Міф сьомий: версія необхідності двомовності

Це намагання протягнути ідею двомовності в Україні і закріпити її в суспільній свідомості. Мовляв, так історично склалося, що російська стала «общепонятным языком». За радянським твердженням — мовою міжнаціонального спілкування; тому й не слід від неї відмовлятися.

Ст. 115

Тим більше, твердять деякі, російська багатша лексично, престижніша, а українська — меншовартісніша.

Це не відповідає дійсності, оскільки насправді українська — одна з найдревніших мов. У книзі Олексія Губка «Психологія українського народу» наведено фрази: «Міла Ляле — моя красо!», «Лихо, дитя, лихо!», «Ой! Дорогі, хороші!», зміст яких, попри певну незвичність, зрозуміє кожен українець і сприйме їх як вирази з рідної мови. А взяті вони з різних наукових джерел, які доводять, що ці фрази були написані щонайменше п'ять тисячоліть тому⁹⁴.

Загальновизнаний у світі вплив української на інші мови: сліди такого впливу, зокрема, знаходять у санскриті⁹⁵ . За лексичним багатством вона не поступається жодній з європейських мов, а за мелодикою з нею може зрівнятися хіба що італійська.

Що ж до «історично так склалося», то всім відомо, як воно «складалося»: пригнічувалася, дискримінувалася, заборонялася українська мова впродовж століть. І царські укази, і валуївські циркуляри, й інтернаціоналістські посягання більшовиків, і закриті постанови комуністичного політбюро, і встановлення доплат вчителям російської мови при дискримінації інших мовників — все спрямовувалося на приниження і викоренення української мови в Україні. Імперіалісти добре розуміли: щоб зробити націю безликою і без'язикою, треба відібрати у неї національну мову. Багато чого, на жаль, їм вдалося: і досі в окремих регіонах панує російська; і досі яничари репетують про нібито дискримінацію російської там, де й шкіл українських немає; і досі навіть у столиці багато хто запопадливо переходить на російську, якщо до нього хтось звернеться по-московськи, безпідставно власну самозневагу і самоприниження видаючи за високу культуру.

________________

⁹⁴Див.: Губко Олексій. Психологія українського народу. — К., 2003. — С 7-8.

⁹⁵Див.: Лисенко С. Учитель Силенко. Його родовід, життя і віра в Дажбога. — К.: AT «Обереги», 1996. — С. 104; 356-357.

Ст. 116

Пробудження національної самосвідомості суспільства після відновлення державної незалежності вселяв оптимістичні сподівання на початок національного і передусім, мовного, ренесансу. Однак цього не сталося через недолугу національну політику української зденаціоналізованої влади. Мовна проблема, породжена тривалим колоніальним гнітом, у незалежній Україні стала козирною картою, яку на догоду Москві, її п'ятій колоні та доморощеним манкуртам зазвичай викидали під час президентських та парламентських виборів. Парторг дніпропетровського «Південмашу» Леонід Кучма, ставши другим президентом держави, у своїй інавгураційній промові висловився за запровадження двомовності і пообіцяв надати російській статус офіційної, себто, державної, мови. Цього не сталося через потужні протести українців у нас і в діаспорі, та його слова стали визначальними для виконавчої влади на місцях. Та й сам глава держави у публічних виступах не проминав нагоди показати свою прихильність до російської мови.

Під час останніх президентських перегонів, що привели до Помаранчевої революції, кандидат від влади Янукович, намагаючись заручитися голосами найбільш зросійщених південно-східних регіонів, знову пообіцяв надати російській статус другої державної мови. У Верховній Раді з'явилося понад десяток законопроектів, в яких передбачено цей статус закріпити законодавчо.

Це ідея абсолютно антиукраїнська. Як доводять фахівці на основі аналізу історичного досвіду інших країн, офіційне «закріплення в законодавстві українсько-російської двомовності на загальнодержавному рівні в умовах теперішнього явного переважання другої з цих мов означатиме для української мови фактичний занепад»⁹⁶.

______________________

⁹⁶Мова державна — мова офіційна / Збірник матеріалів наукової конференції «Мова державна — мова офіційна». — К., 1995. — С 9.

Ст. 117

І це тоді, як титульна нація, якою є українська, за останнім переписом (2001 року) становить близько 80 відсотків населення. І це тоді, як ще 1934 року на Всесвітньому конкурсі мов у Франції фахівці серед найкрасивіших і найбагатших мов світу назвали французьку, перську та українську. І це тоді, як наша мова, проти якої впродовж усієї історії України було спрямовано 479 різних циркулярів, указів, постанов, витримала ці шалені намагання її знищити, вижила⁹⁷.

Українська мова — невмируща, вона має посісти належне їй місце і в Україні, і в багатомовному світі.