Кризові явища в системі друкованої періодики

Таким чином, у незалежній Україні стихійно склалася своя система засобів масової інформації, яка дістала назву посткомуністичної. В її організмі відразу намітилась головна суперечність — це суперечність між суспільною потребою у вільній незалежній пресі, яка мала б на ділі стати владою громадської думки, і отриманими у спадок застиглими структурами колишніх компартійних засобів масової інформації, що змінилися лише за формою і мало — за сутністю.

До того ж, попри заборону компартії, її тиск на пресу зберігся через ті ж номенклатурні кадри, що, як і колись, посідали панівні висоти в управлінні. Ось що писав до редакції «Вечірнього Києва» Володимир Забігай з Дніпропетровської області:

«Всі місцеві газети Дніпропетровщини швидко перефарбувалися з компартійних у «народні» і продовжують підступно отруювати читачів. Наприклад, районна газета «Придніпровський комунар» — яка була органом Верхньодніпровського райкому партії та райради, а 27 серпня проголосила себе «суспільно-політичною газетою трудящих району і м. Вільногірська — до сьогодні, тобто до 8 вересня 1991 року, не повідомила про позачергову сесію Верховної Ради України, про Акт проголошення незалежності України та про відкриття 4-ї сесії Верховної Ради»^61.

Такі випадки були непоодинокими. Чимало нарікань лунало на адресу Українського телебачення — за сірі, мляві, невиразні передачі, які явно програвали за гостротою й наступальністю московським.

______________________

⁶¹Редакційний архів «Вечірнього Києва».

Ст. 82

З Чернігівської області надходили повідомлення про те, що трансляція небажаних для місцевих властей телепередач з Києва просто переривається: так, на півслові була припинена пряма трансляція Всеукраїнського віча у столиці. Причин такого становища можна назвати дві. Перша полягала в тому, що під тиском оманливої комуністичної пропаганди, коли до будь-яких національних виявів було ставлення негативне, як до ворожого до пануючої доктрини безоглядного інтернаціоналізму, була деформована суспільна свідомість і ослаблений національний імунітет. Друга причина та, що на керівних постах здебільшого залишилися ті самі, тільки перефарбовані, компартійні кадри, які не тільки дотримувалися догм колишньої ідеології, а й скрізь, де була змога, намагалися підтримувати її конкретними діями.

Ситуація у друкованих засобах масової інформації на той час склалася непроста. Демократична преса, яка першою почала відстоювати принципи ринкової економіки, першою ж зазнала нищівних ударів від стихії дикого ринку. Інфляція з'їдала кошти від передплати швидше, ніж вони надходили на рахунок редакції. Поліграфісти і зв'язківці непрогнозовано збільшували плату за свої послуги. Газетний папір закуповувався виключно в Росії (придбати його в інших країнах не було змоги через відсутність валюти). Побудовані за радянських часів гігантські паперові комбінати опинилися на терені Російської Федерації і встановлювали монопольно високі ціни на папір. Паперова ж промисловість в Україні свого часу була зруйнована під тим приводом, що в ній відпала потреба, оскільки побудовано ті ж комбінати, які централізовано постачали папір у союзні республіки. З колишніх майже двох десятків паперових фабрик, які повністю могли б задовольнити потреби України, залишилось лише п'ять, а серед них — жодного виробництва газетного паперу. До того ж, функції централізованих поставок паперу, якими займалася свого часу служби компартії, тепер перебрав на себе уряд і зіткнувся зі значними труднощами через невпорядкованість економічних взаємин з Росією.

Ст. 83

Адже президент Єльцин оголосив газетний папір стратегічною для Росії сировиною з усіма наслідками, що з цього випливали. Іншими словами, звичайний газетний папір став серйозним засобом брутального тиску на сусідню, тепер уже формально незалежну, державу: хотіли незалежності — маєте.

Розрахунок «старшого брата» був точним: українську поліграфічну галузь, а з нею й періодичну пресу почало лихоманити. Практично всі газети потрапили у скруту, але керівники поліграфічної галузі, наставлені ще компартією як її номенклатура, у цій ситуації створювали ще гірші умови для демократичної преси, яка й тепер різко критикувала владу. Звичайно, письмових розпоряджень душити демократичну пресу ніхто не давав, але це робилося з мовчазної згоди (а може, й негласної вказівки) владних структур.

4. Війна проти «Вечірнього Києва»

Хоч якими були напруженими свого часу взаємини «Вечірнього Києва» з центральним та київським комітетами компартії, партноменклатура не наважувалась силовими методами закрити газету, хоч дуже просто як засновник могла це зробити. Хоч як парадоксально, така спроба була зроблена вже тоді, коли Україна стала незалежною, а компартія поставлена поза законом. І ким? Керівництвом видавництва «Київська правда», де друкувалася вечірня газета.

Про перешкоди, що їх чинить видавництво «Київська правда» при випуску «Вечірнього Києва», прозвучало у виступі головного редактора з парламентської трибуни і традиційно виступ був опублікований у газеті⁶². Видавництво відреагувало у кращих традиціях радянської системи — листом до редакції газети від імені «коллектива руководства издательства».

_______________________

⁶²Див.: «Вечірній Київ», 4 вересня 1991 р. 84

Чи був це колектив, досить сумнівно, але справді цей твір з вимогою його оприлюднити підписала майже вся верхівка видавництва — 13 керівників різного рангу.

Суть же цього колективного документу зводилась до того, що «сообщив читателям о том, что директор издательства «Київська правда» был назначен парторганами, он (головний редактор «Вечірнього Киева». — В. К.) скромно умалчивает о том же «хозяине», который в свое время и его назначил редактором «Вечернего Киева» по переводу с (!) ЦК КПУ. Информируя читателей о возможности срыва выпуска газеты «Вечерний Киев», депутат Карпенко обвиняет в этом директора издательства «Київська правда», который «как ставленик партийных органов» якобы всячески препятствует выходу демократических газет, в частности газеты «Вечерний Киев», умалчивая о действительной причине, которая ничего общего не имеет с политическими убеждениями тов. Перевертня (директор видавництва. — В. К.)»⁶³. Далі йшлося про те, що газета «Вечірній Київ» є незалежною, має свої фонди на папір і вже заборгувала видавництву 1140 тонн паперу.

Ці твердження, звичайно ж, не відповідали дійсності. Справді, редактор був затверджений на цій посаді ЦК КПУ, але, по-перше, після того він був обраний (вперше в Україні) журналістським колективом таємним голосуванням; по-друге, усім була відома по суті антикомуністична позиція редагованої ним газети. Що ж до паперу, то й тут неправда, бо виділені для «Вечірки», як і для всіх інших газет, фонди паперу у межах 60 відсотків від потреби, входили у загальні фонди видавництва: газета використала тільки трохи більше половини з виділених їй фондів, тоді як видавництво отримало всі 60 відсотків.

Та це не завадило директорові видавництва В. Перевертню, людині надзвичайно обережній, 9 вересня

_______________________

⁶³Архів редакції «Вечірнього Києва».

Ст. 85

підписати наказ: «Прекратить выпуск газеты «Вечерний Киев» с 10 сентября 1991 года».⁶⁴ Для перестраховки було направлено листа до Комісії з питань гласності та засобів масової інформації Верховної Ради України, в якому вказувалось, що редакція заборгувала 974 тонни паперу і до повернення заборгованості «издательство вынуждено прекратить печатание газеты с 10 сентября 1991 г.»⁶⁵ .

Події розгорталися драматично: газета, позбавлена поліграфічної бази, не могла вийти до читачів. Журналістський колектив вирішив не здаватися і продовжувати боротьбу. Було оголошено страйк у відповідь, підготовлене звернення до Верховної Ради з приводу сваволі колишнього партноменклатурника та спеціальна заява з цього приводу. Оскільки газета не виходила, редакція розмножувала на ксероксі спецвипуск і поширювала його серед киян на майдані Незалежності.

Перший номер надзвичайного випуску з надписом угорі «Прочитай і передай іншому» був підготовлений по гарячих слідах у день заборони газети — 10 вересня 1991 року. У ньому під рубрикою «Підпільна КПУ діє?» вміщено замітку «Вечірка» — в небезпеці», в якій переповідалася історія з закриттям газети, а також першу реакцію громадськості: відгук голови президії Всеукраїнського об'єднання солідарності трудівників Олександра Іващенка «Робітництво відчуває інформаційний голод», телеграму Республіканського товариства «Українська біржа» про готовність виділити кошти для придбання паперу⁶⁶, повідомлення секретаріату Української республіканської партії про підтримку редакції в її протистоянні свавіллю компартійних ставлеників. У ньому було також оприлюднено заяву журналістського колективу, яка проливала світло на перипетії, пов'язані із призупиненням випуску газети і передає позицію журналістів «Вечірнього Києва». Зокрема, у ній висувались такі вимоги:

______________________

⁶⁴Архів редакції «Вечірнього Києва».

⁶⁵Архів редакції «Вечірнього Києва». — Лист видавництва

№ 598 від 9 вересня 1991 p..

⁶⁶До речі, не тільки були виділені кошти, а й закуплений у

Прибалтиці папір і доставлений за рахунок біржі до Києва.

Ст. 86

1. Негайний розгляд Верховною Радою питання про колишню компартійну поліграфічну базу і розподіл її на користь демократичної преси, яка у дні антиконституційного перевороту виступила проти путчистів.

2. Створення Кабінетом міністрів компетентної комісії щодо розгляду існуючої практики постачання видань папером і з'ясування дійсної картини в конкретному випадку з «Вечірнім Києвом».

3. Негайне усунення від керівництва видавництвом В. Г. Перевертня, який затверджений неіснуючими нині компартійними органами.

4. В разі нерозгляду по суті протягом одного тижня (до 16 вересня) залишаємо за собою право вдатися до найрішучіших заходів».

Подія викликала значний резонанс у Києві й Україні. На майдані Незалежності, де журналісти «Вечірки» розповсюджували ксерокопії надзвичайного випуску газети, відбувалися стихійні мітинги. Чимало людей потягнулося до видавництва «Київська правда» , щоб разом з вечірківцями пікетувати його. Навіть кілька міліціонерів з загону особливого призначення прийшли охороняти «Вечірку». Дехто з журналістів таки оголосив голодування. Тим не менше бригада з приватного кафе «Довіра» привезла до редакції бутерброди. Прихильники і симпатики «Вечірнього Києва» хотіли допомогти працівникам редакції, як і чим тільки могли.

Блокада «Вечірнього Києва» з боку компартійного директора видавництва «Київська правда» тривала всього лише два дні. Після звернення до Верховної Ради редакцію підтримала парламентська Комісія з питань гласності та засобів масової інформації. її рішення, опубліковане у першому ж після заборони випуску часопису, було лаконічне, але рішуче:

1. Підтримати заяву журналістського колективу редакції газети «Вечірній Київ».

Ст. 87

2. Вважати наказ директора видавництва Перевертня В. Г. про припинення випуску газети «Вечірній Київ» незаконним і запропонувати його скасувати.

3. Запропонувати директорові видавництва «Київська правда» Перевертню В. Г. поновити з 11.09.91 випуск газети «Вечірній Київ».

4. У зв'язку з передачею на баланс Кабінету міністрів України поліграфічної бази КПРС, в т. ч. і видавництва «Київська правда», запропонувати Кабінетові міністрів України створити комісію по вивченню ситуації, що склалася, дати принципову оцінку діям директора видавництва Перевертня В. Г.»⁶⁷ .

Оперативна реакція парламентської Комісії зробила своє діло. Уже 11 вересня вийшов черговий номер «Вечірнього Києва», перша сторінка якого була повністю присвячена недавній скороминучій, але драматичній події: тут відтворено надзвичайний випуск газети від 10 вересня, подано погодинну хроніку розвитку подій, вміщено рішення комісії та листи і телеграми на підтримку журналістів «Вечірки».

Отже, це була значна перемога: практично всі вимоги журналістів редакції були задоволені: наказ директора видавництва про припинення випуску «Вечірнього Києва» визнано незаконним, він був скасований і друкування газети поновлено; питання про позицію преси у дні ГКЧП вирішено розглянути на сесії⁶⁸; для вивчення ситуації, що склалася, було вирішено створити урядову комісію ⁶⁹ . Все це дозволило припинити страйк і пікетування видавництва, але страйковий комітет не розпущено на випадок загострення колізій.

_________________________

⁶⁷Див.: «Вечірній Київ», 11 вересня 1991 р.

⁶⁸Сесія Верховної Ради обговорила це питання 9 жовтня 1991 р. й ухвалила відповідну постанову, про що йшлося вище.

⁶⁹Судячи з того, що цей пункт так і не був виконаний, справу В. Г. Перевертня тихенько спустили на гальмах, згодом відправивши його на пенсію, можна припустити, що вказівка про припинення випуску «Вечірнього Києва» визріла не в його, загалом боязливій, голові, бо ниточка всієї цієї історії тягнеться якщо не до високих кабмінівських мурів, то, принаймні, до кабінетів Держкомпреси. Та й журналісти «Вечірнього Києва», зайняті щоденними клопотами та раді, що мають змогу займатися улюбленою справою, не вимагали крові і заплющили очі на безкарність самодура.

Ст. 88

Невдала спроба закрити «Вечірній Київ» показала, що демократичні процеси, що розпочалися в Україні, незворотні, що українське суспільство вже далеко не те, яким було донедавна, що демократія набирає сили. Інцидент з «Вечіркою» солідаризував не тільки редакцію газети, а й журналістський корпус столиці, який у переважній більшості підтримував боротьбу свої колег.

Але все це ще не означало остаточної перемоги. Не тільки «Вечірній Київ», а вся демократична преса в новій незалежній державі була поставлена на грань загибелі. На жаль, влада не могла чи не хотіла реально допомогти засобам масової інформації, навпаки, багато чого, що діялось від її імені, було об'єктивно спрямоване проти преси. І пояснити це загальними труднощами, хоч вони були цілком реальними, дуже важко.