Передумови створення ГКЧП

На початок 1991 року уже стало зрозумілим, що перебудова, задумана вищим керівництвом КПРС для косметичного ремонту системи, вийшла з обумовлених її архітектами берегів, і ефективно управляти нею стало неможливим. Гласність, демократизація рад, вилучення з конституції статті б, що обумовлювала керівну роль КПСС в радянському суспільстві, наростаючий шквал критики — все це вибивало звичний ґрунт з-під ніг компартії, підривало її штучно підтримуваний авторитет, взагалі ставило під сумнів комуністичний вибір. У союзних республіках наростав національно-визвольний рух, що все гучніше ставив питання про суверенітет, а латвійці, литовці, естонці з усією прямотою вимагали виходу з СРСР. Горбачов, намагаючись утримати ситуацію, згоден був на нову федерацію і навіть на конфедерацію, але відцентрові процеси вже пішли.

Хід перебудови не влаштовував багатьох. Націонал-демократи не сприймали її половинчастість, неради-кальність; партійні функціонери — її демократизм, гласність, що підривали основи безмежного компартійного панування. Найближче горбачовське оточення, скориставшись його відпусткою, вирішило, як завжди, «йдучи назустріч» «вимогам широких верств населення про необхідність вжиття найрішучіших заходів до запобігання сповзання суспільства до загальнонаціональної катастрофи, забезпечення законності й порядку, запровадити надзвичайний стан в окремих місцевостях СРСР на строк 6 місяців з 4-ї години за московським часом 19 серпня 1991 року»⁵¹.

«Для управління країною та ефективного здійснення режиму надзвичайного стану» і було створено так званий ГКЧП (Государственный комитет по чрезвычайному положению), до складу якого увійшли: О. Бакланов — перший заступник Голови Ради Оборони СРСР, В. Крючков — голова КҐБ СРСР, В. Павлов — прем'єр-міністр СРСР, Б. Пуго — міністр внутрішніх справ СРСР, Д. Язов — міністр оборони СРСР, Г. Янаєв — виконуючий обов'язки Президента СРСР та ще кілька менш значущих постатей⁵².

________________

⁵¹Див.: Хроніка опору. Документи, інші офіційні матеріали, свідчення преси про спробу державного перевороту, вчинену так званим ГКЧП у серпні 1991 року // Упорядник Л. С. Та-нюк. — К.: Вік—Дніпро, 1991. — С. 15. (Перекл. московських документів з російської тут і далі мій. — В. К.)

⁵²Див.: Хроніка опору. Документи, інші офіційні матеріали, свідчення преси про спробу державного перевороту, вчинену так званим ГКЧП у серпні 1991 року // Упорядник Л. С. Танюк. — К.: Вік—Дніпро, 1991. — С 15.

Ст. 65

Своєю першою ж постановою ГКЧП розпочав наступ на демократію, права і свободи громадян: перебрав на себе функції Ради безпеки СРСР; призупинив діяльність політичних партій та громадських організацій, що «перешкоджають нормалізації обстановки»; заборонив проведення мітингів, вуличних ходів, демонстрацій, страйків тощо, а указом виконуючого обов'язки президента СРСР Г. Янаєва з 19 серпня запроваджувався надзвичайний стан у Москві.

Звісно ж, не залишилась поза увагою преса: «Запровадити контроль над засобами масової інформації, поклавши його здійснення на спеціально створюваний орган при ГКЧП CPCP»⁵³. І вже постановою № 2 ГКЧП перелік центральних та московських загальнополітичних періодичних видань, випуск яких був дозволений, обмежувався газетами «Труд», «Рабочая трибуна», «Известия», «Правда», «Красная звезда», «Советская Россия», «Московская правда», «Ленинское знамя» та «Сельская жизнь». Це означало, що випуск інших газет цієї категорії заборонявся. До списку заборонених потрапили такі видання демократичного спрямування, як «Комсомольская правда», «Аргументы и факты», «Московские новости», «Куранты», «Столица» та деякі інші. Наступною постановою ГКЧП № 3 безпосередньо призупинялась діяльність телебачення і радіо Росії та радіостанції «Эхо Москвы», яка набула величезної популярності гостротою та наступальністю своїх передач, дуже часто ведучи їх у прямому ефірі, що особливо імпонувало слухачам на тлі контрольованих офіційних теле- і радіоредакцій⁵⁴.

______________

⁵³Див.: Постанова № і ГКЧП. — С. 22-23.

⁵⁴Див.: Постанова № 1 ГКЧП. — С. 27-29.

Ст. 66

Не дивно, що всі три постанови, які встиг видати ГКЧП за свої три дні існування, які б проблеми не зачіпали, безпосередньо стосувалися засобів масової інформації. Путчисти — а саме державним переворотом класифікувалися події 19-21 серпня 1991 року, особливо після його провалу, — розуміли значення преси взагалі і в тоталітарній системі зокрема на формування суспільної думки.