (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає понад 75 тис. чоловік) — 76 об'єктів;

другого ступеня (у зонах мешкає 40...75 тис. чол.) — 60 об'єктів;

третього ступеня (у зонах мешкає менше ніж 40 тис. чол.) — 1134 об'єкти;

четвертого ступеня (зона можливого хімічного зараження від кожного не виходить за межі об'єкта) — 540 об'єктів.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів проживає близько 20 млн людей (38,5 % населення країни).

Найбільше хімічно небезпечних об'єктів першого і другого ступенів розміщено у Донецькій (18), Одеській (28), Дніпропетровській (12) областях та у м. Києві (13); найменше — у Житомирській, Рівненській, Івано-Франківській областях, у м. Севастополі — по одному ХНО.

Потенційну небезпеку має магістральний аміакопровід Тольятті—Одеса, протяжність якого на території України становить 1022 км. Він проходить через Луганську, Донецьку, Харківську, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську, Миколаївську та Одеську області. Кожний кілометр труби містить до 56 т аміаку під тиском до 90 кг/см². Встановлений фірмою-вироб-ником 20-річний гарантійний термін експлуатації аміакопроводу закінчився в 1997 р.

Проблема старіння обладнання стосується більшості ХНО. Побудовані в тридцяті-шестидесяті роки минулого століття, ці об'єкти у свій час були на околицях міст у малонаселених районах. Внаслідок зростання чисельності населення і розбудови міст більшість ХНО опинилася сьогодні в центрі житлових кварталів

і є потенційною загрозою для населення. Токсичні речовини, які широко застосовують у виробництві, часто стають джерелом групових і масових отруєнь людей під час аварії на цих об'єктах, коли до зовнішнього середовища потрапляють як вихідні, так і проміжні компоненти виробництва, кінцева продукція і відходи, що створюють загрозу життю і здоров'ю людей.

Наявність великої кількості чинників, від яких залежить безпека функціонування ХНО, підвищує ймовірність виникнення хімічних аварій. Створюється надзвичайна ситуація з трагічними незворотними наслідками — ураження виробничого персоналу і населення, яке перебуває в районі ХНО. В розпалі аварії можуть виникати пожежі, вибухи, хімічне зараження повітря, місцевості, води. За межами об'єктів — зараження довкілля. Для багатьох СДОР характерне тривале зараження довкілля, а також прояв віддалених ефектів ураження людей і біосфери.

Про реальність хімічної загрози, що існує в мирний час, свідчать численні хімічні аварії і катастрофи, що трапилися останнім часом в різних частинах світу. Наприклад, протягом 1997-2000 рр. в Україні трапилось понад 50 надзвичайних ситуацій (НС) з викидом СДОР в атмосферу, загинуло шість і постраждало 66 чоловік.

Великі хімічні аварії з раптовим викидом токсичних речовин в атмосферу загрожують життю і здоров'ю людини, знищують рослинний і тваринний світ.

Розглянемо деякі з найбільших аварій і катастроф, що сталися в останні десятиліття.

У невеликому містечку Севезо, що на півночі Італії, за 30 км від Мілана, 10 липня 1976 р. стався вибух на хімічному заводі з виробництва пестицидів. Речовина, що вирвалась під час вибуху, була однією з найнебезпечніших отрут: це 2,3,7,8-тетрахлориди-бензо-р-діоксин (скорочено ТХДД). В атмосферу його потрапило всього близько 2 кг, але він отруйніший за ціанистий калій у 67 тис. разів і у 500 разів — за стрихнін. Смертельна доза ТХДД для людини становить близько 0,03 мг на 1 кг маси тіла. Хмара ТХДД покрила площу до 18 км². Було уражено кілька сотень чоловік, загинула велика кількість сільськогосподарських тварин. Населення було евакуйоване, а дегазація місцевості тривала майже вісім років.

Найстрашніша за своїми наслідками хімічна катастрофа сталася в ніч з 2-го на 3-тє грудня 1984 р. у м. Бхопале — столиці індійського штату Мадхья-Прадеш. Від отруєння загинуло майже 2500 чоловік. Індійські спеціалісти вважають, що тією чи іншою мірою потерпіло не менше ніж 25 % 700-тисячного міста. Під час аварії в повітря потрапило кілька тонн газоподібного метилізоціонату (МІЦ). Ця речовина — проміжний продукт пестициду із групи карбонатів, сильна отрута багатосторонньої дії. У концентрації -0,1 мг/л він протягом декількох хвилин уражає очі та органи дихання. Характерні симптоми: різкий кашель, задуха, блювання і тимчасова сліпота. Якщо концентрація отрути збільшується, то гинуть клітини рогової оболонки ока, людина повністю сліпне, розвивається гостра емфізема легенів, а потім — пневмонія.

На виробничому об'єднанні "Азот" в м. Йонаві (Литва) 20 березня 1989 р. вибухнув резервуар з рідким аміаком об'ємом 7 тис. т. Внаслідок вибуху, під час якого загинуло шість чоловік, відбувся потужний викид газу в атмосферу. Майже одночасово виникла пожежа на складі з 20 тис. т азотно-фосфорного калійного добрива, яке при горінні виділяє оксиди азоту. Це була найбільша хімічна аварія у колишньому СРСР. Отруйна хмара поширилася в радіусі до 40 км. Особливо потерпіло м. Йонава і навколишні населені пункти, з яких було евакуйовано до ЗО тис. чоловік. Серйозні отруєння дістали 53 особи, у деяких були хімічні та термічні опіки і майже в усіх — ураження органів дихання.

Аварії виникають і під час перевезення СДОР автотранспортом, залізничним, морським і річковим транспортом.

Пожежо- тавибухонебезпечні об'єкти.Ці об'єкти в Україні створюють значне техногенне навантаження. Нафтогазовий транспортний та переробний комплекси становлять велику потенційну небезпеку. Через територію України проходить густа мережа нафто- і газопроводів, а саме: нафтопровід "Дружба", магістральні газопроводи "Союз", "Оренбург—Захід", "Уренгой—Ужгород", "Ямбург—Захід", "Кавказ—Центр" тощо. Загальна довжина магістральних нафтопроводів становить близько 4 тис. км (діаметр труб 200...800 мм, робочий тиск 50 атм), магістральних газопроводів — 16 940 км (діаметр труб 800... 1400 мм, робочий тиск 150 атм).

До вибухопожежонебезпечних об'єктів належать нафтопереробні комбінати (Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Дрогобицький), здатні утримувати запаси нафтопродуктів до кількох мільйонів тонн.

Гідротехнічні споруди.Ці споруди є об'єктами підвищеної небезпеки. На території України побудовано 12 гідровузлів і 16 водосховищ. У разі руйнування їх можуть утворитися зони катастрофічного затоплення:

Область ураження Небезпечне водосховище

Київська, Чернігівська, м. Київ Київське

Черкаська Канівське

Дніпропетровська Дніпродзержинське

Полтавська та Кіровоградська Кременчуцьке

Запорізька Кременчуцьке та Дніпродзержинське

Херсонська Каховське

Донецька Каскад водосховищ: Красносільське, Клабан- Вінське, Волинцівське, Ханчжонківське, Ольхівське, Зуєвське, Карловське, Старокримське, Павлопольське, Старобитівське

Вінницька Водосховища Ладижинської ГЕС і Дністровської гідроакумулювальної електростанції

Івано-Франківська Бурштинське і Рожнятівське

Закарпатська Водосховище Теребля-Рикського гідровузла

Одеська Водосховища Ладижинської ГЕС

м. Севастополь Чорноріченське

Найнебезпечнішими за своїми наслідками є зони катастрофічного затоплення при руйнуванні споруд Дніпровського каскаду ГЕС (Київської, Канівської, Кременчуцької, Дніпродзержинської, Дніпровської, Каховської), до яких потрапляє частина територій восьми областей загальною площею понад

8 тис. км², 463 населені пункти з чисельністю населення понад 1,6 млн осіб, понад 200 промислових підприємств. Хвиля прориву може затопити близько 60 тис. га земель та зруйнувати до 80 мостів. Внаслідок цього явища може порушитись робота енергосистем (можливе пошкодження до 2000 км ЛЕП), можуть вийти з ладу мережі та споруди газового господарства, систем водопостачання, транспортного сполучення.

Характерним для катастрофічного затоплення у разі руйнування гідроспоруд є значна швидкість хвилі прориву (від 3 до 25 км/год), її висота сягає 10...20 м, ударна потужність 5...10 т/м² та велика швидкість затоплення всієї території, що потрапляє в зону стихійного лиха.

Реальну загрозу можливого затоплення населених пунктів становлять 283 шламонакопичувачі та "хвостосховища" промислових підприємств. Так, у 1983 р. була розмита гребля "хвостосховища" на Стебниківському калійному комбінаті у Львівській області. Внаслідок цієї катастрофи кілька чоловік загинуло, а флорі та фауні р. Дністер заподіяно велику шкоду. Селевий потік зруйнував 400 м залізничної колії. Як правило, "хвостосховища" розміщені поряд з великими містами, наприклад водяне "хвостосховище" РАР під боком майже 290-тисячного міста Дніпродзержинська.

Прогнозується, що в разі руйнування греблі Київського водосховища в Києві будуть затоплені частково Деснянський, Дніпровський, Оболонський, Подільський, Дарницький, та Голосіївський райони. Треба буде евакуювати до 170 тис. чоловік. Найбільшої висоти (11,7 м) ударна хвиля досягне через 5 год після руйнування греблі.

На промислових підприємствах техногенні надзвичайні ситуації можуть виникати під час великих аварій у системах електро-, газо-, тепло- і водопостачання, а також аварій, спричинених вибухами пилоповітряної та газоповітряної сумішей (борошна, цукрової пудри, пари мазуту, бензину, пропану, бутану, етилену, спирту тощо).

Основними причинами аварій є: безвідповідальне ставлення проектувальників до вимог техніки безпеки, а керівників підприємств, цехів — до дотримання цих вимог; низький контроль за станом виробництва і особливо за його вибухонебезпечними

і легкозаймистими ділянками; порушення будівельних корм і правил при проектуванні, будівництві об'єктів і монтажі технічних систем.

Часто причинами аварій є дія стихійного небезпечного явища, коли руйнуються лінії електропередач, газопроводів, комунальна мережа на об'єктах.

Недотримання правил зберігання агресивних, вибухо- і пожежонебезпечних речовин і неправильне поводження з ними призводять до аварій різних масштабів. Аварії на підприємствах виникають через старіння і корозію металів. Причиною аварії на будьякому підприємстві може бути аварія на сусідніх підприємствах, у центральних комунальних мережах або енергетичних лініях.

Здебільшого причиною виробничої аварії є неправильна дія (або бездіяльність) людини на робочому місці.

Основними заходами, спрямованими на запобігання виникненню техногенних НС, є:

контроль за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);

систематичне підвищення на кожному ПНО кваліфікації виробничого персоналу;

уточнення функціональних обов'язків фахівців на ПНО та розроблення інструкцій і паспортів безпеки;

введення обов'язкових інструктажів виробничого персоналу перед початком робочої зміни з перевіркою надійності засобів сигналізації та оповіщення;

розроблення і впровадження графіків та інструкцій з організації і проведення планового технічного обслуговування (ТО) та контролю систем безпеки на виробництві;

зменшення запасів СДОР, вибухо- і пожежонебезпечних речовин, а також інших небезпечних речовин на суспільно-господарських об'єктах до граничної кількості їх;

нагляд за безпечним проведенням робіт на ПНО;

моніторинг природного середовища;

прогнозування можливості виникнення надзвичайної ситуації;

завчасне розроблення варіантів проведення рятувальних, евакуаційних та відбудовних робіт у разі аварій на ПНО;

незалежна експертиза будівництва ПНО та інших об'єктів, у тому числі екологічна;

ліцензування діяльності, пов'язаної з будівництвом і функціонуванням ПНО з погляду їх техногенної та екологічної безпеки;

удосконалення конкретних технологічних процесів і підвищення їхньої надійності з метою охорони довкілля та безпеки виробництва і персоналу;

створення на об'єктах, що мають СДОР, локальних ситем виявлення зараженості навколишнього середовища та оповіщення виробничого персоналу і населення, яке проживає у зоні можливого хімічного зараження;

завчасне накопичення потрібної кількості засобів індивідуального та колективного захисту виробничого персоналу від уражальної дії аварії;

створення ефективних систем технологічного контролю і діагностики безаварійного зупинення виробництва та уникнення аварійної ситуації.