Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Продовження боротьби




Арешти і суди початку 70-х років («генеральний погром») значно ослабили рух опору, найактивніші його учасники опинилися за ґратами. Однак ідеологічні репресії тривали. Жорстоко придушувався будь-який вияв інакшемислення, відбувалися «проробки» у середовищі творчої інтелігенції, численні звільнення з роботи з ідеологічних мотивів, вилучалися «сумнівні» книги з бібліотек, безжально викреслювалися з тематичних планів видавництв рукописи «вільнодумних» письменників. У Юрія Бадзьо, наприклад, безслідно зник єдиний примірник рукопису його фундаментального історико-філософського трактату «Право жити».

Та, незважаючи на переслідування, повністю задушити самвидав властям не вдалося. В різних областях, надто у західних, розповсюджуються самвидавські листки, робиться спроба випускати новими силами новий журнал «Український вісник» як продовження чорноволівського: він був гостріший і чіткіший за антирадянським спрямуванням; вийшов він під № 7/8, але не був визнаний редколегією колишнього «Українського вісника» як його продовження. Потайки пише свою широко відому потім книгу «Набої для розстрілу» Гелій Снєгірьов — журналістське розслідування так званої справи «Спілки визволення України», спрямованої проти української інтелігенції.

Оскільки безпосередні організатори, ідеологи і учасники руху опору були засуджені, то й центр цього руху перемістився в «зону». Боротьба триває у традиційних формах самвидаву, вимог за визнання статусу політичних в'язнів (всупереч офіційним заявам властей, що в СРСР немає переслідувань за політичними мотивами), голодівок, колективних бойкотів табірних правил. Лицемірство вищого керівництва СРСР, яке, підписавши Заключний акт Гельсінської наради, що в ньому було чітко задекларовано недопустимість переслідування за політичними мотивами, продовжувало утримувати в тюрмах і таборах тисячі своїх політичних супротивників, — це лицемірство викликало виникнення так званих Гельсінських груп і комітетів сприяння виконанню гуманітарних пунктів Заключного Акту Гельсінської наради.

Ст. 50

 

Слідом за Московською групою, душею якої став академік Сахаров, були створені такі групи в Україні, Литві, Грузії, Вірменії. Вони започаткували правозахисний рух, широко підтриманий громадськістю та офіційними чинниками за кордоном.

Не применшуючи великого позитивного значення правозахисного руху в боротьбі за демократизацію суспільства, слід відзначити, що, в розумінні представників деяких політичних кіл, в Україні він мав ті особливості, що, по-перше, будучи самостійним, ішов у кільватері московського правозахисного руху, по-друге, порівняно з рухом опору він змістив акценти, так би мовити, від відстоювання конкретних національних інтересів у бік захисту абстрактних прав людини. Прихильники такого курсу пояснюють зміщення акцентів тим, що, на їхню думку, права людини включають в себе також національні права; до того ж концепція забезпечення людських прав стала складовою частиною зовнішньої політики західних країн, зокрема СІЛА, що відкривало нові можливості для проведення відповідних акцій у цьому напрямку.

В усякому разі, самвидав та дисидентський рух відіграли велику роль в розгортанні національно-визвольного руху в Україні, який і привів до відновлення незалежності. Це була важлива ланка в боротьбі народу за самостійну українську державу, це був своєрідний місток, який ніби об'єднував збройне відстоювання незалежності вояками ОУН-УПА в 40—50-х роках з мирною національно-демократичною революцією кінця 80 — початку 90-х років XX століття.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Дзюба Іван. Бо то не просто мова, звуки: Передмова Віталія Карпенка. — К. — Радянський письменник, 1990.

Дзюба Іван. Інтернаціоналізм чи русифікація. — К.: Видавничий дім «KM Akademia». — 1998.

Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. — К. — Либідь, 1995.

Карпенко Віталій. Журналістика: основи професіональної комунікації. — К.: Нора-прінт, 2002.

Карпенко Віталій. Національна ідея в українській періодиці. — К.: Центр вільної преси, 1999.

Кононенко Петро. Свою Україну любіть... — К.: Твім інтер, 1996.

Лизанчук Василь. Навічно кайдани кували. — Львів, 1995.

Лось Й. Сучасна українська преса і проблема консолідації українців світу навколо ідеї національного відродження. — Львів: Каменяр, 1992.

Лук'яненко Левко. Не дам загинуть Україні. — К., 1994.

Мороз Валентин. Серед снігів. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. 3. — Сучасність, 1983.

Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997.

Сверстюк Є. Шістдесятники і Захід. Блудні сини України. — К., 1993.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 78; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты