Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Стандартизація та нормування




Читайте также:
  1. В якому з цехів підприємства виконують нормування тканини?
  2. Забезпеченість підприємства оборотними засобами, їх нормування та економічна ефективність їх використання
  3. Нормування вмісту шкідливих речовин у продуктах згорання органічного палива
  4. Нормування параметрів мікроклімату
  5. Нормування робочого часу.
  6. Санітарно-гігієнічний стан довкілля в Україні та його нормування
  7. Сертифікація та стандартизація імпортних товарів
  8. Стандартизація 0,1 М розчину срібла нітрату за натрію хлоридом
  9. Стандартизація у сфері безпеки праці та захисту від радіаційного забруднення

 

Стандартизація та нормування є різновидами правових форм охорони земель від забруднення та псування, оскільки на державному рівні закріплено перелік стандартів та нормативів у сфері охорони земель. Відповідно до ст. 165 Земельного кодексу України та ст. 28 Закону України «Про охорону земель» стандартизація і нормування у сфері охорони земель полягає у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості землі, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель [3, 28] .

Враховуючи положення Закону України «Про стандартизацію», а саме ст. 1, про те, що стандартизація являє собою діяльність щодо встановлення положень для загального і багаторазового застосування у певній сфері, та частиною 2 ст. 29 Закону України «Про охорону земель», стандартизацію у сфері охорони земель від забруднення та псування слід розглядати як діяльність щодо розробки, затвердження, перевірки та перегляду нормативних документів (стандартів), які встановлюють обов'язкові вимоги до діяльності чи об'єктів, що певним чином впливають чи можуть вплинути на якісний стан земель, а також вимоги до провадження окремих заходів щодо охорони земель від забруднення та псування [28, 36].

Згідно зі статтею 165 Земельного кодексу України та статтею 30 Закону України «Про охорону земель» стандартизація та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо [3, 28].

В галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються такі нормативи:

· оптимального співвідношення культур у сівозмінах у різних
природно-сільськогосподарських регіонах;

· оптимального співвідношення земельних угідь;

· якісного стану ґрунтів;

· гранично допустимого забруднення ґрунтів;

· показники деградації земель та ґрунтів.

Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України [3]. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» де визначає, що нормування проводиться з метою
встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки [29].Також важливо зазначити, що відповідно даній статті нормування є обов'язковим елементом для виконання.



Таким чином, нормування у сфері охорони земель від забруднення та псування слід розглядати як діяльність щодо встановлення певних якісних показників стану земель, методи і засоби визначення і оцінки ефективного та екологічно безпечного використання земель, а також допустимі рівні впливу на них антропогенних джерел.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про стандартизацію» суб'єктами стандартизації є: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; рада стандартизації; технічні комітети стандартизації; інші суб'єкти, що займаються стандартизацією [36]. До таких належать Державне земельне агентство України та Міністерство природних ресурсів України, які можуть затверджувати стандарти у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів.



Що стосується норма­тивів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, то їх суб'єктами є Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 165 Земельного кодексу України [3].. Проте нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Крім цього, існує популярна думка, що дотримання стандартів та нормативів у сфері охорони земель від забруднення та псування є обов'язком землевласників та землекористувачів, який випливає із контексту ст. 91 пункту «б», та ст. 96 пункту «б» Земельного кодексу України, згідно із якими землевласники та землекористувачі зобов'язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, одним із яких є дотримання встановлених стандартів та нормативів, спрямованих на запобігання забрудненню або псуванню земель [3]..

Чинне земельне законодавство України забороняє господарську та іншу діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин. Дане твердження випливає із змісту ст. 45 Закону України «Про охорону земель» [28]. Варто зазначити, що дана норма стосується не тільки забруднення земель і ґрунтів, але й атмосферного повітря, вод, лісів тощо. Чинним законодавством України, а саме Законом України "Про охорону земель" поняття "гранично-допустимої концентрації забруднюючих речовин" визначенно наступним чином: гранично допустима концентрація забруднюючих речовин - це максимально допустима кількість забруднюючих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків для їх родючості, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та здоров'я людини [28] .



Нормативи гранично допустимої концентрації небезпечних речовин у ґрунтах, а також їх перелік затверджується органами виконавчої влади у сфері охорони довкілля та санітарно-епідемічного нагляду за погодженням з органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Наприклад таким органом може бити Міністерство охорони здоров'я України). Тобто гранично допустимі концентрації шкідливих речовин встановлюються як критерії фактору безпеки місця проживання людини та фіксуються у відповідних правилах і нормах. Так, наприклад, у сфері охорони якісного стану земель застосовуються такі нормативи гранично допустимої концентрації речовин:

· Санітарні норми допустимих концентрацій хімічних речовин у ґрунтах № 2264-80 від 30.10.1980 p.;

· Орієнтовно допустимі концентрації хімічних речовин у ґрунтах (ОДК) № 2402-81 від 10.06.1981 p.;

· Санітарні норми допустимих концентрацій хімічних речовин у ґрунтах № 3210-85 від 01.02.1985 p.;

· Санітарні норми допустимих концентрацій хімічних речовин у ґрунтах № 4433-87 від 30.10.1987 р. [45, с. 37-138].

3 юридичного погляду нормативи гранично допустимих концентрацій у ґрунтах є правовим критерієм правомірності чи неправомірності діяння, пов'язаного із впливом на стан земель [71, с. 534].

Слід зауважити, що існуюча система нормативів гранично допустимої концентрації небезпечних речовин у ґрунтах піддається критиці з боку ряду сучасних вчених. Це відбувається у зв'я3 з тим, що, по-перше, не для всіх забруднюючих речовин встановлені нормативи гранично допустимої концентрації, а по-друге, сама система їх встановлення не враховує багатьох екологічних факторів, регіональних особливостей ґрунтів, ефекту кумуляції екологічного ризику, по-третє данні нормативи банально ігноруються і не виконуються.

В свою чергу вітчизняними вченими розроблена більш досконала система екологічного нормування якісного стану земель, яка дозволяє враховувати як функціональний розподіл останніх, так й їх фізико-екологічні особливості [64, с. 406-407]. Крім цього, на думку багатьох фахівців в даній галузі, нормативи повинні встановлюватися для кожної окремої земельної ділянки, що передається у власність чи у користування, що має фіксуватися у спеціальних додатках до державних актів на право власності на землю або до договорів оренди [103, с. 52].Напрошується висновок, що це є доцільним, оскільки призведе до більш якісної охорони земель і ґрунтів.

Вищенаведене засвідчує необхідність подальшого вдосконалення та систематизації нормативно-технічної документації, оскільки нормативно-технічні акти, якими регламентуються використання й охорона земель, не охоплюють всієї сфери використання земель. Вони мають орієнтуватися на вирішення завдань збереження сталості землекористування, ґрунтового покриву та земельних ресурсів за кількісними та якісними показниками, сприяти мінімізації негативного впливу на них [104, с. 53.].

Крім цього, подальший розвиток нормативно-технічної бази обумовлюється необхідністю адаптації законодавства України до законодавства європейського союзу. Але крім загальної адаптації законодавства України до норм законодавства ЄС, необхідно проводити адаптацію екологічного законодавства і земельного, зокрема в галузі стандартизації і нормування.

Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України "Про стандартизацію" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, представляє інтереси України в міжнародних організаціях із стандартизації, вживає заходів щодо адаптації законодавства України у сфері стандартизації до законодавства Європейського Союзу, здійснює співробітництво в цій сфері з відповідними органами інших країн, приймає рішення про приєднання до міжнародних (регіональних) систем стандартизації, укладає договори про співробітництво та здійснення робіт у сфері стандартизації [36]. У випадку, якщо міжнародним договором (згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України) встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Вище викладене важливо оскільки вагому роль в національних інститутах, відіграють міжнародні. Наприклад поряд з національними інститутами із стандартизації, існує подібна діяльність і на міжнародному рівні, яка здійснюється під егідою International Standard Organization. Важливо зазначити, що International Standard Organization у 1976 році замінила Міжнародну федерацію національних асоціацій із стандартизації. Отже у розробці стандартів беруть участь інституції із стандартизації держав-членів європейського союзу. Наслідками такої діяльності є три типи документів:

1. європейський стандарт, який застосовується у всіх державах-членах європейського союзу, які заміняє національні стандарти, що йому суперечать, у разі, якщо його опублікувала національна інституція із стандартизації в даній країні;

2. гармонізаційні документи, при застосуванні яких зберігаються і національні стандарти;

3. попередні європейські норми, що застосовуються протягом трьох років у тих сферах, в яких технічний прогрес відбувається швидкими темпами [95, с. 165].

Таким чином проект загальнодержавної програми використання та охорони земель в якості одного із основних напрямків забезпечення реалізації даної програми, яка визначає необхідність розробки і затвердження нормативно-технічних документів щодо використання та охорони земель. Так, на думку Т. Г. Оверковської вирішенню проблем у сфері охорони земель від забруднення та псування буде сприяти система нормативно-технічних документів, яка міститиме нормативи:

· організаційно-методичні, в яких визначаються основні загальні положення використання та охорони земель;

· оптимального співвідношення земельних угідь у різних регіонах;

· технологічні нормативи навантажень у процесі використання сільськогосподарських угідь;

· показників деградації земель та ґрунтів, які встановлюються для кожної категорії земель, а також нормативи допустимої деградації, гранично допустимого рівня забруднення земель, а саме:

· гранично допустима концентрація хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів та агрохімікатів, важких металів, нафтопродуктів і радіонуклідів, а також максимально допустимі рівні забруднення радіоактивними речовинами;

· гірничотехнічні, якими регламентується проведення рекультивації порушених земель та інше [88, с. 114].

Виходячи з вищенаведеного, можна стверджувати, що розробку стандартів, норм, правил у сфері охорони земель (в тому числі від забруднення та псування), слід вважати одним із чинників правового регулювання відносин щодо запобігання антропогенного навантаження на земельні ресурси, яке б не перевищувало певний порогів рівень, що призведе до більш якісної охорони земель.

Ще один важливий аспект полягає в тому, що загальною метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя людини, безпечне природнє-навколишнє середовище (в тому чеслі земель), збереження флоти і фауни тощо.

Підсумовуючи, можна відзначити, що стандартизація у сфері охорони земель від забруднення та псування - це діяльність щодо розробки, затвердження, перевірки та перегляду нормативних документів (стандартів), які встановлюють обов'язкові вимоги до діяльності чи об'єктів, що певним чином впливають чи можуть вплинути на якісний стан земель, а також вимоги до провадження окремих заходів щодо охорони земель від забруднення та псування.

Нормування у сфері охорони земель від забруднення та псування - це діяльність щодо встановлення певних якісних показників стану земель, методи і засоби визначення і оцінки ефективного та екологічно безпечного використання земель, а також допустимі рівні впливу на них антропогенних джерел.


Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 69; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты