Підмурівок ідеології — національна ідея

Ідеологія(від грец. ідея — основа, першообраз і логос — слово; в даному разі відповідає поняттям «наука», «знання») — сукупність філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, мистецьких поглядів, що характеризують те чи те суспільство, клас, політичну партію⁹⁸. Поняття «ідеологія» щодо держави включає в себе менталітет корінної, титульної нації, народну звичаєвість, що складалася віками, національний характер.

Хоч як це парадоксально, але Україна впродовж чотирнадцяти років своєї незалежності так і не виробила чіткої державної ідеології. А без цього державі, як судну без стерна і навігаційних приладів, неможливо прокласти правильний курс у безмежному житейському морі. Хоч дехто з новітніх політиків, наприклад, один із сумнозвісних теоретиків проросійської орієнтації нової України та єдиного євразійського простору Володимир Гриньов, стверджував, що у нас нібито відбулося «поспішне зречення комунізму на користь націоналізму» і що «проголошення національної ідеї й розпалювання націонал-«патріотичної» пропаганди з яскраво вираженим антиросійським забарвленням уявлялося для «партії влади» (мається на увазі президентство Л. Кравчука. — В. К.) дуже зручним ідеологічним прикриттям, що й зумовило її симбіоз із політичними колами відверто націоналістичної орієнтації»⁹⁹ .

Коли б це справді було так, то нині не доводилося б говорити про відсутність державної ідеології в Україні. Ми й досі перебуваємо під колишнім чужим ідеологічним впливом. Переляканий українофоб побачив біди молодої держави в наявності націоналізму саме тоді, коли ці біди полягають якраз у його недостатності.

____________________

⁹⁸Див.: Словник іншомовних слів. — К., 1974; Словник української мови. — К., 1973, т. IV.

⁹⁹Див.: Гриньов В. Б. Нова Україна: якою я її бачу. — К., 1995. — С 64.

Ст. 124

Ще Микола Міхновський поставив діагноз нашої найбільшої хвороби: «Головна причина нещастя нашої нації, — брак націоналізму серед широкого загалу її»¹⁰⁰. З того часу ця проблема не тільки не була розв'язана, а й під дією різних факторів ще більше ускладнилася.

Здавалось би, що з проголошенням незалежності, з відродженням української національної держави буде вироблено відповідну державну ідеологію, в основі якої лежатиме українська національна ідея, й українська нація візьме на себе відповідальність за долю й доброжиток усіх громадян країни. Без цього нашим провідникам завжди бракуватиме цілеспрямованості, й вони розгублено вестимуть суспільство навпомацки, натикаючись на перешкоди і набиваючи лоба. Пригадаймо бодай слова, сказані ще 1993 року з трибуни Верховної Ради тодішнім Прем'єр-міністром України Леонідом Кучмою: «Скажіть мені, що будувати, і я буду будувати»¹⁰¹.

Коли б Кучма, навіть у ранзі високого державника, був у цьому поодиноким, то про це можна було б і не говорити. На жаль, у різних пластах української спільноти не бракує людей, з різних причин налаштованих проросійськи, людей з ослабленою національною пам'яттю, яких прийнято називати манкуртами. І що прикро — на вищих щаблях державної влади. Наприклад, народний депутат третього скликання, секретар Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики Олена Мазур публічно заявила: «Я часто произношу слово «русский». Русские — это люди, которые живут на русской земле. У нас более ста национальностей, и все мы русские»¹⁰². Як бачимо, в розумінні дами з мандатом, української нації не існує, а українська земля — «русская» і всі сто нацменшин, які живуть на ній, — також «русские».

__________________

¹⁰⁰Див.: Микола Міхновський. Націоналізм — всесвітня сила // Націоналізм. Антологія. — К., 2000. — С. 159.

¹⁰¹Див.: Євген Марчук. П'ять років української трагедії. — К., 1999. — С 13.

¹⁰²Див.: Первая межпарламентская конференция. Беларусь, Россия, Украина — опыт и проблемы интеграции. — К., 1999. — С. 97.

Ст. 125

Можна було б не зважати на це явно нездорове марення, але ж воно іде не від пересічного обивателя, а від депутата вищого законодавчого органу України. Є над чим замислитись українцям, які обирають до Верховної Ради таких депутатів, чи не так?

Зрозуміло, що у багатьох залишилися у свідомості рецидиви компартійної ідеології радянських часів, коли саме слово «націоналізм», та ще означений як «український буржуазний», вважалося смертним гріхом, тим більше, що до нього чіплявся ярлик «ворог народу», — і не менше. Однак ті часи минулися, пора у зв'язку з цим провести певну ревізію у власній свідомості, виходячи з об'єктивної реальності. Адже нерозуміння національного питання, національних прагнень людей спотворює світогляд, породжує неадекватне сприйняття навколишнього світу.