Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Акт проголошення незалежності




Читайте также:
  1. Війна за незалежність США. Декларація незалежності 1776 року. Статті конфедерації 1781 року (США).
  2. Директорія в Україні і її політика. Проголошення ЗУНР.
  3. Економічна залежність ЗМІ — могильниця їхньої незалежності
  4. Зміни у статусі УРСР як союзної республіки у період перебудови. Розпад СРСР і проголошення незалежності України
  5. Липня 1776 р. Третій континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності.
  6. Лїтература в. кн. Литовського від проголошення в. кн. Казимира.
  7. Нові акценти в розвитку освіти в роки незалежності Української держави
  8. Статус суддів як носіїв судової влади. Гарантії незалежності

Основний підсумок сесії — прийняття Акту проголошення незалежності України. Проект внесла Народна рада, над ним багато попрацював Левко Лук'яненко, але тоді авторство мало кого цікавило, головне — зміст і суть цього документа.

Ст. 75

 

З Акту проголошення незалежності розпочинається відновлення самостійної Української Держави з неподільною і недоторканою територією, зі своєю Конституцією та законами. На підтвердження Акту проголошення незалежності України вирішено провести 1 грудня республіканський референдум.

Верховна Рада, попри свою комуністичну більшість, ухвалила Акт проголошення незалежності України навдивовиж дружно: «за» проголосувало 346 депутатів, «утрималося» 13 (чортова дюжина) і «проти» був лише один — Альберт Корнєєв.

Що за феномен, що за метаморфоза? — задавалися цими питаннями багато людей. Власне, й Народна рада — ініціатор цього історичного документа — не сподівалася на таку легку перемогу, тим більше що практично група-239 завжди агресивно протистояла будь-яким її пропозиціям. Але особливого секрету в цьому не було, звичайно ж, комуністи не переродилися і не стали націонал-комуністами. А висловитися разом з демократами за Акт проголошення незалежності примусило саме життя. Провал заколоту, яскравий приклад Росії та прибалтійських республік переконали найтвердолобіших у простій істині — проголошення незалежності України невідворотне, справа тільки в тому, відбудеться це трохи раніше чи трохи пізніше. До того ж у Москві за вказівкою Єльцина заарештовано путчистів — провідних керівників компартії. У цій ситуації краще вже клята незалежність, ніж бути в одній родині з Росією та опинитися в одній тюрмі з високими партійними функціонерами-товаріщами. Тому, як потім розповідали очевидці, сам чіль-ник української компартії Гуренко дав команду голосувати за незалежність. Що з переляку й зробили українські комуністи. Подальші події довели, що вони так і залишилися в переважній своїй більшості інтернаціоналістами і п'ятою колоною Москви.

Ст. 76

 

Та хоч як би там було, після 24 серпня 1991 року ситуація у країні докорінно змінилася: почався новий, самостійний, як потім виявиться, непростий і тернистий шлях України в майбутнє.

7. Оцінка позиції преси в постанові Верховної Ради



Позицію української преси під час заколоту ГКЧП тривалий час обговорювала творча громадськість. Відреагувала також і Верховна Рада України, розглянувши це питання на сесійному засіданні 9 жовтня 1991 року. Була також ухвалена постанова «Про позицію преси, телебачення і радіо під час державного перевороту та заходи, що випливають з цього». Верховна Рада взяла до відома інформацію, підготовлену Комісією з питань гласності та засобів масової інформації. Жодних санкцій щодо органів преси, які підтримали путчистів, не передбачалось.

Та все ж після невдалого путчу і заборони компартії України вся колишня партійна преса в один день стала вільною. Мусила стати, бо зненацька позбулася господаря. І дещо розгубилася: нема від кого одержувати вказівки, нема кому здійснювати цензуру і, головне, нема кому займатися поліграфічною та матеріально-технічною базою редакцій — хоч і відбирала партія у свій бюджет практично весь прибуток від видань, але ж централізовано доставляла папір, поліграфічні матеріали, організовувала через парткоми і первинні осередки передплату. І раптом все це втрачено, і, схоже, — назавжди. І опинилися деякі редакції у ролі того зоопаркового ведмедя з народної притчі, який багато років був прикутий ланцюгом і ходив по колу, а коли зняли ланцюг, він за звичкою продовжував ходити по тому ж колу.



Редакції одних газет кинулися під високу руку владних структур, обумовивши для журналістських колективів роль співзасновників (наприклад, «Робітнича газета», «Сільські вісті» віддалися Кабінету міністрів),

Ст. 77

 

другі порозумілися з місцевими представницькими органами (журналістські колективи більшості обласних та районних газет залучили до засновництва відповідно обласні та районні ради народних депутатів), треті почали шукати щастя у шлюбі з комерційними структурами («Правда Украины»), і лише поодинокі, намагаючись не втратити жаданої незалежності, що мов би з неба звалилась, вирішили борсатися в дикій ринковій стихії самотужки («Вечірній Київ», «Комсомольское знамя», перейменована в «КоЗу», а потім — у «Независимость», «Молодь України», «За вільну Україну»). Водночас почали виникати все нові і нові періодичні видання, які засновували: місцеві ради, що не могли змиритися з виявами самостійності та непослуху з боку колишніх партійно-радянських газет, трудові колективи яких тепер вважалися співзасновниками своїх часописів; політичні партії (КПУ заснувала газету «Коммунист», соціалісти — «Товариш», НРУ — «Час-Time», прогресивні соціалісти — «Досвітні вогні»); комерційні структури («Киевские ведомости», «Всеукраинские ведомости»), приватні особи. Загалом такий процес цілком зрозумілий і мав ту позитивну рису, що вщерть зруйнував безроздільну компартійну монополію на засоби масової інформації.

 



РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Белебеха Іван. Поразки та надії України. — X.: Прапор, 1996.

Духовна велич України / Науково-публіцистичний збірник. — К.: Просвіта, 2004.

Карпенко Віталій. Парламент ізсередини. — К.: Радянський письменник, 1991.

Карпенко Віталій. Преса і незалежність України. (Практика медіа-політики 1988-1998 pp.). — К.: Нора-Друк, 2003.

Лизанчук Василь. Навічно кайдани кували. — Львів, 1995.

Різун В. В. Маси. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.

Таланчук П. М. У кожного свій майдан, або Проблема роз'єднання й об'єднання з різних точок зору. — К.: Університет «Україна», 2005.

Хроніка опору. Документи, інші офіційні матеріали, свідчення преси про спробу державного перевороту, вчинену так званим

Ст.78

 

ГКЧП у серпні 1991 року // Упорядник Л. С Танюк. — К.: Вік— Дніпро, 1991.

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 9; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты