Преса під ринковим пресом

Не маючи змоги придушити демократичну пресу політичними чи адміністративними методами, здавалося, влада робила все, щоб тугіше затягнути економічний зашморг на її шиї. Власне, влада ніколи не виступала проти преси як такої, вона підтримувала — і морально, і фінансово — свої, у прямому розумінні (засновані нею), газети і ті, які їй «підігрували», і не підтримувала ті видання, які замість лизати, гавкали, себто опонували владі й критикували її. Якщо й виділялись таким газетам якісь крихти з бюджету, то під шаленим громадським тиском, коли вже відступати було нікуди. Виконавчі органи штампували загальні постанови про державну підтримку преси, що ніколи не вирішували проблему кардинально, а тільки тимчасово знімали напругу.

Існування державних і недержавних друкованих видань викликали час від часу антагонізм між ними, розшаровували українську пресу, а заодно й журналістів. Суть проблеми полягала в тому, що преса владних структур фінансувалася з державного чи відповідних місцевих бюджетів.

Ст. 89

Зовні це мало пристойно-ринковий вигляд: засновник (в даному конкретному випадку та чи та владна структура) зобов'язаний утримувати свій друкований орган, себто платити, а хто платить, той і музику замовляє. Звичайно, газета змушена відпрацьовувати, проводячи лінію свого засновика-інвестора, відверто чи приховано вихваляючи його навіть тоді, коли доводиться відступати від правди життя.

В нормальних економічних умовах мало хто на це зважав би. А коли глибока криза охопила всі галузі економіки, коли гіперінфляція, яку розкрутила чи, принаймні, не зупинила виконавча влада, коли українська преса, а надто незалежна, яка не мала державних джерел фінансування, була поставлена на грань загибелі, — журналісти в цих екстремальних умовах почали пильніше придивлятися до існуючої практики фінансування засобів масової інформації з боку держави. І виявилося, що ця практика далека від справедливості. Адже та чи та владна структура, скажімо, Верховна Рада чи певне міністерство, що мають свою газету, фінансують її не з тих коштів, що виділяються для утримання цієї владної структури, а з загальної суспільної кишені — з державного (в регіонах — з місцевого) бюджету. У цьому несправедливість — і аморальність — такої практики. Адже преса в цілому за своїм призначенням має виконувати однакові суспільні функції, а за умовами функціонування її поділили на «білу» і «чорну», на свою і несвою, підгодовуючи першу за рахунок суспільства. Таким чином, преса владних структур була штучно поставлена у кращі умови. Для неї громадяни змушені двічі витягувати гроші з власного гаманця: один раз як передплатники, другий — як платники податків, чиї кошти без їхнього відома влада спрямовувала на свою пресу. Вона ж, преса владних структур, отримуючи дотації від держави, встановлювала демпінгові ціни на передплату, витісняючи цим незалежні видання, перехоплюючи читача, існувала порівняно безбідно і нічого міняти не хотіла.

Ст. 90

З цього приводу зробила заяву президія Асоціації Демократичної Преси України, яка і була створена як противага державній пресі та на захист преси націо-нальнодемократичної. У ній констатувалося, що утиски преси ставлять під сумнів демократичний розвиток молодої держави. А наступ на демократичну (опозиційну пресу) було видно кожному. За дивних обставин загинув проблемно-гострий тележурналіст, народний депутат України Вадим Бойко — його смерть списали на нібито нещасний випадок; кримінальне переслідування за критичні публікації у «Вечірньому Києві» та «Независимости» було явно шите політичними нитками; влаштовані погроми житомирської та харківської незалежних газет розцінювались як переслідування за інакомислення; підпалення дверей квартири головного редактора «Независимости» Володимира Кулеби — ще одна спроба залякати незалежних журналістів.

Надзвичайно гостро проблеми виживання преси постали на позачерговому VIII з'їзді Спілки Журналістів України (січень 1992 року), на якому намітилася серйозна конфронтація між пресою і владою. В ухваленій заяві з'їзд констатував серйозну кризу у функціонуванні засобів масової інформації:

«Національна преса України поставлена на грань загибелі. Грабіжницькі податки, відсутність паперу, непомірні ціни на поліграфічні та поштові послуги, на той же папір, призвели до того, що загальнонаціональні масові газети з початку 1992 року практично припинили вихід. Якщо не будуть вжиті рішучі заходи, в Україні залишиться тільки монопольно-державна і комерційна преса. З'їзд з глибокою тривогою заявляє: демократична Україна без демократичної вільної преси неможлива»⁷⁰ .

Далі з'їзд висунув вимогу до Президента, Кабінету Міністрів України негайно за участю Спілки і провідних журналістів розробити ефективну державну програму підтримки преси, яка б допомогла швидко подолати кризу.

__________________

⁷⁰Особистий архів автора.

Ст. 91

Ця програма мала б включати в себе, зокрема, і такі положення:

— звільнення преси, телерадіо на найближчі три—чотири роки від усіх видів оподаткування;

— дотування на ці ж три-чотири роки і друкованих органів місцевих рад за рахунок місцевого бюджету; видань різних державних структур, у тому числі Кабінету Міністрів

— з асигнувань, що виділяються на утримання цих структур; незалежних видань, засновниками яких є трудові колективи редакцій,

— за рахунок державного бюджету (все це для покриття ножиць між торішніми і нинішніми цінами на поліграфічні, поштові послуги та папір);

— створення експертної комісії для якомога швидшої розробки програми відродження за 2—3 роки української паперової промисловості;

— роздержавлення поліграфічної бази, передачі її трудовим колективам видавництв та редакцій, які входили в їх структуру;

— створення за допомогою економічних важелів однакових умов як для видань колишнього центру (маються на увазі московські видання. — В. К.), що друкуються й розповсюджуються в Україні, так і для національних українських видань;

— прийняття найближчим часом антимонопольного законодавства в галузі засобів масової інформації⁷¹.

З'їзд утворив Національний страйковий комітет журналістів, з яким би уряд міг вступити в переговори, і висунув попередження:

«Якщо вимоги з'їзду не будуть оперативно розглянуті й вирішені, з'їзд закликає всіх журналістів України: а) 28 січня, у день відкриття сесії Верховної Ради України, провести на площі біля Верховної Ради журналістське пікетування і мітинг; б) на знак протесту у цей день всі газети випустити з білими плямами на перших полосах»⁷².

__________________

⁷¹Особистий архів автора.

⁷²Особистий архів автора.

Ст. 92

Рішучість журналістів, публічно висловлена в такій досить категоричній формі, свідчила, що їхньому терпінню приходить край. Цей голос відчаю й обурення все ж таки було почуто — відбулися переговори між представниками журналістського страйкому і тодішнім прем'єр-міністром Вітольдом Фокіним. Розмова була непростою, однак прем'єр запевнив, що з розумінням ставиться до проблем преси. Але розв'язати їх усі й одразу, мовляв, неможливо з тієї простої причини, що державна скарбниця порожня.

Журналісти запропонували повернути пресі частину коштів забороненої компартії, які вона не встигла заховати і які стали державною власністю. Тим більше, що газети, які колись були компартійними, мають цілковите право на ці кошти, оскільки практично всі прибутки від періодичних видань відбирала компартія.

З огляду на це цікава офіційна довідка про доходи від газети «Вечірній Київ», які затребувала і одержала газета від Держкомпреси, вивчаючи питання про свою частку в основних фондах видавництва «Київська правда», до структури якого входила газета. Вивчення бухгалтерських звітів та балансів видавництва «Київська правда» з 1971 по 1990 роки з'ясувало таке:

— будівництво та оснащення устаткуванням видавництва «Київська правда» здійснювалося за рахунок фінансування з колишнього партійного бюджету в сумі 11 635,5 тис. крб;

— за ці роки видавництвом відраховано до партбюджету від прибутків друкарні 14 321,4 тис. крб. та від прибутків газети «Вечірній Київ» 28 861,9 тис. крб»⁷³.

Прем'єр-міністр погодився з резонами журналістів і пообіцяв — без особливого ентузіазму — вивчити і по можливості вирішити це питання⁷⁴.

__________________

⁷³Редакційний архів газети «Вечірній Київ». — Лист Держкомпреси № 10-171 від 23.03.92.

⁷⁴Відсутність ентузіазму можна пояснити тим, що Вітольду Фокіну як прем'єру було відоме те, про що журналісти дізналися згодом: компартійних грошей на банківських рахунках уже не було — їх розподілив Президент Леонід Кравчук ще в свою бутність Головою Верховної Ради, віддавши частину на церкву, частину на чорнобильські справи, а частину на спорудження житла для Верховної Ради.

Ст. 93

Але в цілому, принаймні зовні, серйозно поставився до вимог журналістського з'їзду.

Журналістську заяву розглянуло також Міністерство фінансів, і міністр Г. О. П'ятаченко письмово доповів Кабміну про вжиті заходи. Зокрема, місцевій пресі (а це переважно преса рад народних депутатів) було передбачено дотацію, в якій враховано підвищення платні працівникам газет, подорожчання паперу, поліграфічних та поштових послуг; виділялася також дотація з держбюджету газетам Верховної Ради, Кабміну та парламентському журналові; дитячі видання звільнялися від податку на додану вартість. Така сама пільга була передбачена і газетам, які раніше входили до складу партвидавів, а тепер засновниками яких стали трудові колективи⁷⁵.

Не важко помітити, що фактично, крім звільнення від податку на додану вартість, нічого суттєвого не зроблено для демократичної преси. Всі дотації, як і раніше, передбачались для засобів масової інформації, засновниками яких були владні структури різних рівнів. Щоправда, враховуючи велику скруту з папером, Вітольд Фокін, щоб хоч трохи зарадити справі, розпорядився виділити для республіканських газет 2000 тонн паперу із державних ресурсів⁷⁶, який і був розподілений серед цих видань пропорційно до їхніх тиражів.

__________________

⁷⁵Лист Міністерства фінансів № 12-02 від 10.03.92. — Особистий архів автора.

⁷⁶Державні ресурси існували ще з тоталітарних часів, тут трималися, про всяк випадок, різні матеріали, сировина, продукти, які могли використовуватися тільки у надзвичайних ситуаціях. Ресурси постійно обновлялися, старіючі замінювали свіжими. Газетам віддали той папір, термін зберігання якого закінчився. Але, як кажуть, на безриб'ї і рак риба.

Ст. 94