Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Кому і навіщо потрібні антиукраїнські міфи




 

Географічно вигідне розташування України на перехресті світових шляхів з півночі на південь і зі сходу на захід, величезні природні багатства (надра, землі, ліси, кліматичні умови) та працелюбний, неагресивний і терпеливий народ (дешева робоча сила й об'єкт експлуатації) — все це перетворило Україну в ласий шмат для різних завойовників, близьких і далеких сусідів. Добре відомо з минулого: хто реально володів Україною (адміністративно, політично чи економічно), той мав реальний вплив у Європі.

Тому в української незалежності ворогів ніколи не бракувало. Сусіди, які живилися за рахунок нашого народу, дуже не хотіли, щоб цей народ мав свою державу. Бо державу підкорити набагато важче, ніж територію; населення підпорядкувати набагато легше, ніж націю, державний люд. Як правило, ці сусіди діяли через перевертнів, поповнюючи ними п'яту колону, намагаючись розкласти український народ зсередини. Це набагато дешевше й ефективніше, ніж добиватися тих самих цілей силою зброї, хоч і застосування за потреби військової сили не виключалося.

Нинішній час не є винятком. Водночас з політичним та економічним тиском на Україну широко застосовується ідеологічна та психологічна обробка населення. Для цього запускаються в обіг науковоподібні постулати, що покликані посіяти в українському суспільстві сприйняття і потрактування історії та сучасних реалій в антиукраїнському ключі. Щоб викорінювати все українське, щоб витруювати національний дух, притлумлювати національну волю, національну гордість та козацький гонор. При цьому не гребують будь-якими засобами: від спотворення історії, фальшування наукових даних до відвертої брехні. Дуже прикро, що нерідко лжеідеї антиукраїнського спрямування підкидаються з коридорів влади.

Ст. 104

 

На жаль, перевертні й яничари, манкурти із втраченою національною пам'яттю стали основною ударною силою в боротьбі проти незалежної національної Української держави. А головною зброєю — різні ідейки і теорійки, які мають розхитувати національну самосвідомість нашої спільноти, розсівати зерна меншовартісності, послаблювати історичну пам'ять. Антиукраїнські міфи підсовуються непомітно, у вигляді псевдонаукових трактатів та дискусій, через засоби масової інформації. Тим вони й небезпечні, що здебільшого йдуть не з відкритим забралом, а під нашими національними прапорами, з наших державних і наукових установ.



Тим необхідніше розібратися з цією прихованою українофобською міфологією.

 

2. Міф перший: «теорія спільної колиски»

 

Відомо, що дерево росте з кореня, а етнос — з глибин історії. Що глибше у ґрунт доходить корінь, то міцніше дерево. Що далі в сивину століть сягає історія народу, то він древніший, а значить — збагаченіший історичним досвідом, то значніший його внесок у світову цивілізацію. Щоб позбавити народ майбутнього, досить відібрати у нього минуле, відітнути його історичну пам'ять. Так чинила щодо українців московська імперія. Нашу історію обмежили середньовіччям (ІХ-ХШ століттями), глибше нас просто не пускали, ніби раніше нас зовсім і не було. Більше того, у нас відібрали ім'я — Русь, Руси, — великодушно дозволивши іменуватися малоросами, хохлами, молодшим братом. А виявляється насправді, що Русь і Україна — одне і те ж: так само, як Германія і Німеччина, Франція і Галлія. Що нинішні українці — це древні укри, вони ж скіфи, анти, руси, боруси, сурожці. Після ж укладення Переяславської політичної угоди з Московським царством 1654 року починається колонізація і повзуче поневолення України, поступово вихолощується, перелицьовується, присвоюється її історія.



Ст. 105

 

За царської імперії була прийнята офіційна концепція, згідно з якою Великоросія бере свій початок з княжих київських часів, а Україна (Малоросія) — аж ген-ген згодом. Радянська імперія всіляко підтримувала цей міф, чия наука свідомо замовчувала древність українського етносу. Та правду не сховати, вона пробивалася крізь завали брехні. Наприклад, «Велесова книга» — яскрава пам'ятка історії та культури українського народу, — яку росіяни називали підробкою, була, зрештою, видана в Росії, але вже як пам'ятка російської культури.

Останнім часом до широких верств стали доходити наукові праці, які на переконливих історичних, археологічних, лінгвістичних, антропологічних та інших даних каменя на камені не залишають від «теорії єдиної колиски». Можна назвати численні праці М. Грушевського, М. Аркаса, В. Хвойки, Ю. Шилова, М. Брайчевського, В. Шаяна, М. Чмихова, 3. Франко, Л. Силенка, Ю. Канигіна та багатьох інших. Широку панораму творів на цю тему подано в «Психології українського народу» (книга перша) Олексія Губка. Зокрема, автор доводить на прикладі археологічних знахідок біля Мезина (Чернігівщина), що праукраїнці жили тут ще 20 тисяч років тому і досягли високого розвитку матеріальної культури. Нині широко відомі досягнення наших пращурів періоду так званої Трипільської цивілізації (5-6 тисяч років до нової доби). Все це дало підстави Олексієві Губку стверджувати, що ще п'ять тисяч років тому спільнота, яка мешкала на території нинішньої України, а це — праукраїнці чи, принаймні протоукраїнці, — ця спільнота мала всі ознаки нації у сучасному розумінні цього поняття 82.



Однак саме це і не влаштовувало московських шовіністів, оскільки російська нація не має таких глибоких історичних коренів, вона сформувалась набагато пізніше. Тому й вигаданий міф єдиної колиски. Мовляв, навіщо українцям шукати свій родовід так глибоко, у нетрях Трипільської культури: треба брати ближче — так дохідливіше, зрозуміліше і видніше.

__________________

82Див.: Губко Олексій. Психологія українського народу. — К., 2003. — С 128.

 

Ст. 106

 

І так просто: російський, український, білоруський етноси мають спільний корінь, це споріднені й об'єднані єдинокровні брати, кожен з яких утворив з часом свою державу. Але сьогодні лише наївні люди можуть брати на віру, з дозволу сказати, «теорію» трьох слов'янських братів, які вийшли з однієї колиски, але з розривом у 200 років від «старшого» брата.

 

3. Міф другий: велика Росія і Малоросія

 

Це абсолютно шовіністичний постулат. Раніше землі, які займало Московське царство, були фактично, висловлюючись по-сучасному, колонією Київської Русі. Московська держава починається з часів Андрія Боголюбського, який 1169 року сплюндрував Київ. І зовсім не була вона великою — у XIII столітті мала територію площею 216 000 квадратних кілометрів. На середньовічних картах ніякої Росії не було позначено — була Московія, Московитія, Московське царство. За рахунок загарбницьких війн було підкорено і включено до складу Московії татарську орду (1556 p.), сибірські народи (1581-1645 pp.), Україну (1709 p.), Прибалтику та Фінляндію (1721 p.), далі — частинами Польщу, Крим, Грузію, Бессарабію, Туркестан, Хіву, Бухару. Вся історія Московської держави — загарбницькі війни. І тільки у XX столітті московська держава (під назвою СРСР) стала територіально справді великою — вона займала вже майже 23 000 000 кв. кілометрів83.

Оскільки Росія, як назвав свою імперію цар Петро І, розбухала за рахунок інших етносів і народностей, то, попри те, що на всій території насаджувалася російська мова, виникла потреба в певному осерді. Таким осердям, за задумом московських політиків, мали стати слов'янські народи. Так виникла термінологія: Велика Росія (суто Московія), Мала Росія (Україна), Біла Росія (Білорусія).

____________________

83Див.: Штепа Павло. Московство. — Дрогобич.: Видавнича фірма «Відродження», 2000. — С. 138-139.

 

Ст. 107

 

Тобто — це випливає з тієї «одної колиски», про яку йшлося вище. Назва «Малоросія» була закріплена за Україною офіційно — щоб і сумніву найменшого в цій малості не було. Відповідна була встановлена ієрархія: народ — старший брат (великий) і народи — молодші брати (малі). Із цієї ієрархії випливала відповідна ідеологія взаємин між «братами» — ідеологія нерівноправності. Які це були взаємини, зрозуміло і без нагадувань. Недарма в народі склалася приповідка: «як будемо ділити (що-небудь) — по-братськи чи нарівно?» Москва, завжди все ділила «по-братськи»: все краще і все більше мало належати їй. (Згадаймо бодай історію поділу Чорноморського флоту між Російською Федерацією та Україною).

Отже, суто територіально Росія не була такою великою, як це подається її ідеологами. А як з населенням? Нині через розпад створеної більшовиками імперії та проголошенням колишніми радянськими республіками своїх національних держав, населення нинішньої Російської Федерації значно зменшилося. А що було раніше? За даними перепису 1926 року, в СРСР проживало 77 791 тис. росіян, 81 195 тис. українців, 4 739 тис. білорусів. Слід зазначити, що тоді до України ще не були приєднані західні землі. А тим часом до 1939 року у Західній Україні та Західній Білорусі нараховувалося 8 млн українців. Не важко підрахувати, що всього українців на терені нинішньої т. з. Співдружності незалежних держав (СНД) тоді проживало майже 90 мільйонів. Нині ж в усьому світі їх нараховується тільки 54 мільйони. Навіть якщо не брати до уваги таке природне явище, як приріст населення (хай навіть розрахунковий), виникає запитання: де ж поділися ще 35 млн етнічних українців? Якщо скажете, що знищені голодоморами, кегебістськими репресіями 30-х років, перемелені у жорнах Другої світової війни, — це буде правдою, та не всією. Найгірше, що багато етнічних українців під впливом великоросійської пропаганди стали називати себе росіянами. Дбаючи про кар'єру, про майбутнє своїх дітей, про пільги, які мали великороси, ці люди, не бажаючи залишатися малоросами, змінювали українські прізвища на московський кшталт і відмовлялися від своєї національної сутності84.

___________________

84Див.: Пилип Юрик. Про національну ганьбу «малоросів» //Україна. — 2001. — № 7-8. — С 12-15.

 

Ст. 108

 

Це саме ті, що не тільки за назвою, а за сутністю справді стали малоросами, — у кого витруєно національний імунітет, у кого підітнута історична пам'ять.

Такі плоди колишньої царськоімперської та пізнішої компартійної національної політики. На жаль, малоросійство як явище завжди завдавало шкоди утвердженню української національної ідеї. Євген Маланюк вважав, що це «наша історична хвороба (В. Липинський називав її хворобою бездержавности), хвороба многовікова, отже хронічна», яку треба викорінювати («ізживати»)85.

На жаль, попри хибність, невідповідність реальному стану речей, хвороба малоросійства ще далеко не вилікувана. Міф виявився досить живучим. Нині маємо українську державність — могутній важіль, за допомогою якого, вважав Є. Маланюк, можна буде (і треба!) гармонійно сполучити національне чуття з національним розумом і отримати в результаті національну волю86. А все це разом і повинно викорінити кляту хворобу малоросійства.

 

4. Міф третій: «національна ідея не спрацювала»

 

Після розпаду Радянського Союзу під тиском національно-визвольних рухів та утворення на базі колишніх союзних республік незалежних держав Україна мала, за визначенням фахівців-економістів, найкращі шанси на швидке соціально-економічне відродження. Цьому сприяли природні умови, багатства надр, масні чорноземи, кращий від інших республік економічний потенціал і, звичайно ж, талановитий і працелюбний народ.

___________________

85Див.: Маланюк Е. Малоросійство. — Нью Йорк. — Видання «Вісника» ООЧСУ, 1959. — С 10.

86Там само, с 25.

Ст. 109

 

Однак не так сталося, як гадалося. Поки інші держави — не тільки з так званого соціалістичного табору, а й з колишніх прибалтійських союзних республік, — запроваджували реформи, нарощували виробництво, зміцнювали економіку, Україна не просто стояла на місці, а з кожним роком зубожіла. Євген Марчук, коли кандидував у президенти і був конкурентом Кучмі, наводив такі цифри: 1998 року внутрішній валовий продукт (ВВП) на душу населення зменшився в Україні до 816 дол. США проти 1040 дол. 1997 року. Для порівняння: душова частка ВВП у таких не дуже економічно розвинених країнах, як Колумбія, Перу, Венесуела, Бразилія, становила у цей період від 2205 до 4742 дол87.

Президент Кучма нічого ліпшого не придумав, як пояснити відставання України тим, що у нас, на відміну від країн Прибалтики, національна ідея не спрацювала. Це була або відверта брехня, або невігластво і нерозуміння національних пріоритетів главою держави. А найскорше — бажання виправдати власну неспроможність, заразом принизити національну самосвідомість українського народу. Та хоч би що там, Кучма став міфотворцем.

В реальності ж усе виглядає зовсім не так.

По-перше, в Україні національна ідея спрацювала: український народ на референдумі 1991 року рішуче висловився за незалежність, було відновлену українську державність, нашу країну визнала світова співдружність.

По-друге, наші негаразди пояснюються не тим, що національна ідея не спрацювала, а тим, що на неї не працювали ті, хто мав би це робити за своїм службовим становищем. Себто, сам президент та його команда, які мусили б виконувати волю народу, висловлену на референдумі. Насправді ж «офіційна влада в Україні стала могутнім і послідовним гарантом реалізації інтересів антинародних і антидержавних сил за рахунок переважної більшості українських громадян, для яких було побудовано дивне і жорстоке суспільство-антисвіт»88.

___________________

87Див.: Марчук Євген. П'ять років української трагедії. — К.: Християнсько-Народний Союз, 1999. — С. 15.

88Див.: Марчук Євген. П'ять років української трагедії. — К.: Християнсько-Народний Союз, 1999. — С. 23.

 

Ст. 110

 

 


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 2; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты