Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Журнал «Сучасність» та Іван Кошелівець




 

Під час горбачовської перестройки у СРСР змінюється відповідно тематика і тональність української преси за кордоном: вона наполегливо намагається осмислити нові реалії, заглибитись у них, пильнішу увагу приділяє подіям в Україні. Це можна простежити на прикладі журналу «Сучасність», з яким1976 року об'єднався «Український самостійник», за 1987 рік.

______________________

30Див.: Рахманний Роман. Роздуми про Україну. — К.: Видавництво товариства «Просвіта», 1997. — С. 361-370.

31У «Літературній Україні» 1 серпня 1969 р. оприлюднено велику полемічну відповідь Дмитра Павличка «Фальшиві клейноди». Не дивно, що у жовтні 1997 р. на презентації книги Р. Рахманного «Роздуми про Україну» в переповненому залі Будинку вчителя Д. Павличка не було.

32Статтю Д. Павличка у перекладі на російську передрукувала 13 серпня 1969 р. «Литературная газета», а «Комсомольская правда» 26 серпня 1969 р. вмістила «нарис з ідеологічного фронту» В. Большакова, в якому Рахманного звинувачено в пропагуванні своєрідного «українського сіонізму».

 

ст. 33

 

Як і раніше, часопис приділяє увагу історії, проблемам націоналістичного руху, однак тематичний центр «Сучасності» все помітніше зміщується у бік осмислення процесів, що відбуваються в СРСР та Україні у цей період.

На останньому році перестройки в «Сучасності» помітні подальші поглиблення та актуалізація тематики, викликані бурхливим розгортанням подій у СРСР та Україні. У числі 6 за 1991 рік вміщено цікаву аналізу Марплза Дейвіда «Доводи на користь українського суверенітету». Автор вважає, що після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України та відомої голо-дівки студентів на майдані Незалежності та усунення Масола з поста прем'єра настав час реалізувати положення Декларації на ділі. Однак цього не помітно. Українська преса («Радянська Україна», «Правда Украины») дотримується просоюзних позицій, виступає на захист пам'ятників Леніну. Автор позитивно оцінює проголошення суверенітету України, однак детально аналізуючи тодішню політичну ситуацію, доходить до невтішного висновку: «Але міжнародне визнання України залишається нездійсненою метою»33.

Засновником популярного журналу «Сучасність» був професор Іван Кошелівець, відомий в діаспорі літературознавець, критик, перекладач і публіцист, а також видавець та організатор преси. Він прожив понад 90 років і всі свідомі з них присвятив науковій та літературній роботі. Крім оперативних публіцистичних виступів у пресі, з-під його пера вийшли такі капітальні аналізи, як «Панорама найновішої літератури в УРСР», «Сучасна література в УРСР», «Літературний процес дещо з віддалі». Його монографії «Микола Скрипник» та «Олександр Довженко», написані в70-ті роки, не втратили свого значення й досі.

____________________

33Див.: журнал «Сучасність». — 1991. — № 6. — С. 71.

 

ст. 34

 

«Розмова в дорозі до себе» — не стільки мемуари людини, якій є що згадати, скільки свідчення про епоху. А ще численні переклади з французької та німецької, а ще написана польською «Україна 1956-1968», а ще біографічна повість «Жанна д'Арк», видана напередодні 90-річчя автора.

Вочевидь, на авторитет Кошелівця спрацювала і його стала тривка політична позиція. Він не належав до жодного з політичних діаспорних угруповань, що дозволяло йому стояти не так осторонь від націоналістичного руху, скільки над ним. Він любив Україну над усе, не декларуючи цю любов у якихось політичних рамках, він працював на українську ідею, не входячи формально до жодної з політичних партій, він мріяв побачити свою батьківщину вільною і незалежною, і щасливий, що дожив до цього благословенного пасу. А його зовні безстороння позиція, його партійна непов'язаність і незаангажованість дозволяли бути об'єктивним, аналізувати вільно, говорити правду, навіть якщо вона була неприємна тим чи тим силам. Тому змінювались партійні відтінки, розколювались і розшаровувались структури національно-визвольного руху, що зосередилися в діаспорі, але вчений і публіцист Іван Кошелівець завжди залишався постійною величиною, користуючись незмінною повагою у представників різних відламків націоналістичного руху.

З відновленням незалежності України журнал «Сучасність» перебазувався на її терен. Кошелівець відійшов від редагування ще раніше, а потім перестав писати для свого дітища. Сам він пояснював це так:

«Це був журнал діаспори. Журнал той був літературний, але література діаспорну публіку абсолютно не цікавила. Вона цікавилася нею остільки, оскільки з'явилися шістдесятники, які сприймалися як сили опору в Україні. Тому в діаспорі пошановувалися публіцистичні жанри. Бо в публіцистиці аналізувалася ситуація в Україні під російською імперією, більшовиками, комуністами і так далі.

ст. 35

 

Тепер, як перейшла «Сучасність» туди, вона вирівнялась із тими літературними журналами, які є в Україні, і переживає ті самі труднощі, що й інша періодика. «Сучасність» втратила, між іншим, передплатників за кордоном. Чому? Тому, що за кордоном українець хотів доброї публіцистики, такої, до якої він звик. А там, наприклад, хтось із Харкова, якийсь дуже талановитий публіцист добре пише на парадоксах статтю, але, між іншим, вставляє: якщо професора у вищій школі змушують читати лекцію українською мовою, якої він ще не знає, я вважаю це варварством. Нам це незрозуміло, бо хай він читає спочатку і не зовсім чистою мовою, але українською... Сам факт, що таке твердження надруковане, відштовхує діаспору від журналу.

Другий приклад, у тому самому числі: Мушкетик прислав той журнал, бо там надруковано його роман. Отже, там є інтерв'ю з одним швейцарським професором, який так і заявляє, що я закоханий в усе російське, але можу відповідати українською. І відповідає. Каже: я думаю, що колишня царська імперія була зразком розв'язання національного питання. Далі: я думаю, що причина чеченської війни в характері самого Дудаева. Якби не Дудаев, то її не було б. Той інтерв'юер (до речі, прізвище його Фельдман чи якось так) питає: що ви, професоре, скажете про завдання російської еміграції? І додає: «Я питаю тому, що прагнення української еміграції такі самі, як і російської».

Якраз протилежні російським. Росіяни аж репа-ються, кричать, щоб відновити імперію, а українська еміграція беззастережно проти цього. І отаке інтерв'ю виходить без жодної примітки. Насамперед, такого інтерв'юера я б не допускав до журналу — раз. Друге — нащо українцям підсовувати русофіла як таке, що треба сприймати? Це жах!

Тому «Сучасність» втратила своїх передплатників із Заходу, бо їм література ні до чого, вони хочуть доброї публіцистики. А в «Сучасності» її немає. Тому, якщо йдеться про перенесення «Сучасності», то це втрата діаспорного читача.

ст. 36

 

Якби я писав статтю для «Сучасності», яка видається тут і яка видається там, я мимоволі мусив би пристосовуватись. І таким чином у статті, яку пишу для теперішньої «Сучасності», я втрачаю»34.

І світлої пам'яті Іван Кошелівець, і його дружина — відома письменниця і художниця модерністського напряму Емма Андіевська — брали активну участь у громадському житті діаспори. їхній внесок в українську літературу і культуру подиву гідний. Все своє життя вони присвятили Україні, боротьбі за її незалежність, за розвиток її духовних цінностей.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Андрієвський Дмитро. Нарис української політики й тактики ни міжнароднім полі, 1951.

Багряний Іван. Публіцистика. — К.: Смолоскип; Фундація їм. Івана Багряного, 1996.

Бочковський О, І., Масарик Т. Г. Національна проблема та українське питання. -Подєбради, 1930. — С. 225.

Бойко Юрій. Шлях нації — Українське слово. — Париж; Київ; Львів,1992.

Карпенко Віталій. Українські студії під небом Баварії. — К.: Газета «Вечірній Київ». — 1998.

Камінський Анатоль. За сучасну концепцію української революції. — Мюнхен: Сучасність, 1970.

Камінський Анатоль. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. — Мюнхен: Український Вільний Університет, 1990.

Липа Юрій. Призначення України. — Львів: Просвіта, 1992.

Лисяк-Рудницький. Між історією й політикою. — Мюнхен: Сучасність, 1973.

Лівицький Микола. Перспективи української визвольної політики. Українська народна Республіка — дороговказ на майбутнє. — Нью-Йорк, 1965.

Мельник Андрій. Спогади та документи. — К.: Фундація імені О. Ольжича, 1995.

Рахманний Роман. Роздуми про Україну. — К.: Видавництво товариства «Просвіта».

Ребет Лев. Формування української нації. — Мюнхен: Сучасна Україна, 1951.

Стецько Ярослав. Українська визвольна концепція. — Видання Організації Українських Націоналістів, 1987.

_________________

34Див.: Карпенко Віталій. Українські студії під небом Баварії. — К.: Газета «Вечірній Київ». — 1998. — С. 34-35.

 

ст. 37


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты