Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Концепції соціального виховання старогрецького філософа Платона




Платон - (427-347рр. до н.е.), створив першу на Заході теорію соціального виховання, яку виклав у працях «Держава» і «Закони». Мріяв створити досконале суспільство, практичну реалізацію цієї ідеї пов'язував із правильним вихованням дітей, яке повинно бути суспільним.

Основою педагогічної теорії Платона стали його філософсько-релігійні погляди. На думку філософа, існує два світи: наш, видимий і вищий, недоступний для сприйняття. Людині, крім тіла, притаманна душа, яка існувала у вищому світі до народження людини, і повернеться туди після її смерті. Все людське знання є лише пригадуванням ідей, які душа колись споглядала і які є праобразом усіх речей. Завдання виховання - привести людину до добра і гармонійного життя через її наближення до високих ідей, а не їх викривлених матеріальних відображень.

У сфері ідей існує держава з ідеальним соціальним устроєм, для якого є характерним чіткий розподіл соціальних ролей між громадянами (оскільки одні люди від природи мають більші здібності і вони достойні вищих посад.) Таку ідеальну державу можна створити лише через правильне виховання, яке дозволить душі пригадати вищі ідеї. Оскільки виховання є таким важливим, воно повинно бути суспільним і здійснюватись державою. Саме ж виховання, за Платоном, неминуче стає авторитарнім, так як вихователі краще ніж батьки знають, що необхідно їхній дитині і майбутньому громадянину. Тому Платон пропонує обов'язкове державне навчання дітей, відмовляється від сімейного виховання ( після народження дітей забирають у виховні будинки - і вони ніколи не знають істинних батьків, що забезпечує родинне відношення між всіма громадянами держави), жорсткий контроль за поведінкою дітей, формування абсолютного пріоритету суспільних інтересів над особистими, розподіл змісту навчання на музичне (що виховує душу і тому повинно переважати) і гімнастичне( що виховує тіло). В залежності від талановитості дитини, вона може піднятися над своєю соціальною групою і займати вищі державні посади. Вплив стихійних факторів соціалізації, що виходять за рамки чітко організованої педагогічної системи (сімейне виховання, поети, які пропагують інакомислення та ін.), Платон пропонував максимально обмежити. Він настоював на обов'язковому суспільному навчанні і вихованні всіх повноправних громадян. Від 3 до 7 років діти відвідують школи гри або садок; з 7 до 17 - здобувають музичну освіту, при цьому діти не дуже здібні до розумових занять, внаслідок перевірки, відсіюються в клас ремісників і хліборобів; з 17 до 20 років вводиться військово-гімнастична освіта. Всі нездатні до філософських занять відсіюються до класу воїнів. Найздібніші, від 20 до 30, здобувають наукову освіту. У ЗО років, на основі успіхів у навчанні, більша частина учнів призначається на нижчі державні посади. Від ЗО до 35 найталановитіші здобувають філософську освіту, з 35 до 50 - керують державою. Після 50 років вони звільняються від державної служби для подальшого самовдосконалення і самоосвіти.

Реалії життя заставили Платона у подальшому змінити свої погляди щодо устрою держави і системи виховання. Ці корективи Платон виклав у праці «Закони». Він наголошує, що у державі закони мають забезпечити панування розуму, свободи, і дружби між громадянами. Управління має бути поєднанням таких форм як монархія, аристократія і демократія. Держава має бути республікою, на чолі якої стоїть рада з 360 членів, які обираються щороку. Громадяни поділяються на чотири майнові верстви. Повноправні громадяни не працюють, в державі існує спільність майна і не повинно бути ні надмірно багатих, ні жебраків. У справі виховання домінують соціальні мотиви і воно продовжує залишитись держаною справою. Мета виховання - формувати людину, у якої переважає розум, а не емоції і почуття. Засобами виховання продовжує залишатись музична і гімнастична освіта. Навчально-виховний процес охоплює п'ять періодів: 1) від народження до 3 років - необхідно виховувати спокійну веселість, усуваючи лякливість; 2) від 3 до 7 років - виховання у суспільних закладах під керівництвом спеціальних жінок; 3) 7-10 років — дівчатка відокремлюються від хлопчиків. У хлопчиків починається фізичне загартування, дівчатка також вчаться користуватися зброєю. 4) 10-13 років - діти вчаться основам письма, читання, лічби, астрономії і літератури. 5) 13-16 років - вчаться грати на музичних інструментах, вивчають математику і релігійні настанови, займаються полюванням. Цим закінчується юнацьке виховання. За підтримки держави дорослі займаються самоосвітою. Особливу освіту повинні здобути члени державної ради, які повинні займатись діалектикою - наукою про гармонію мислення з почуттями. Вони несуть відповідальність за те, що відбувається в державі.

Загалом, у своїх працях «Держава» і «Закони» Платон акцентує увагу на тому, що можливості виховання визначаються задатками дитини і характером впливу оточуючого середовища. За умов правильного виховання задатки можуть бути реалізовані, а недоліки - компенсовані.

На думку Платона, душа складається з трьох частин: розумної, вольової і емоційної. Виховання повинно розвивати розумну частину, тобто забезпечити розвиток здібностей людини. Ця ідея Платана була першим кроком у напрямку розвиваючого навчання. Разом із тим мислитель відстоював ідею виховуючого навчання: воно повинно виховувати душу дитини, розвивати її волю, спрямовувати до удосконалення.

Педагогічні погляди Платона є теоретико-філософським узагальненням і розширенням старогрецьких поглядів на виховання людини. Заслуга його у тому, що він зумів розглянути навчально-виховний процес під кутом зору суспільного життя, зрозумів залежність виховання від соціальних процесів та роль впливу оточуючого середовища на формування і розвиток особистості.

Платон продовжив раціоналістичну лінію в педагогіці. Висуваючи на перший план проблему розвитку особистості,. він шукав шляхи гармонізації її інтересів із інтересами суспільства. Орієнтацією на досягнення практичного успіху він пов'язував з безумовними ціннісними установками над особистісного універсального характеру.

Аристотель (384-322 до н.е.)—давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Аристотель народився в місті Стагіра. Навчався в академії Платона в Афінах, був учнем Платона, вихователем сина царя Македонії Філіппа— Александра. У Афінаф заснував свою філософську школу - Лікей. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.

У своїх працях ( "Метафізика", "Фізика", "Аналітика", "Топіка", "Категорії", "Про душу", "Етика", "Політика" та ін..), що охопили майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки.

Ідея виховання виходить у філософа за межі шкільної педагогіки, переростає у поняття "культура" як трансляція знань, етичних цінностей і норм поведінки, що регулюється державою. Таким чином, законодавець, за Аристотелем, є вихователем. А його діяльність - свого роду соціальна педагогіка. У цьому значенні вже не педагогіка підпорядковується політиці, а політика - педагогіці.

Аристотель висунув ряд педагогічних ідей, створив свою систему виховання «вільнонароджених» і дав цій системі теоретичне і психологічне обґрунтування. Вихованню Аристотель надавав великого значення, бо, на його думку, людина від природи одержує лише зародки здібностей, які можна розвинути тільки вихованням. В природі людини у нерозривній єдності перебувають три сторони: рослинна, тваринна (вольова) і розумна. Відповідно до цих трьох сторін будується і виховання, яке повинно охоплювати фізичне, моральне і розумове виховання людини. Ці думки про виховання «згідно з природою» були розвинуті пізніше— в 17 і 18 ст. Аристотель вимагав урахування вікових особливостей дітей. Виховання, на думку Аристотеля, повинно бути не приватною, а державною справою.

Мета виховання: розвиток вищих сторін душі - розумової та вольової. Вікова періодизація:

1) до 7 років;

2) від 7 до 14 років(до статевої зрілості);

3) до 21 року (до бороди).

Завдання людини і громадянина Аристотель вбачав у його участі у громадському і державному житті.. Щоб держава могла зберегти свою монолітність, необхідно пристосувати особистість до її вимог через виховання. Аристотель не погоджувався з Платоном, щодо негативної ролі сім'ї у вихованні. Він вважав, що сімейна атмосфера сприяє облагородженню виховання. У думках Аристотеля про сімейне виховання дитини до семи років спостерігається ідея впровадження у виховний процес людини, яка від імені держави контролює його. У питаннях морального виховання він не погоджується з Сократом у тому, що доброчесність є наслідком лише знання, вважаючи характер і волю відмінним від розуму, адже наука сама не диктує поведінку, вона лише виробляє погляди. На створення характеру впливають три фактори: природа, звички, розум. Звичка формує навички до певних вчинків. У виробленні звичок Аристотель надавав великого значення оточенню дитини.

Вивчаючи шляхи, якими формується розум людини, Аристотель прийшов до цінних дидактичних висновків. Він встановив ряд психологічних ступенів, які ведуть від пізнання чуттєвого до пізнання духовного, і відповідно до них сформулював дидактичні ступені. Перший ступінь пізнання є спостереження за допомогою почуттів - йому відповідає дидактична демонстрація; другий ступінь - запам'ятовування - йому відповідає дидактичне заглиблення у пам'ять; третій ступінь - перетворення набутого досвіду у складову частину внутрішнього багатства; йому відповідає - дидактичне вправляння учнів у навичках користування набутим досвідом.

Своїми поглядами Аристотель утверджує культ знання, розглядаючи в якості основи людської свідомості розум. Він вважає, що в теоретичній діяльності розум розвивається в прямій залежності від практичної діяльності і волі людини. На його думку, виховання має дати людині те, що не вистачає від природи, але і не може виникнути поза природою. Розвиваючи принцип природовідповідності Демокріта, Аристотель висунув ідеал «загальної освіти», який повинен сформувати в людині здібність і прагнення до надбання культурних цінностей, виховувати уміння правильно судити про все, а не перетворювати його в одностороннього професіонала.Основним завданням педагогіки мислитель вважав формування в людині якостей громадянина, а також здібності користуватись дозвіллям і щастям.

Аристотель вважав, що кожному суспільному устрою повинно бути притаманне своє специфічне суспільне виховання, яке, на його думку, більш «розумне», ніж сімейне. Він стриманіше оцінює можливості виховання у справі формування людської особистості і важливу роль відводить законодавству, яке повинно забезпечити і підтримати норми поведінки і послабити недоліки сімейного виховання. Разом із тим, обидва види виховання повинні бути нерозривно пов'язані і вирішувати спільну задачу, Оскільки, на думку Аристотеля, мета життя людини - стан щастя (евдемонії — грец.). може бути досягнута лише при розумній організації соціального життя. Все виховання повинно бути спрямовано на формування ідеальної людини.

Заслуга Аристотеля у тому, що він не лише синтезував усе, що було вироблено філософсько-педагогічною думкою до нього, а й поставив ряд нових проблем, які почали розглядатися педагогікою нових часів. У його часи у більшості грецьких полісах (державних шкіл не існувало а соціальне виховання широко здійснювалось багатьма інституціями: народними зборами, релігійними святами, звичаями та ін). Він перший запропонував узяти це виховання під контроль держави, створити заклади, які паралельно з навчальною функцією будуть виконувати функцію соціального виховання.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 175; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты