Держава без ідеології — що судно без лоції

Конституційним нонсенсом є те, що в Основному Законі держави закладена норма, за якою виправдовується відсутність державної ідеології. На жаль, невизначеність в ідеологічному сенсі вищого керівництва держави, відсутність у його повсякденній діяльності національного стрижня не сприяє консолідації суспільства, вносить розбрід у громадську свідомість та еклектику в законотворення. Нова Конституція України, хоч і була ухвалена під тиском і поспіхом Верховною Радою у червні 1996 року протягом однієї ночі, проте стала значним кроком у напрямі демократії порівняно із латаним-перелатаним Основним Законом Української РСР, що діяв до того.

Ст. 128

Проте у ній міститься чимало непродуманих, половинчастих, чи й зовсім хибних положень. Одним із таких є положення загалом добротної та прогресивної статті 15, яка декларує багатоманітність політичних, економічних та ідеологічних засад суспільного життя, про те, що «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова»¹⁰⁴.

Можна лише здогадуватися, що така норма ухвалювалася, по-перше, як компроміс між різними політичними силами, представленими у Верховній Раді, а по-друге, — щоб запобігти повторенню минулого сумного досвіду, коли ідеологія однієї партії — комуністична, — як і сама партія, була єдиною, панівною та одержавленою. Отже, процитоване положення щодо окремої політичної партії, можливо й виправдане, та без спеціального застереження про це воно сприймається буквально, і з нього випливає, що Україна не мусить мати своєї засадничої, домінантної, себто державної ідеології, без якої практично жодна держава існувати не може. Адже така ідеологія, незалежно від того, задекларована вона чи ні, сприймається як річ самозрозуміла, визначає магістральні напрямки розвитку держави, головні морально-духовні цінності, на які зорієнтоване громадянство, принципи захисту суспільних інтересів та самої держави від руйнації.

Кожна держава виробляє власну ідеологію: Франція — французьку, Німеччина — німецьку, Швеція — шведську. Це абсолютно не суперечить ані власне ідеї демократизму, ані його принципам. Професор Косик із Парижа показував мені свій паспорт французького громадянина: у графі «національність» записано — «Франція», у графі «місце народження» — «Галичина». В українському ж паспорті графу «національність» знято зовсім.

____________________

¹⁰⁴Див.: Конституція України, ст. 15.

Ст. 129

Багатоетнічні Сполучені Штати Америки — визнана цитадель західної демократії — у цьому плані є чи не найзаідеологізованішою державою: тут над усе шанують державні символи, на кожному кроці вивішують державні прапори, пишаються американським паспортом для закордонних поїздок. При наданні американського громадянства виставляються досить жорсткі умови, зокрема такі, як необхідність п'ятирічного легітимного проживання в країні, складання іспитів на знання англійської мови та історії США, прийняття присяги громадянина державі. Все це є ні що інше, як елементи єдиної державної ідеології.

До речі, ані в Америці, ані в жодній з європейських демократій не заведено виступати проти власної держави, її суверенітету та незалежності, як це вільно робиться в Україні, навіть у Верховній Раді — найвищому законодавчому органі, — де нерідко звучить недержавна мова та лунають заклики до реанімації покійного Союзу і входження України до нього складовою частиною.