Структура компартійної преси

Одна з найхарактерніших рис тоталітаризму — абсолютний контроль суспільної свідомості. Оскільки засоби масової інформації (раніше друковані, а потім й електронні) завжди були найефективнішим інструментом упливу на громадську думку, то вони в першу чергу підлягали контролю. Щоб здійснювати його якомога ефективніше, теоретики марксизму-ленінізму висунули формулу партійності преси. Найменшого інакшемислення не дозволялося, зверху донизу панувала жорстока цензура під вивіскою структур «охорони державних таємниць у пресі», недремне око цензора перечитувало кожен рядок, кожен факт і кожну цифру зпірлло я таємним так званим «Перечнем» того, що шШорошілоеь показувати у пресі, і тільки після того з'яішшси штамп «дозволено у світ», а у вихідних даних видання проставлявся так званий «літівський номер», що означав — цензуру пройдено.

Партійні засоби масової інформації накривали всю територію Радянського Союзу: багатотиражні газети на підприємствах, у великих колгоспах і радгоспах, підпорядковані парткомам; районні, міські, обласні, республіканські — були органами відповідно райкомів, міськкомів, обкомів та республіканським компартійним комітетам; центральні газети та журнали були підпорядковані безпосередньо ЦК КПСС.

Всі електронні засоби масової інформації вважалися державними, хоч керувала ними партія, і вони також охоплювали практично всю територію: радіо — через трансляційну мережу (радіоточки, встановлені в кожній міській квартирі і кожній сільській хаті); телебачення — також через ретранслятори з чіткою регламентацією: такий-то час відводиться для мовлення Москві, такий-то — республікам, такий-то — областям, а згодом при районних газетах було створене також районне радіомовлення.

Ст. 53

На початок перестройки у СРСР нараховувалось 31 центральна газета, 163 республіканських, 97 газет автономних республік та областей, 715 міських, 3041 районна, 4048 багатотиражних. Вони диференціювались за читацькою аудиторією так: для молоді — 132 газети, для дітей — 30, з питань промисловості й будівництва — 8, транспорту — 51, сільського господарства — 9, літератури, культури й мистецтва — 18, фізкультури й спорту — 15, для вчителів — 18. Разовий тираж усіх газет в країні перевищував 190 мільйонів примірників.

Якщо додати до цього ще 1500 журналів, Центральне телебачення та Всесоюзне радіо, 115 місцевих телецентрів, 1175 радіодомів, понад 5 тисяч редакцій місцевого радіомовлення, Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС) та 14 республіканських телеграфних агентств, то можна уявити, який потужний і неспинний потік комуністично заангажованої інформації безальтернативно обвалювався щоденно на голови населення.

Українська РСР була на другому (після Російської Федерації) місці за чисельністю та тиражністю друкованих засобів масової інформації. У 1985 році тут виходило 17 республіканських газет та 3 інформаційно-рекламних бюлетні, 120 різного типу журналів, 37 обласних партійних та 25 комсомольських газет, 42 міські, 67 міськрайонних, 420 районних газет. їх загальний тираж перевищував 30 мільйонів примірників⁴⁸.

Отже, компартійна преса була сторожовим псом системи. Жоден сумнів щодо доцільності й справедливості цієї системи не міг бути оприлюднений; жодна ідея, що не вкладалась у Прокрустове ложе принципу комуністичної партійності, не мала права на існування. Найменшому натякові на національну ідею мала даватися рішуча відсіч як виявові буржуазного націоналізму.

__________________

⁴⁸Із статистичного звіту Міністерства зв'язку УРСР про тиражі періодичних видань у 1985 році, надані ЦК компартії України. — Особистий архів автора.

Ст. 54

Історія будь-якого етносу подавалася лише в контексті більшовицьких доктрин інтернаціоналізму. Звичайно, населення України не могло з офіційної преси мати достатню об'єктивну і правдиву інформацію як щодо своєї історії, так і щодо сучасних процесів у світі та у власному суспільстві. Треба було орієнтуватися на інші джерела.