Політична еміграція після Другої Світової війни

У Другій світовій війні нацистську Німеччину перемогли союзники, у складі яких був і Радянський Союз, чия диктаторська тоталітарна система була нічим не краща за гітлерівську. По війні сотні тисяч українців опинилися на чужині. Це переважно національно свідомі люди, які не могли миритися зі сталінізмом і з відступом німецьких військ покинули свою землю, а також полонені червоноармійці та вивезені нацистами на примусові роботи українські юнаки і дівчата. Сталінська влада намагалася повернути їх назад, та мало хто погоджувався повертатися. Тих, кого вдалося силою чи обманом захопити, відправляли ешелонами одразу в Сибір, вважаючи всіх поголовно, хто волею долі чи самохіть потрапив у Німеччину, зрадниками. Більше того, зрадниками вважали всіх, хто опинився на окупованій нацистами території, — а це вся Україна. Відомий наказ, підписаний Жуковим і Берією, про депортацію з цього мотиву всього українського населення, і тільки непідсильність завдання та відсутність транспортних засобів завадили реалізувати цей підступний і злочинний задум.

Попри жорстокі репресії сталінської диктатури та викорінення будь-якого вільнодумства, питання національного визволення і створення самостійної Української держави коли відчутніше, коли приглушеніше пульсувало у громадській свідомості. До середини 50-х років минулого століття ідею незалежності зі зброєю в руках відстоювали вояки ОУН — УПА. У підцензурній же радянській Україні національне питання могло виявлятися тільки в інтерпретації комуністичної ідеології. Вільна українська думка тоді існувала лише в діаспорі та в підпіллі.

Політична українська еміграція, викинута з власної землі хвилею Другої Світової війни, вижила і збереглася, розосередившись по закордонах. Цьому сприяла не стільки генетична живучість нашого народу, скільки три прості та надзвичайно важливі чинники:

— віра в національну ідею, що допомогла українцям самоорганізуватись у громади, зберегти українську мову;

— церква, що живила віру і мову, концентрувала національний дух;

— українська преса, що також зберігала та розвивала мову, політ думки і була своєрідною ниткою Аріадни, що виводила із лабіринтів непевності і відчаю на широку дорогу боротьби за Україну.

В різний час за кордоном виникають українські еміграційні центри, які концентрують незалежну наукову, політичну, публіцистичну думку, підпорядковуючи інтелектуальні зусилля діаспори боротьбі за незалежність України. Серед найвизначніших варто назвати Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ), Український Вільний Університет (УВУ), видавництво «Пролог», Українська Вільна Академія Наук (УВАН) та інші, навколо яких гуртувалася інтелектуальна еліта української діаспори.