Ситуація в Україні

Загальна обстановка в країні, викликана створенням ГКЧП, була невизначеною і напруженою. Компартія залишалася при владі, функціонували регіональні її організації, і партійні комітети, за традицією підтримавши ГКЧП, взяли до виконання його вимоги та рекомендації. Зокрема, ЦК компартії України ще напередодні, 18 серпня, від імені свого секретаріату надіслав в обкоми партії з грифом «Цілком таємно» шифровку під № 47 (російською мовою), в якій чітко рекомендувалось:

«У зв'язку із запровадженням у країні надзвичайного стану найважливішим завданням партійних комітетів є сприяння Державному Комітетові із Надзвичайного Стану в СРСР...», «Будь-які демонстрації, мітинги, маніфестації, страйки мають бути виключені», «Зорієнтуйте керівників засобів масової інформації на необхідність утриматися від публікації будь-яких матеріалів, які можуть дестабілізувати обстановку»⁵⁵.

_________________

⁵⁵Цей документ не встигли знищити працівники Львівського обкому партії, і він був дослівно оприлюднений у «Вечірньому Києві» 26 серпня 1991 року і передрукований деякими іншими газетами, а газетна публікація відтворена у вказаному збірникові «Хроніка опору», с 166-168.

Ст. 67

Цей документ разом з іншими однозначно засвідчив причетність компартійної верхівки України до сприяння антидержавному путчу, якщо не безпосередньої участі в ньому. Це й дало підстави опозиційній Народній раді в українському парламенті, яка відстоювала суверенітет України, зажадати від голови Верховної Ради Л. Кравчука прийняття постанови про припинення діяльності КПУ до з'ясування міри її участі в заколоті. Під тиском аналогічних кроків Б. Єльцина така постанова, зрештою, була ухвалена Президією Верховної Ради України.

Ставлення до ГКЧП в Україні було далеко не однозначним. Партійні та урядові структури більшою або меншою мірою підтримали запровадження надзвичайного стану й узурпацію влади гекачапістами під приводом наведення порядку в країні і беззмінної турботи про народ. Прокомуністична більшість Президії Верховної Ради противилась чітким оцінкам того, що відбувалося: мовляв, не слід поспішати з висновками, загострювати ситуацію в Україні, не може бути єдиної оцінки тощо. Тоді як представники Народної Ради заявили прямо:

«Вважаємо антиконституційним і незаконними утворення та дії Комітету з надзвичайного стану в Москві. Підтримуємо демократичні сили Росії та інших республік в їхніх намаганнях зберегти законно обрані органи влади та конституційний порядок на своїх територіях... У разі виникнення спроб захоплення влади в Республіці групами, які діятимуть проти державного суверенітету України, закликаємо народ до громадської непокори»⁵⁶.

Чітку позицію в оцінці московських подій зайняли не тільки Народна рада в парламенті, а й ціла низка обласних рад (Львівська, Тернопільська), політичних партій та громадських організацій (Українська республіканська партія, Народний рух України, Союз Українського Студентства, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників, новостворений молоддю Львівщини Комітет опору диктатурі — КОД та ін.).

________________

⁵⁶Див.: Хроніка опору. Документи, інші офіційні матеріали, свідчення преси про спробу державного перевороту, вчинену так званим ГКЧП у серпні 1991 року // Упорядник Л. С Танюк. — К.: Вік—Дніпро, 1991. — С 120.

Ст. 68

Попри заборони, люди виходили на вулиці, влаштовували маніфестації та мітинги, на яких не лише таврували ганьбою спробу московського заколоту, а й засуджували «вичікувально-зрадницьку позицію керівництва Компартії України, яке відцуралося не лише від свого народу, але і від свого Генерального секретаря» (мався на оці Михайло Горбачов, який був ізольований гекачепістами під час відпочинку у Форосі. — В. К.)⁵⁷. Чимало відомих представників української інтелігенції публічно засудили спроби державного перевороту.

Особисто мене вся історія створення ГКЧП вразила настільки, що спричинила гіпертонічний криз, і я змушений був звернутися за медичною допомогою. На другий день після путчу, 20 серпня, коли лікарі понизили мені кров'яний тиск, я написав листа до редколегії «Вечірнього Києва» і заяву до парторганізацїі про вихід із партії, яка закінчувалася словами: «Залишатися нині в компартії — значить брати на себе всю відповідальність за антидемократичні акції в країні, за антиконституційний переворот, за кров, яка уже пролилася і ще може пролитися, за лицемірство і брехню, які подибуєш, на кожному кроці. Зрештою, бути нині в цій партії — це, м'яко кажучи, аморально». Ця заява була оприлюднена у «Вечірньому Києві», другодні з'явилася заява практично усіх жур-налістів-вечірківців про їхній вихід із партії. Так припинила своє існування вся партійна організація редакції. Про цей факт повідомила зарубіжна преса, зокрема французька. Мої лист до редколегії та заява до парторганізацїі вміщені у збірникові «Хроніка опору». — с 171-172.

__________________

⁵⁷Див.: Хроніка опору. Документи, інші офіційні матеріали, свідчення преси про спробу державного перевороту, вчинену так званим ГКЧП у серпні 1991 року // Упорядник Л. С Танюк. — К.: Вік—Дніпро, 1991. — С 211.

Ст. 69

З усього цього напрошується висновок, що більшість громадян в Україні не підтримала ГКЧП, а демократичний загал рішуче виступив проти.