Методи контролю витрат. 2 страница

32. Зміст і характер праці

Праця за своїм змістом е матеріальним процесом становлення людей до природи; за характером – суспільним процесом, який виражає взаємовідносини людей в процесі їхньої спільної діяльності.

До основних елементів що характеризують зміст праці відносять такі категорії:

1. Продуктивна сила праці – характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини.

2. Інтенсивність праці – характеризує обсяг трудових витрат на одиницю робочого часу, напруженість праці.

3. Якість праці – визначається рівнем проф.. майстерності працівника.

4. Складність праці – характеризується функціями, яки виконують працівники у виробничому процесі, чим складніша праця тим більшої спеціальної проф. підготовки працівника вона потребує.

5. Важкість праці визначається рівнем фізичних зусиль та нервової напруги для нормального виконання роботи.

Фізична важкість праці супроводжує роботи невеликої складності. Нервова (психічна) робота дуже високої складності і відповідальності. Найбільш важкими вважаються роботи в яких поєднуються фізичні і психічні навантаження, в ході яких виникає небезпека для життя.

33. Поняття ринку праці. Умови функціонування ринку праці.

Ринок праці – це система суспільних відносин пов’язаних із купівле-продажем товару «робоча сила».

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати, як зайнятих так і незайнятих найманою працею.

Серед незайнятих розрізняють такі групи непрацюючих людей:

- які не працюють, але бажають працювати і шукають роботу; - особи які мають роботу, але не задоволені нею, тому шукають інше місце; - особи які зайняті, але ризикують втратити роботу і шукають інше місце.

Для виникнення формування і функціонування ринку праці необхідні певні умови:

- Можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного виробу роботи;

- Організація єдиної, замкненої по території країни і ефективно діючої системи бірж праці;

- Широкомасштабна система професійної орієнтації, підвищення кваліфікації, перепідготовки;

- Соц.. підтримка громадян, включаючи безробітних і членів їх сімей.

34. Структура і типи ринків праці

Розрізняють зовнішній і внутрішній ринок.

Зовнішній охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі.

Внутрішній ринок являє собою систему соц.. трудових відносин у межах одного підприємства. Він передбачає переміщення з однієї посади на іншу.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків.

Відкритий – охоплює все працездатне населення – це насамперед організована офіційна частина ринку – населення, яка перебуває на обліку в державних службах зайнятості , тобто безробітні. Друга – не офіційна частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контракти, або з недержавними службами працевлаштування.

До прихованого ринку належать працівники які зайняті на підприємстві, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку вир-ва.

35. Сегментація ринку праці

Сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місці на замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації можуть бути: - територіальне положення; - демографічні хар-ки; - соц.-економ хар-ки;

- психографічні показники; поведінкові хар-ки.

Сегментація праці передбачає поділ ринку на дві частини: первинний і вторинний.

Первинний характеризується тим, що на ньому присутні так звані «хороші роботи»

Ознаки цього ринку: - стабільність зайнятості і надійності становища працівника; - високий рівень ЗП; - чітко визначені можливості для проф. росту; - використання прогресивних технологій; - наявність ефективних профспілок.

Вторинний ринок – присутні «погані роботи» ознаки: - велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість; - низький рівень ЗП; відсутнє просування по службі; - використання застарілих технологій; немає проф..спілок.

36. населення як суб’єкт соц.- економ відносин, його якісна характеристика

Населення – це сукупність людей, які проживають на певній території, в країні, місті.

За класифікацією МОП все населення поділяється на: - економ. активне, тобто той хто працює або активно шукає роботу ( зайняті, безробітні); - економ.неактивне , ті хто перебувають на утриманні родини та сус-ва і не входять до складу трудових ресурсів; - населення молодше 15 та старше 70 років.

Відтворення населення – це історично і соц.-обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. Основними хар-ми відтворення населення є види руху населення типи і режими відтворення. Природний рух – це результат процесів народження та смерті людей. Міграційний- просторове переміщення людей( зовнішнє, внутрішнє). Соц.рух – зміна освітньої, національної та іншої структур населення. Економ.рух – зміна трудової активності населення.

37.Соц-економ характеристику трудових ресурсів.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними та розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Все населення залежно від віку поділяється на - осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років.); - осіб працездатного віку; особи старше працездатного віку.

Залежно від здатності працювати: працездатні і непрацездатні.

До трудових ресурсів належать: - нас.в працездатному віці; - працюючі особи пенсійного віку; - працюючі особи віком до 16 р.

Відповідно до рекомендації МОП все нас.поділяють на економ активне і економ неактивне.

Економ активне – це частина нас, яка пропонує свою працю для вир-ва товарів і надання різноманітних послуг. Особи у віці від 15-70 р.

Економ неактивне нас – частина,яка не входить до складу ресурсів праці ( учні, студенти, курсанти, які навчаються у денних навчальних закладах, інваліди, особи, які доглядають дітей, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук)

38. Поняття та види зайнятості.

Зайнятість нас. – являє собою діяльність частини населення щодо створення НД.

Зайнятість – це трудова діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб що не суперечить законодавству і приносить трудовий дохід.

. Види зайн:1. За характером діяльності: ( робота в організаціях різних форм власності і гос-ння; робота за кордоном; служба в армії; навчання в денних навч.закладах; ведення домашнього гос-ва). 2. За спеціальною належністю (робітники, професіонали, службовці, керівники, фермери). 3. За галузевою належністю ( у сфері матеріального вир-ва; у невиробничій сфері; в окремих великих галузях). 4. За територіальною належністю ( в окремих регіонах, в економ районах). 5. За формами власності ( державна, приватна, колективна, змішана). 6. За особистим використанням робочого часу (повна, неповна

39. Безробіття і його види

Безробіття – це економ категорія, яка відвиває економ відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення..

Виділяють основні види: - фрикційне – пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу. –Структурне – пов’язане зі структурними зрушеннями в економ, закриттям застарілих підприємств, скорочення випуску прод. В ньому виділяють такі види: - технологічне – пов’язане з приходом до нової техніки та технології; - конвекційне – викликане скороченням працівників, зайнятих в галузях оборонної промисловості і в армії. – циклічне – без роб. Викликане спадом попиту на товар.

За повнотою обліку: реальне; офіційне. За формою вияву: відкрите; приховане. За поширеністю: загальне, галузеве, регіональне. За соц. Професійними складом: професійне, етнічне, молодіжне, жіноче. Серед соц. Вразливих груп населення:- пенсіонери, інваліди, многолітні сім’ї.

Застійне – охоплює бідних, бродяг, бомжів.

Хронічне – пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників.

Сезонне – стосується тих видів вир-ва, які мають сезонний характер.

Інституціональне – породжується правовими нормами що впливають на попит і пропозицію праці.

40. Вартість робочої сили та її структура

Вона визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатність, проф..підготовку.

До складу вартості робочої сили входять:

- ЗП

- натуральні виплати,

-витрати роботодавців на соц.. страхування,

- в-ти на проф. підготовку та підвищ. кваліфікації персоналу.

- в-ти на соц.. побутове обслуговування.

41. Доходи населення і джерела їх формування.

Доходи населення – це інструмент для визначення рівня добробуту суспільства. Дох. насел. – сукупність коштів і в-т в натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економ і інтелектуального стану людини. Розрізняють грошові і натуральні доходи. Формування грошових здійснюється за рахунок оплати праці, виплат із соц.фондів., соц.. транспортів, підприємницьких доходів.

Оплата првці – це винагорода за виконану роботу, оплата відпусток.. До соц.. транспортів належать пенсії, стипендії , соц.. допомоги. Доход від підприємницької діяльності являє собою винагороду підприємцю за виконання ним своїх функцій.

Натуральні доходи включають продукцію особистого гос-ва, що використовують для особистого споживання.

Виділяють: номінальний та реальний. Номінальний – це величина нарахованих виплат. Реальні - це номінальні доходи, скореговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

Залежно від джерел ф-ння виділяють: трудові, нетрудові. Трудові – дохід, який отримує працівник в результаті своєї економ діяльності як наймана робоча сила. Нетрудові – надходження від діяльності, во ведеться з відхиленням від норм.

42. Диференціація доходів населення

Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів.

Величина доходів і різниця між ними обумовлені впливом таких факторів:

· соціально-політичних;

· соціально-демографічних (стать, вік, наявність таланту і здібностей тощо);

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на таких методах: законодавчих, економічних, адміністративних, погоджувальних. Вони взаємозалежні і доповнюють один одного.

До законодавчих методів належить розроблення законодавчої і нормативної бази регулювання доходів. Нормативи використовуються для розрахунків нормативних споживчих бюджетів, ставки податків — для утримання прибуткового податку, податків з юридичних осіб, включаючи і соціальні податки тощо.

До економічних методів належать визначення мінімальної заробітної плати, податкова політика, регулювання цін, зайнятості, оплати праці працівників тощо.

Адміністративні методи охоплюють такі заходи: прямий державний контроль над монопольними ринками; розроблення стандартів, контроль за їх додержанням; визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення; захист інтересів нації — ліцензування експорту або державний контроль над імпортом.

Погоджувальні методи (соціальне партнерство). уряду, підприємців щодо динаміки оплати праці і соціальних трансфертів.

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я

Мінімальний споживчий бюджет — це законодавче встановлена в державі місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі і довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей в середньому на душу населення.

42.Поняття і показники рівня життя.

Рівень життя — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

Соціально-економічна характеристика бідності певної частини суспільства визначається системою показників демографічних, економічних і соціальних.

До демографічних показників відносять: середній розмір домогосподарства, його склад із характеристиками членів за статтю і віком, народжуваність, смертність, захворюваність членів домогосподарства.

Економічні показники — це джерела доходів та їх використання, майно домогосподарства, зайнятість членів домогосподарства.

Соціальні показники — це розшарування бідних, соціальні субсидії, дефіцит бюджету домогосподарства, обсяг і калорійність споживання продуктів харчування, житлові умови, споживання послуг галузей соціального комплексу.

43. поняття завдання функції та методи управління персоналом

Персонал підприємства, організації — це наймані працівники, тобто особи, які уклали трудовий договір (контракт) з роботодавцем. управління має передбачати:

-створення умов для поглиблення знань, підвищення кваліфікації;-поліпшення мотивації з одночасним розширенням повноважень працівників у прийнятті господарських рішень;

Система управління персоналом орієнтована на вирішення таких завдань:

активне і повне забезпечення потреб організації в трудових ресурсах необхідної спеціалізації та відповідних рівнів кваліфікації;

формування і підтримування комплексу організаційних, економічних, а також соціально-психологічних умов, які сприяють найбільш ефективному виконанню працівниками покладених на них функцій;

-забезпечення необхідного рівня взаємозв’язку між управлінням персоналом та іншими напрямами менеджменту організації.

Управління персоналом передбачає виконання певних функцій, а саме:

-визначення цілей і основних напрямів роботи з кадрами;-удосконалення системи кадрової роботи в організації;-визначення заходів, форм і методів здійснення поставлених цілей;-організація роботи щодо виконання прийнятих рішень стосовно управління персоналом;-координація і контроль виконання намічених заходів.

Методами управління персоналом є: економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

До економічних методів відносять: прогнозування і планування кадрової роботи, розрахунки балансу робочих місць і трудових ресурсів, визначення основної і додаткової потреби в кадрах і джерел її забезпечення та ін.

Організаційно-розпорядчі методи — це різні способи впливу на працівників, що ґрунтуються на використанні установлених організаційних зв’язків, правових положень і норм.

Соціально-психологічні методи управління персоналом являють собою конкретні прийоми і способи впливу на процес формування і розвитку трудового колективу й окремих працівників. Соціальні методи більшою мірою впливають на весь колектив

44.Планування розвиток та оцінювання персоналу

Розвиток персоналу— це сукупність заходів щодо набуття і підвищення кваліфікації працівників, а саме:

· навчання, яке у формі загального і професійного навчання дає необхідні знання, навички і досвід;

· підвищення кваліфікації, тобто поліпшення професійних знань і навичок у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу;

Оцінювання персоналу — це запланована, формалізована характеристика трудової діяльності зайнятих, ефективності роботи персоналу.

Оцінювання може проводитися:

· кандидатів під час приймання їх на роботу;

· відповідності працівників вимогам робочого місця, посаді;

· ефективності праці з метою установлення рівня оплати і форм стимулювання;

· працівників для формування кадрового резерву, планування кар’єри, професійно-кваліфікаційного просування;

· професійних знань і навичок працівників з метою організації внутрішньофірмового навчання;

45. Поняття, зміст і завдання організації праці

Організація праці — це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

45 Основні напрями організації праці на підприємстві

В сучасних умовах господарювання основні напрями наукової організації праці полягають у:

1) розробці і впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації праці;

поліпшенні організації підбору, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

2) раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових прийомів і методів праці;

3) вдосконаленні організації і обслуговування робочих місць;

4) вдосконаленні нормування праці;

5) впровадженні ефективних форм і методів матеріального і морального стимулювання праці;

6) покращенні умов праці;

7) зміцненні дисципліни праці тощо.

46 Поділ і кооперування праці

Види поділу праці:

1. Функціональний поділ праці – це поділ трудового процесу на сукупності виробничих операцій відповідно до їх призначення.

2. Технологічний поділ праці – це поділ трудового процесу на технологічно однорідні види робіт. У межах технологічного поділу розрізняють поопераційний і предметний поділ праці.

3. Професійний поділ праці – це виділення окремих видів робіт усередині функціональних груп і закріплення їх за одними й тими ж робітниками.

4. Кваліфікаційний поділ праці – це поділ праці в залежності від складності робіт, що виконуються.

З поділом праці у виробництві тісно пов'язане її кооперування – це два сторони єдиного процесу праці. Сутність кооперування праці полягає в об'єднанні різних видів робіт і трудових процесів, що за- безпечує планомірну спільну працю багатьох виробників.

Кооперування праці на підприємстві існує:

1) між цехами (міжцехове); 2 між різними дільницями цехів (внутрішньоцехове); 3)між окремими виконавцями (внутрішньодільничне).

46. Організації робочих місць

Робоче місце – це частина виробничої площі, закріпленої за одним або групою робітників і оснащеної усім необхідним для виконання виробничого завдання.

Робочі місця класифікуються за:

1) професіями;

2) числом виконавців (індивідуальні й колективні);

3) ступенем спеціалізації (універсальні, спеціалізовані);

Планування робочого місця – це найбільш раціональне розміщення матеріальних елементів виробництва та робітника у просторі. Обслуговування робочого місця здійснюється за такими функціями: підготовчою; виробничою; інструментальною; налагоджувальною; ремонтною; контрольною; транспортною; складською; ремонтно будівельною; енергетичною; господарчо-побутовою.

47. Трудовий процес та його раціоналізація

Трудовий процес — це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.

Раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його складу, структури елементів і послідовності їх виконання. Як основний елемент виділяється виробнича операція — частина трудового процесу, яка виконується одним чи групою робітників на одному робочому місці і включає всі їх дії з виконання одиниці заданої роботи за незмінного предмета праці.Раціоналізація трудового процесупередбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

48. Сутність і зміст нормування праці.

нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності..

49. Режим праці відпочинку, робочий час його склад і структура.

Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення, тривалість і час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:

50. Об’єкти нормування праці.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу).

На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

Своєрідною формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу, В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.

До другої групи об'єктів нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.

51. Види норм праці.

Норма — це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.

Норма часу — це кількість робочого часу, об'єктивно необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оперативного, штучного, штучно-калькуляційного часу, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів.

Норми виробітку — це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма обслуговування — це кількість виробничих об'єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі тощо), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу.

Норма часу обслуговування — це час, встановлений на обслуговування одного конкретного об'єкта. Між нормою обслуговування і нормою часу обслуговування існує обернено пропорційна залежність.

Норма чисельності — це розрахована для конкретних організаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норма підлеглості — це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Нормовані завдання — це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік).

52.метод вивчення ефективності використання робочого часу.

o метод безпосередніх замірів - полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається.

o метод моментних спостережень - фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

53. Нормативні матеріали для визначення норм праці.

Нормативні матеріали — це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом.

Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості нормативних матеріалів. їх класифікують за різними ознаками. За призначенням і сферою використання розрізняють загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи, за мірою укрупнення — диференційовані та укрупнені та інші.

Для розуміння змісту нормативних матеріалів найсуттєвіше значення має їх класифікація за видами:

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані кількісні характеристики режимів роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання.

Нормативи часу — це науково обґрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу.

Нормативи обслуговування — це регламентовані величини, які характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів.

Нормативи чисельності — це регламентовані величини, що визначають кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи.

Нормативи підлеглості — це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників.

54. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу: 1. Годинний - виробіток на одну відпрацьовану людино-годину. 2. Денний - виробіток на один відпрацьований людино. 3. Річний -виробіток на одного середньооблікового працівника.

Методи вимірювання продуктивності праці: 1. Натуральний - обсяг виробленої розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості). 2. Трудовий - використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах.

55. Соціально-економічна сутність заробітної плати

З/п, як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, а з іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва.