Національна держава і державна нація

Діалектика цих понять все більше привертає увагу мислячої громадськості, оскільки стосується і нашої історії, і нашого нинішнього буття, а ще більше — нашого майбутнього. Сьогодні, попри шалену комуністичну демагогію про принади колишнього життя в колишньому Союзі, в якій головним аргументом виступає ковбаса по 2.20; попри економічні негаразди та зубожіння більшості населення; попри зерна зневіри, якими посилено засіваються людські душі, — попри все це, усвідомлення необхідності будувати самостійну незалежну державу стало переважаючим у суспільстві.

___________________

⁶Лук'яненко Левко. Національна ідея і національна воля. — К., 2003. — С 51.

ст. 11

Побудувати самостійну державу, позбутися багатовікової колоніальної залежності - безумовно, велика справа. Однак для нас не байдуже, яка це буде самостійна держава — українська чи без українців. Ось чому надактуальним нині постає проблема національної держави і державної нації.

На жаль, у сучасній українській філософії та політології ці питання розроблені недостатньо, принаймні до читацького загалу такі праці не доходять. А в марксистсько-ленінській, з дозволу сказати, науці, як відомо, вони трактуються однобічно, суб'єктивно, з цілком зрозумілою метою обґрунтування комуністично-інтернаціональних догм. Перегорніть будь-які енциклопедичні довідники, політичні словники (на жаль, більшість з них радянського періоду): ніде не знайдете термінів ані національна держава, ані державна нація. І це зрозуміло: адже більшовизм сповідував інтернаціоналізм та світову революцію і, як чорт ладану, боявся навіть згадки про національне чи націоналізм у їх справжньому розумінні. Якщо й згадувався націоналізм, то лише у негативному значенні буржуазний; прогресивний націоналізм марксизм-ленінізм допускав лише щодо пригноблених націй. Оскільки ж усі нації, силою зігнані до спільної кошари під назвою СРСР, вважалися соціалістичними, а значить, у більшовицькому розумінні, — «вільними» і «щасливими», то щодо них ніякого іншого визначення націоналізму, окрім як буржуазного, не допускалося.

Що це суперечить практиці історичного розвитку, здається, сумніву не викликає ні в кого. Адже практично всі унітарні держави, які ми знаємо, утворені на національній основі. Не може бути Франція німецькою, Англія іспанською, Німеччина угорською.

ст. 12

Титульна нація, як правило, дає назву державі. Таким чином, титульна нація є нацією державною, оскільки саме вона утворила національну державу і саме вона дала їй державну мову.

Супротивники української державності нерідко говорять, що, мовляв, українська нація ще не сформована, а якщо вона і є, то недорозвинена. Тому потрібно спочатку збудувати державу, яка вже потім сформує націю. Це настільки ж облудна, наскільки й шкідлива теза. Вона випливає із сумнозвісних марксистсько-ленінських постулатів, що нація є продуктом класових суперечностей і породженням капіталізму. Ніби до епохи розвинутого капіталізму не існувало етнічних структур, ніби існуючі імперії не мали титульної нації, ніби за феодалізму сильніші і організованіші етноси не об'єднували слабкіші племена у феодальні імперії. Ця суперечка нагадує дискусію про те, що з'явилося на світ першим — яйце чи курка. Насправді ж і формування держави, і формування нації зазвичай відбувається паралельно і водночас. Як дотепно завважив Лев Силенко, «Жінка родить дитину, щоб вона зробила її матір'ю. Нація будує Державу, щоб Держава будувала Націю»⁷.

Щоправда, вчені-дослідники вважають, що класичні національні держави беруть свій початок з Великої французької революції: саме вона стала першою маніфістацією націоналізму, який небавом поширився по всьому світу. XIX століття називають добою націоналізму в Європі, саме тоді почали утворюватися національні держави, що стали ідентифікуватися з нацією. Після Другої світової війни націоналізм стає могутнім фактором в Азії й Африці, коли під його натиском розвалилася світова колоніальна система⁸ . Відомі події 80-90-х років XX століття засвідчили третю могутню хвилю національно-визвольних рухів на терені радянської імперії, під ударами яких розпався Радянський Союз і на місці колишніх колоній-республік постали незалежні національні держави.

­­­­­______________________

⁷Див.: Святеє вчення. Силенкова віра в Дажбога. — К.: Обереги. — С. 378.

⁸Див.: Данилів Володимир - Юрій. Солідарність і солідаризм. — К.: Видавничий дім «KM Академія», 2000. — С. 62.

ст. 13

Не витримує жодної критики також твердження, що без держави не існує нації. Якщо виходити з того ж комуністичного постулату, що основною рисою нації є її економічна та територіальна організація, то нібито справді випливає неможливість існування нації без існування держави, оскільки держава є саме такою формою самоорганізації суспільства, яка справді неможлива без території і без єдиної економіки. Але ж суть якраз у тому й полягає, що провідною характеристикою нації є не тільки і по стільки територія та економіка, скільки ментальність етносу, його органічна духовна єдність, своєрідність психічного складу, історичний характер — все це тривкі компоненти, що сягають своїм корінням у глибінь віків. Про приклад євреїв уже йшлося.

На триста з лишком років українці також утратили свою державність, але це зовсім не означає, що цих триста з лишком років не було української нації. Щоправда, вона ці триста з лишком років не була державною, а отже, — політичною нацією, бо дійсно не мала власної самостійної держави. У надзвичайно складних і несприятливих умовах жорстокої колонізації, русифікації, полонізації тощо, а почасти — відвертого етноциду українці зберегли свою мову, свою звичаєвість, свій менталітет, свою неповторність, свої традиції, свою культуру. Тепер українці стали державною нацією, і, отже, їхнє історичне призначення і їхній святий обов'язок збудувати національну державу.