Особливості змісту освіти і навчання у підготовці соціального педагога.

На даний час професійна підготовка фахівців соціальної сфери в Україні здійснюється у різних формах: очна, очно-заочна, заочна, вечірня, екстернат та інші - і передбачає багаторівневий характер освіти: допрофесійна, професійна, післядипломна, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів. Соціальні працівники мають можливість отримувати різну професійно рівневу кваліфікацію і спеціалізацію у середніх навчальних закладах (училищах, технікумах, коледжах, ліцеях) та у вищих навчальних закладах (інститутах, університетах, академіях, спецфакультетах) та ін.

Професійна підготовка спеціалістів для соціальної сфери здійснюється у вузах різних напрямків: університетах класичного профілю, педагогічних університетах, академіях, педагогічних, медичних, технічних, юридичних, економічних інститутах.

На даний час в Україні можна виділити наступні рівні підготовки кадрів для соціальної сфери:

1) Допрофесійна підготовка на курсах, у школах, ліцеях. Випускники цих закладів, отримавши середню освіту, можуть працювати у відповідних закладах і обслуговувати хворих, престарілих, одиноких.

2) Навчання у середніх навчальних закладах дає можливість очолити відділення обслуговування на дому, відділення денного перебування, невідкладної соціальної допомоги та інші відділення із обслуговування хворих, престарілих, одиноких.

3) Навчання у вищих закладах освіти (термін навчання 4-5, 5 років); особи, які мають вищу освіту, можуть навчатись на спеціальних факультетах післядипломної освіти (від 1 до 3 років). У свою чергу, вища професійна освіта має 3 ступені: підготовка бакалаврів (4 роки), спеціалістів (5 років), магістрів (6 років). Останні після отримання диплому мають право займатися навчально-педагогічною та науково- дослідницькою роботою.

4) Перепідготовка і підвищення кваліфікації працюючих спеціалістів (система різноманітних курсів, стажувань і т.д.).

5) Підготовка науково-викладацьких кадрів. На сьогодні в Україні діють вчені ради по захисту дисертацій, у яких успішно захищаються докторські і кандидатські дисертації із різноманітних проблем соціальної роботи та соціальної педагогіки. Характерно, що поряд із викладачами успішно захищають свої наукові дослідження практики: спеціалісти комітетів соціального захисту населення, спеціалісти центрів соціальних служб для молоді, управлінські кадри.

Заслуговує на увагу той факт, що в Україні здійснюється розробка державних освітніх стандартів професійної освіти, розробляються освітньо-кваліфікаційні програми та освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівців, документи навчально- методичного супроводу навчального процесу.

Після закінчення середнього професійного навчального закладу випускники можуть приступати до професійної діяльності або ж продовжити навчання у вищих навчальних закладах.

Наступний рівень освіти в Україні, який може освоїти випускник закладу початкової або середньої професійної освіти - це рівень вищої освіти.

Вищу професійну "освіту можна отримати на базі середньої (повної) загальної або середньої професійної освіти у вищому навчальному закладі. У системі вищої освіти прийняті законодавчі документи, які нормативно закріплюють вимоги як до системи вищої освіти так і до рівня підготовки випускника.

В Україні підготовка і перепідготовка соціальних працівників і соціальних педагогів здійснюється різними шляхами. Вона здійснюється в університетах, педагогічних інститутах та університетах, в педагогічних та інших училищах, коледжах, на різноманітних курсах підвищення кваліфікації та ін. Терміни навчання різні: від декількох місяців до 4-5 років.

Форми підготовки соціальних працівників і соціальних педагогів можна умовно розділити на три рівні:

27) курсова або допрофесійна підготовка ( різноманітні курси, школи, ліцеї, коледжі);

27) навчання в університетах, галузевих вищих навчальних закладах на денних, вечірніх, заочних відділеннях, ( 4-5 років), на дистанційній, екстернатній формі навчання:

27) післядипломна освіта (перекваліфікація на факультетах післядипломної освіти; особи, які мають вищу освіту, навчаються на них 1-1,5 роки , підвищення кваліфікації, оволодіння новою спеціалізацією).

Вища професійна освіта в свою чергу включає три ступені: підготовку бакалаврів ( 4 роки ), спеціалістів ( 5 років ) і магістрів ( 6 років ). Останні, як правило, після отримання диплому мають право вести навчально-педагогічну або науково- дослідницьку роботу.

Сьогодні в Україні застосовуються різноманітні форми допрофесійної підготовки, які здійснюються у наступних типах освітніх закладів:

1) у загальноосвітніх закладах (школах, ліцеях, гімназіях, технікумах);

2) у закладах додаткової освіти (будинках дитячої творчості, соціально-педагогічних клубах, гуртках, факультативах, групах помічників соціальних педагогів);

3) у вищих закладах освіти (факультетах майбутнього соціального педагога, очно- заочних школах соціального педагога);

4) у взаємодії «загальноосвітній заклад —вищий заклад освіти» (соціально- педагогічних класах, спеціалізованих класах з конкретного профілю, педагогічних коледжах та ліцеях, школах майбутнього соціального педагога).

5) Сьогодні в нашій країні, як і в інших країнах світу питання стоїть так : навчання соціальній роботі не може тільки пасивно відображати соціальний розвиток, воно повинно вести активний пошук шляхів вирішення соціальних проблем, що з'являються. Професіоналів для соціальної сфери потрібно готувати таким чином, щоб вони були здатні змінити, усунути і коректувати негативні соціальні прояви у суспільстві. А це можливо лише у закладах освіти, які будують навчання на нових позиціях і враховують тенденції розвитку соціальної політики в країні.

6) Тому зміст підготовки спеціалістів повинен включати наступні компоненти:

7) глибокий аналіз сучасного соціального розвитку і формування вміння дати об'єктивну оцінку соціальній політиці, запропонувати альтернативні варіанти;

8) чітке уявлення і класифікацію сучасних моделей, форм і методів самої практики соціальної роботи;

9) власне педагогічний процес підготовки соціальних працівників;

10) розробку теорій, концепцій, моделей і технологій, спрямованих на ефективне функціонування соціального працівника;

-"розробку і реалізацію програм, що підвищують компетентність соціального працівника.

Якщо проаналізувати зарубіжний досвід функціонування соціальної освіти, то варто зауважити, що кожна країна поряд з певними надбаннями'має і свої проблеми.

На основі аналізу досвіду підготовки фахівців для соціальної сфери зарубіжні дослідники [Д.Кокс (Австралія), В.Бочарова (Росія), Ч.Казетта (СІЛА), М.Пейн (Великобританія), Т.Його (Японія), Л.Герьє (Франція) та ін.] наводять наступні проблеми, чи, точніше сказати, недоліки у процесі підготовки:

1) недостатньо уваги приділяється проблемам, що є джерелом людських страждань;

2) процес підготовки здійснюється поза економічними, політичними і соціальними інститутами, які в цілому визначають розвиток соціальної політики а, значить, і соціальної роботи;

3) навчальні заклади, які готують фахівців для соціальної сфери, досить часто виключають себе і студентів із проблем соціальної сфери на місцевому рівні і не беруть участі у їх вирішенні;

4) система освіти не дає можливості усім здібним і бажаючим із місцевої громади отримати підготовку в галузі соціальної роботи, не віддає перевагу цим людям;

5) практика і навчання соціальній роботі часто відображають «статус кво» і не направлені на її зміни і розвиток;

6) у багатьох країнах гострою залишається проблема взаємовідносин між державною системою і неурядовими організаціями;

7) у процесі підготовки фахівців для соціальної сфери акцент робиться на міське середовище, на середній клас, а це означає, що соціальна освіта далека від життя переважної більшості бідних і нещасних людей і не може їм надати суттєвої допомоги у поліпшенні їх благополуччя;

8) більша частина випускників все ще в основному працює в державних структурах по наданню соціальної допомоги.

Так чи інакше сучасна система навчання соціальної роботи вимагає суттєвих змін і потребує удосконалення.

Підготовка фахівців для соціальної і соціально-педагогічної роботи в нашій країні також має певні проблеми. Перш за все вимагає серйозного вдосконалення технологія підготовки майбутніх фахівців; вищі учбові .заклади потребують серйозної державної підтримки в плані фінансової допомоги, матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, активізації процесів підготовки професорсько-викладацького складу як у країні так і за рубежем. Актуальною є проблема перепідготовки працівників соціальних служб: адже функціонуючі соціальні служби на 60-70% укомплектовані фахівцями, які не мають відповідної професійної підготовки. Гострою для України є проблема підготовки підручників, посібників з соціальної і соціально- педагогічної роботи, пакетів навчально-методичної документації.

Перед соціальною освітою в Україні стоїть складне завдання — збалансувати складну ситуацію сьогодення, поставивши в центрі уваги людину, зробивши на неї ставку, особливо людину, чия безпека, життєвий рівень, права і благоустрій бажають значно кращого. І саме тут навчання соціальній роботі повинно відігравати провідну роль. Для вирішення цього завдання потрібен весь досвід, знання, які нагромаджені в нашій країні таку і за рубежем і які ми повинні навчитися мудро використовувати і розвивати.

57.Роль навчальних планів і навчальних програм в підготовці соціального педагога

Зміст навчання - це сукупність професійних знань, умінь і навичок, які студент отримує в процесі вивчення дисциплін.

Зміст навчання фактично є реалізацією етапного і оперативного рівнів змісту освіти. Для певної дисципліни він відображається у навчальному плані та програмі, робочій програмі, підручниках і посібниках.

Навчальний план - це нормативний документ, який складає вищий освітній заклад на підставі освітньо-професійної програми та структурно- логічної системи підготовки фахівця і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їхніх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного та підсумкового контролю.

Навчальний план розробляється на весь період реалізації відповідної ОПП і затверджується керівником ВНЗ. Послідовність вивчення дисциплін у плані залежить від структурно-логічної схеми підготовки. Спочатку читається більш загальні навчальні дисципліни, потім - спеціалізовані. У плані передбачено форми проведення навчальних занять: лекції, практичні, лабораторні, індивідуальна робота, самостійна робота, тижневе навантаження, види, назви, термін проходження практики, форми семестрового контролю: екзамени, заліки, форми державної атестації.

Навчальна програма — це нормативний документ, який визначає місце та значення дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення дисципліни, вимоги до знань і вмінь студентів.

Структура навчальної програми:

1) Пояснювальна записка (висвітлення методичних засад спеціального курсу, перелік знань і умінь, якими має опанувати студент).

2) Формулювання цілей навчання (розкривається в основі завдання вивчення певної навчальної дисцишііни).

3) Структурований план навчальної дисципліни (тематичний план лекції, практичної підготовки, самостійної роботи, кількість годин).

4) Зміст програми (усі теми, їхні основні положення, поняття, факти).

5) Форма контролю.

6) Перелік питань для підсумкового контролю.

7) Перелік кавчально-методичкої літератури.

Є такі способи побудови навчальної програми:

- лінійний - послідовний виклад;

- - концентричний - навчальний матеріал може пропонуватися для повторного вивчення в більш ускладненому вигляді.

- модульний — навчальний матеріал поділяється'на змістові модулі (Модуль - не логічно завершений самостійний розділ навчального матеріалу, який має одне фундаментальне поняття або групу взаємопов'язаних понять).