ВИСНОВКИ. Проведене в даній роботі дослідження дає змогу зробити висновки, що можуть посприяти подальшому формуванню змісту інституту правової охорони земель у галузі

Проведене в даній роботі дослідження дає змогу зробити висновки, що можуть посприяти подальшому формуванню змісту інституту правової охорони земель у галузі земельного права України.

1. Конституція України передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Питання ощадливого, ефективного, раціонального використання земель, охорони земельного фонду, відтворення родючості ґрунтів є складовою проблеми національної безпеки держави.

Питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації в Україні має стати одним з найважливіших напрямків державної політики, оскільки, наприклад, поліпшення стану земель сільськогосподарського призначення відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечує суттєве оздоровлення екологічних умов життя.

Одним з найважливіших засобів реалізації державної політики у цій сфері є створення адекватної нормативно-правової бази, спроможної забезпечити ефективний контроль з боку суспільства за станом використання та охорони земельних ресурсів країни.

2. Раціональне використання землі та її охорона неможливе без здійснення державою належного контролю. Але, нормативно-правовим актам, які регламентують державний контроль за використанням та охороною земельних ресурсів, притаманний ряд недоліків. По-перше, вони містять значну кількість відсилочних норм, які ускладнюють їх застосування та істотно знижують ефективність їх регулюючої сили. По-друге, є багато нечітких формулювань й декларативних положень, які практично не впливають на здійснення державного контролю за використанням і охороною земель. По-третє, деякі норми «не працюють», бо не мають відповідного механізму реалізації, особливо це стосується порядку здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель. По-четверте, окремі норми фактично не відповідають вимогам регулювання земельного контролю в умовах розвитку ринкової економіки, і не мають належного наукового обґрунтування.

3. В чинному законодавстві України не міститься поняття «правова охорона земель». На нашу думку, під правовою охороною земель слід розуміти систему правових норм, які містять приписи, спрямовані на збереження земель та відновлення й підвищення їх родючості, здійснюваних з метою раціонального використання землі.

Пропонуємо внести зміни до ст. 165 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про охорону земель» і закріпити вище визначене поняття.

4. Згідно з чинним законодавством, до змісту охорони земель входять наступні складові: обґрунтування та забезпечення досягнення раціонального землекористування; захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та ча­гарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; збереження природних водно-болотних угідь; попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

5. Розглядаючи процес формування інституту правової охорони земель необхідно звернути увагу на те, що його становлення має історичний характер та проходило такі основні етапи:

Дорадянській етап, який бере початок з п'ятого століття до початку двадцятого (1917 року). Даний етап характеризуються появою перших землеохороних норм та їх закріпленням в тогочасному законодавстві.

Радянський етап, який датується 1917 - 1991 рр. Даний етап характеризується зародженням та розвитком законодавства в сфері охорони земель.

Сучасний (новітній) етап, який датується 1992 р. і до сьогодні, даний етап характеризується проголошенням земельної реформи в Україні.

6. Проаналізувавши правове забезпечення основних заходів в галузі охорони земель зроблені наступні висновки.

Серед найгостріших проблем залишаються: недосконалість державного управління земельними відносинами, нерозвиненість автоматизованої системи ведення Державного земельного кадастру, нестача дійового механізму економічного стимулювання використання й охорони земель.

Складна ситуація спричинена тим, що в Україні бракує комплексного підходу до розвитку земельного законодавства, послідовності стосовно фінансування заходів землеустрою, державної системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. При цьому функції органів земельних ресурсів дублюються іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

На нашу думку, в основу системи управління земельними ресурсами повинні бути покладені такі принципи: а) різноманіття і рівноправності всіх форм власності при користуванні і володінні землею; б) пріоритету прав та обов’язків, визначених Конституцією України; в) правового захисту і відповідальності за них; г) цільового і раціонального їх використання; ґ) сталого землекористування; д) пріоритету життєво важливих інтересів держави та особистості; е) комплексного і диференційованого підходу до управління землями різних категорій; є) доступності інформації про стан земель; ж) платності використання земель.

Потрібно сприяти формуванню повноцінного ринку земель через термінове завершення розроблення Закону України «Про ринок земель», у якому докладно визначити механізм купівлі-продажу землі в порядку проведення земельних аукціонів та конкурсів. Запровадженню в Україні ринку земель має передувати широкомасштабна роз’яснювальна робота.

З метою ефективного використання та охорони земельних ресурсів буде доцільним й прийняття Закону «Про державний земельний банк». Є сенс найближчим часом прийняти й Закон «Про державну інвентаризацію земель».

7. Виділено основні напрями забезпечення охорони земель в України. Створити Державний фонд охорони земель для акумулювання та цільового використання коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, відшкодування шкоди, завданої порушеннями земельного законодавства, бюджетних коштів за державними цільовими програмами, частини плати за землю тощо; припинити вилучення (зміну цільового призначення) особливо цінних земель, зокрема сільськогосподарського призначення, для несільськогосподарських потреб.

Зазначено, що найефективнішим напрямом удосконалення законодавчого забезпечення у цій сфері в умовах євро-інтеграції є прийняття такого нормативно-правового акту як Концепція земельної реформи в Україні, який би містив основоположні засади, керівні принципи, настанови земельної реформи та механізм її реалізації.

Щодо адаптації законодавства України у сфері правової охорони земель від забруднення та псування до законодавства ЄС, на нашу думку, в першу чергу це повинно відбуватися з урахуванням основних принципів ЄС у зазначеній сфері, а саме: принципу високого рівня охорони навколишнього середовища, в тому числі й земель; принципу застереження; принципу превентивних дій щодо охорони земель; принципу усунення джерел істотної шкоди довкіллю; принципу «забруднювач платить».