Актуальні проблеми науки державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі

Українська державність має тисячолітню історію, але наука державного будівництва власне тільки починає формуватися, причому цей процес триває у досить складних соціально-політичних та економічних умовах. Перед наукою державного будівництва стоять складні завдання, пов’язані з формуванням нової, більш демократичної системи публічної влади, визнанням місцевого самоврядування, переходом від радянської системи до організації державних органів за принципом поділу влади, становленням нових владних інституцій. Головне завдання за цих умов полягає в науковому обґрунтуванні оптимальних моделей організації публічної влади, підвищенні ефективності діяльності її органів, перебудові їх роботи на істинно демократичних принципах. Становлення України як суверенної правової держави потребує вивчення широкого кола державно-правових проблем з урахуванням особливостей вітчизняного державотворення і зарубіжного досвіду регулювання організаційно-право­вих відносин.

Демократичний потенціал системи публічної влади будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем правового регулювання організації роботи владних органів. Тоталітарна спрямованість влади, етатичний характер держави, що виявлявся насамперед у пріоритеті держави над людиною, догматизований підхід до розробки державно-правових проблем не сприяли розробці багатьох актуальних питань державного будівництва. Свого часу науку радянського державного будівництва численні фахівці розглядали як другорядну. Таке ставлення до питань державного будівництва значною мірою не подолане й сьогодні.

На жаль, нині фактично відсутні самостійні дослідження основних елементів державного будівництва. Саме цим значною мірою обумовлена багатоманітність поглядів з кожного більш-менш суттєвого питання організації роботи органів публічної влади, «омонімізація» та «синонімізація» наукової термінології.

На сучасному етапі йде зближення теорії та політико-правової практики. Аналізуючи функціонування відповідних органів публічної влади, наука державного будівництва виявляє позитивні й негативні сторони їх діяльності, робить висновки та пропозиції, які, хоча й не завжди, але все-таки враховують владні структури. На основі аналізу публічно-правової практики наука державного будівництва нині виявляє «білі плями» у правовому регулюванні, дає рекомендації щодо необхідності врегулювання відповідних суспільних відносин, пропонує найбільш ефективні засоби впливу на державно-правову практику. Предметом вивчення є діяльність Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування, інших владних і самоврядних структур.

Значні зміни в суспільних відносинах і державі, які відбуваються у зв’язку із запровадженням у життя Конституції України, породжують необхідність перетворень інститутів держави, системи державного управління, удосконалення методів правового регулювання суспільних відносин у системі «суспільство – державна влада».

З позиції сучасної теорії державного будівництва органи публічної влади являють собою цілісну систему інституцій, призначених здійснювати керування суспільно значущими справами від імені й за дорученням суверена–народу–або відповідної територіальної громади. Як різновид соціальних систем, органи публічної влади складені з людей і регулюють відносини між людьми, їм притаманні такі ознаки як множинність елементів, єдність головної мети для всіх елементів, наявність зв’язків між ними, цілісність елементів, структурованість, ієрархічність, відносна самостійність. Усі органи публічної влади є штучні системи, тобто цілеспрямовано створені для реалізації заданих програм і цілей.

Складність суспільних проблем, які повинен вирішувати державний апарат публічної влади, породжує необхідність належної організації роботи цього апарату, узгодження діяльності всіх його складників та організаційних відносин. Саме організаційні відносини складають серцевину предмета науки державного будівництва та місцевого самоврядування. До таких відносин у сфері здійснення публічної влади належать суспільні відносини, що складаються у процесі взаємодії чи протидії між елементами всередині загальної системи органів публічної влади, а також поза нею у процесі створення, функціонування, реорганізації та руйнування цієї системи. Мета організаційних відносин є забезпечення оптимального використання потенційних можливостей органу публічної влади, його ефективної роботи.

Організація роботи публічної влади може бути визначена через систему певних показників, які отримали назву елементів державного будівництва і місцевого самовря­дування. До них належать:

1) система органів державної влади і місцевого самоврядування, тобто види органів публічної влади, місце кожного з них у загальній системі, характер відносин цих органів між собою;

2) принципи, тобто основоположні керівні засади, покладені в основу організації та діяльності органів публічної влади;

3) функції органів державної влади і місцевого самоврядування як основні напрямки їх діяльності;

4) компетенція як юридичні межі владної діяльності органів публічної влади;

5)територіальні, правові, матеріально-фінансові основи організації та діяльності органів публічної влади;

6) структура, тобто внутрішньоорганізаційна будова, поділ органів державної влади і місцевого самоврядування на складові частини;

7) форми діяльності як види однорідної діяльності органів публічної влади та їх структурних підрозділів, управлінського апарату з реалізації компетенції, здійснювані у певних організаційних рамках, встановлених законодавством;

8) методи діяльності органів публічної влади як способи та інструментальні засоби здійснення владної діяльності.

Державне будівництво та місцеве самоврядування не є галузева наука. Публічна влада реалізується в усіх сферах життєдіяльності суспільства, а тому організаційні відносини, пов’язані з її реалізацією, не можуть бути самостійним предметом правового регулювання. Більше того, далеко не всі організаційні відносини регулює право. Деякі з них регламентовані звичаями, нормами моралі й корпоративними нормами. Тому предмет державного будівництва і самоврядування виходить далеко за межі правової сфери й охоплює широкий спектр суспільних наук від політології та економічної теорії до соціальної психології та психології особистості.

Наука державного будівництва і місцевого самоврядування – це сукупність науково обґрунтованих ідей, поглядів, уявлень про організацію та діяльність органів публічної влади. Її основна увага спрямована на динамічні аспекти реалізації публічної влади компетентними органами, практику їх діяльності, втілення правових приписів у життя.

Джерелами науки державного будівництва і місцевого самоврядування є:

1) праці вчених, спеціалістів у галузі державного будівництва і місцевого самоврядування (монографії, наукові доповіді, статті тощо);

2) правові акти, що регламентують організацію і діяльність органів публічної влади (Конституція України, Регламент Верховної Ради України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.);

3) матеріали практичної діяльності органів публічної влади (стенограми, протоколи, статистичні дані про роботу, архівні матеріали).