Обговорення і узагальнення, відгуки.

• оцінка, аналіз процесу у загальному колі;

• відгуки (зворотний зв'язок): враження, побажання.

Описана структура стосується цілісного процесу фасилітації, а також процесів виконання окремих завдань. Підготовка до організації цього процесу потребує немалі зусилля. Попередньо фасилітатор зустрічається з керівниками, представниками організацій, установ, громад, які потребують його послуг. Вони висвітлюють проблеми і аргументують потреби колективу чи окремих людей у проведенні такої процедури. Він дізнається про очікування замовників від кінцевого результату, визначає з ними завдання процесу і погоджує порядок денний. Разом можна також підготувати приміщення і необхідні знаряддя, матеріали. Для продуктивної динамічної роботи має значення велика світла кімната, багато простору, м'які стільці, зручні сучасні столи, хороше освітлення, аудіовізуальна апаратура. Фасилітатор визначає знаряддя, засоби для проведення процесу (дошка, папір, маркери, скотч, ножиці тощо), готує роздатковий матеріал. Питання харчування групи також обговорюється під час підготовки.

Планування процесу вимагає від фасилітатора виконання таких завдань:

• визначення, уточнення проблем, що потребують вирішення;

• визначення мети діяльності конфліктуючих, групи, як кінцевого результату, що вони досягнуть після процесу;

• вирішення питання - хто має брати участь у процесі ( учасники конфлікту, склад групи);

• уточнення необхідного і можливого часу;

• вибір процесу, продумування його структури, підбір методики, способів його організації.

У процесі фасилітації вагоме значення має вирішення питання: хто буде брати участь. Ретельний вибір учасників зумовлюється такими чинниками:

• міжособистісний конфлікт двох сторін більш ефективно вирішується за допомогою участі представників тих організацій, де ці особи працюють або навчаються;

• для розв'язання конфлікту між групами у процесі фасилітації можуть брати участь тільки їхні представники;

• проблему суперництва сторони можуть розв'язувати шляхом міжособистісної взаємодії у процесі фасилітації або окремо, виконуючи завдання під керівництвом фасилітатора;

• деяким особам необхідно брати участь у цілеспрямованому процесі взаємодії з іншими людьми для зміни особистого ставлення до конфлікту, суперника; це може дати поштовх та уміння самостійно вирішити конфлікт з власної ініціативи.

Здійснюючи вибір представників у групу, доцільно міркувати, хто повинен бути присутнім - можливо представники влади, керівники організації, її працівники, можливо представники сфер охорони порядку та здоров'я людини, а також зі сфер культури та освіти. Такий вибір є важливий, коли розв'язуються міжгрупові чи внутрішньогрупові конфлікти, конфлікти в організаціях або вирішення проблеми залежить від участі представників інших сфер та установ.

Запрошення людей із різних сфер виробництва, суспільної діяльності на процес фасилітації є важливим не тільки для того, щоб вони вирішували проблему конфлікту або виконували окремі завдання, пов'язані з цим процесом, а також тому, що вони мають змогу оволодіти уміннями, набути досвід розв'язання конфлікту.

3. Методики процесу фасилітації

У процесі роботи з групою застосовується сукупність методів та прийомів, вибір яких зумовлений метою процесу, спрямованого на задоволення потреб учасників, їхніх очікувань стосовно вирішення проблем. Існує багато методів, методик проведення групового процесу або діяльності окремих учасників, кожна з яких творчо застосовується. Діючи у цілісному процесі і у певних напрямках відповідно до конкретних умов і принципів, кожен метод має творчий вияв, тим більше, що він поєднується з різноманітними прийомами.

Виокремимо найбільш відомі методи, що застосовуються у процесі фасилітації. Метод "мозкового штурму" (брейнстормінгу)

Це є найбільш відомий і вагомий метод, що застосовується в роботі з групою. "Штурм мозку" або "мозковий штурм" ("мозкова атака") означає вільне пред'явлення особою власних ідей, пропозицій стосовно розв'язання проблеми. Був винайдений у 1930 р. і запропонований як метод, що стимулює розвиток творчої думки, нестандартне вирішення проблеми. Сама назва вказує нате, що штурмування мозку сприяє творчим розв'язкам. Цей метод є дуже цінним для процесу навчання, але він однаково є ефективний для розв'язання конфліктів. Загалом застосовується у груповій роботі, проте є дієвий для визначення проблеми, аналізу та самостійного пошуку шляхів вирішення конфлікту однією особою.

"Мозковий штурм" є дуже актуальний метод для конструктивного підходу до конфліктної ситуації. Він понижує критичність особи. По-перше, цей метод сприяє вільній, творчій поведінці осіб, подоланню стереотипів, внутрішніх бар'єрів. По-друге, він відкриває можливість переходу на чужу логіку - логіку учасників; під впливом ідей, названих іншими, у особи народжується нова, власна ідея. Отже, творчі потенціали ніби поєднуються; розвиваються позитивні взаємини, стосунки підтримки. Тому, у фасилітації метод мозкового штурму є основний. Він не тільки стає для представників процесу знаряддям вирішення проблем, конфліктів. Цей метод об'єднує їх у процесі виконання завдань, що навіть не стосуються конфліктних ситуацій. Кожна особа легко висловлює власні ідеї, не боячись критики зі сторони, і уважно слухає інших, концентруючи увагу на проблемі. І бар'єри стосовно себе, і бар'єри стосовно інших у кожної особи поступово зникають, позитивні емоції розвиваються, люди об'єднуються у команду, захоплені спільною метою.

Метод мозкового штурму застосовується для досягнення групою таких завдань:

• дослідження сутності проблеми;

• виявлення прихованих потреб, інтересів суперників, їхніх очікувань від розв'язання конфлікту;

• визначення цінностей представників групи, їхніх оцінок сутності явища;

• планування та виокремлення шляхів розв'язання конфлікту; прийняття рішень.

Основною метою брейнстормінгу є розвиток якомога більше ідей учасників, обмін інформацією між ними. Сутність методу полягає у швидкому пропонуванні кожним учасником значної кількості ідей без глибокої і критичної оцінки їхньої доцільності як зі сторони окремого індивіда, так і зі сторони групи. Кожна особа повинна зосередитися на виконанні завдання, а не на критичному осмисленні ідей. Проте штурм мозку не слід розглядати як висловлення індивідами нісенітниць і нерозумних пропозицій. Невдала ідея потім ігнорується або відкидається. Але відсутність зовнішнього і внутрішнього гальмування розвитку пропозицій зумовлює народження багатьох цінних ідей, які запропонувати у процесі звичайної міжособистісної взаємодії сторонам важко. Тому цей метод часто застосовується під час переговорів, медіації.

Хороші результати досягають саме невеликі групи в складі 5-6 чоловік. За ЗО хв. вони спроможні запропонувати до 150 ідей.

Правила мозкового штурму для учасників є такі:

• не оцінювати і не критикувати ідеї, що пропонуються;

• вільно висловлювати кожну думку, що виникла;

• занотовувати усі ідеї, що пропонуються, навіть дивні, несуттєві на перший погляд;

• записувати пропозиції у формі, поданій автором;

• творити нові ідеї, використовуючи запропоновані; поєднувати, змінювати, розвивати попередньо повідомлені пропозиції. Процедура проведення мозкового штурму:

1. Пред'явлення контексту, визначення та уточнення проблеми.

2. Оголошення та прийняття правил, повідомлення процедури процесу.

3. Продукування та фіксація ідей.

4. Обговорення пропозицій, вилучення недоцільних, систематизація за темами.

5. Огляд і пояснення тем: уточнення значення, сутності кожної теми, важливості для розв'язання конфлікту.

Фасилітатор організовує діяльність групи за методом мозкового штурму, дотримуючись структури цілісного процесу роботи з групою, а також вимог, умов, принципів, суттєвих для його проведення. Тобто, організатор процесу домовляється з учасниками про часові рамки, відповідальних, які слідкують за часом і допомагають змінювати папір на дошці, вивішувати папери з ідеями в необхідному місці. Він також узгоджує з групою правила організації процесу.

Велике значення для проведення методу мозкового штурму у групі має культура запису ідей учасників на дошці або фліпчарті:

• людина, яка веде записи на дошці, стоїть з правої сторони від неї і є наполовину повернена до групи;

• перед записом висловлена думка учасників повторюється фасилітатором вголос для перевірки правильності її сприймання;

• ідеї записуються швидко зрозумілим почерком без скорочень;

• запис кожної ідеї виокремлюється умовною позначкою і відступом;

• запис фіксується умовною позначкою, а не порядковим номером (порядкові номери асоціюються з ранговими номерами, що вказують рівень значущості ідеї);

• колір запису по черзі може змінюватися за бажанням групи (рекомендується тільки два кольори для зміни);

• для кращого сприймання групою записаних ідей рекомендується 6-8 пунктів на один аркуш паперу;

• кожен аркуш паперу нумерується для збереження послідовності ідей і вивішується, щоб всі ідеї були перед очима учасників мозкового штурму.

Коли запас ідей групи є вичерпаний, фасилітатор припиняє збір інформації. Він повідомляє групу про закінчення цього етапу, схвалює її роботу, організовує дискусію. Фасилітатор може запропонувати групі систематизувати ідеї за темами. Тоді ідеї переглядаються, деякі з них узагальнюються в одне судження, визначені теми записуються на окремому аркуші паперу. Після закінчення процесу мозкового штурму фасилітатор обов'язково схвалює діяльність групи, робить висновок і організовує у групі обговорення процесу. Основними питаннями для обговоренняє:

• як пройшов процес;

• чи усі задоволені;

• чи група досягла бажаної мети;

• які побажання стосовно наступного процесу;

• зауваження, враження, питання окремих учасників.

Ефективність та успіх діяльності групи значною мірою зумовлені таким чинником, як визначення проблеми та формулювання питання. Саме з цього етапу процесу - повідомлення питання - відбувається залучення групи до роботи. Трапляється, що постановка питання викликає непорозуміння серед учасників: вони не усвідомлюють сутності питання або не виявляють ініціативи, чи відмовляються давати відповіді. Саме питання може, навіть, викликати суперечку у групі. Тому, формуючи питання, фасилітатору доцільно:

• знати сфери діяльності учасників, сутність їхніх проблем, мотивацію участі у процесі;

• у випадку необхідності бути обізнаним, хоча би в загальному, про походження учасників, національну приналежність і особливості культури, нещодавній минулий досвід і переживання;

• усвідомлювати, що буде досягнуто як наслідок роботи групи над цим питанням;

• формулювати питання чітко та конкретно;

• застосовувати питання більш загальні і більш нейтральні, щоб вони не зачіпали пережитих почуттів учасників, тобто надавати питанню позитивного змісту. Наприклад, питання "Як уникнути конфліктів у Вашій групі?" не є досить коректним і може викликати зворотну реакцію учасників, які можуть не визнавати наявність конфліктів. Можливо позитивним є питання "Які, Ви вважаєте, є шляхи, засоби розвитку позитивних взаємин в групі?"

Відповідно до мети застосування мозкового штурму обираються різні типи питань:

• орієнтування на дію - для пошуку шляхів, способів вирішення проблеми, конфліктів (Як досягнути ефективної роботи групи?);

• описове - для визначення сутності проблеми, стереотипів і цінностей учасників тощо (Як Ви розумієте поняття "людська гідність"? Яке значення спілкування для розвитку міжособистісних стосунків у колективі?);

• відкрите - для вияву прихованих інтересів, потреб, цінностей, міркувань учасників (Довіра і повага... Примирення...).

Для розвитку у слухачів, студентів умінь роботи в малих групах за методом швидкого обміну інформацією, розвитку творчих ідей проводиться вправа "Мозковий штурм".

"Синектика "

Методика "Синектика" є подібною до мозкового штурму і є засобом стимулювання уяви людини. Саме поняття означає поєднання різнорідних, відмінних елементів, відомого з невідомим. Метод передбачає пошук індивідами аналогій з різних сфер знань, життя, особистісного досвіду для вирішення проблеми, яка є складною і суперечливою для них, і вони не мають жодної уяви про те, як впоратися з нею. Цей метод побудований на такому принципі як пошук людиною усіх відомих речей для кращого уявлення невідомого. Будь-яка складна проблема викликає невпевненість і стурбованість особи, яка під впливом загрози неуспіху хапається за відомі явища і в уяві застосовує їх в нових умовах для пошуку відповідей на незнайомі проблеми.

Метод синектика є значущий для конструктивного розв'язання конфлікту, особливо для вибору рішень, корисних для двох сторін, з метою взаємної перемоги в умовах, коли інтереси суперників зіштовхуються та їхнє задоволення є можливим тільки завдяки перемоги однієї сторони і програшу іншої. Для застосування цього методу іноді важливо, щоб були фахівці з різних сфер, які допомагають і шукають аналогії з відповідних галузей науки. Синектика передбачає участь усіх представників групи у пропонуванні та обговоренні ідей-аналогій. Фасилітатор шляхом критичної оцінки, проблемних запитань спонукає кожного учасника до міркування, захисту і розвитку власних суджень, пошуку реальних ідей, які б відповідали запропонованим аналогіям.

Метод синектики ґрунтується на чотирьох механізмах, прийомах, що є усі обов'язкові і передбачають розвиток спонтанного мислення для використання відомого, аналогій у ролі невідомого, у нестандартних ситуаціях. Це такі механізми:

• особиста аналогія;

• пряма аналогія;

• символічна аналогія;

• аналогія уяви, фантазії.

Особиста аналогія означає ідентифікацію, ототожнення людиною себе з образом конкретної частини проблеми або її деталлю. Для розв'язання конфлікту члени групи можуть уявляти себе одним із суперників у ситуації або частиною предмету суперечки. Уявляючи себе в такій ролі, кожен розглядає свої дії у конфліктній ситуації, очікування, уточнює їх, розвиває в уяві під впливом критичного погляду групи.

Пряма аналогія - проблема та її вирішення порівнюються з аналогічними фактами, знаннями, але з іншої сфери. На прикладах біологічних систем, різноманітних предметів, явищ можна розв'язувати завдання. Аналіз поведінки живих організмів у природі, зіткнення різних сил природи або розвитку природніх і суспільних явищ іноді допомагає шукати вихід із конфлікту.

Символічна аналогія полягає у виборі особами символів-образів, які б відтворювали проблему та усі її елементи. Символом може бути цілісна картина, яка виявляє результат вирішення конфліктної ситуації.

Аналогія фантазії - означає уявлення учасниками проблеми та її розв'язання у своїх бажаннях та мріях, тобто вони можуть представляти закінчення конфлікту відповідно до власних бажань. Іноді на допомогу приходять казкові персонажі, літературні герої, міфічні образи тощо, які виконують успішно завдання, розв'язують конфлікт.

Застосування аналогій і звичайних, життєвих, і спеціальних із сфери фахових знань допомагає групі глибше проникнути в сутність проблеми, позбутися бар'єрів стосовно її розуміння, знайти і обрати нестереотипні способи досягнення результату, які шляхом аналізу ситуації запропонувати важко.

Фасилітатор керує цим процесом, спрямовує учасників групи до переходу від одного рівня до іншого. Він викликає дію відповідного механізму, даючи приклад аналогії; тим самим допомагає учасникам долати страх і входити в світ власних уявлень.

Візуалізація проблеми

Метод візуалізації допомагає учасникам процесу усвідомити сутність конфлікту, кінцевий результат, який вони прагнуть досягнути, і планувати етапи, способи виходу з конфліктної ситуації. Цей метод застосовується з метою об'єднання суперників, які перебувають у конфлікті, або людей, які є свідками конфлікту чи переживають часто суперечки, сварки, стимулювання їх до співробітництва, спільної діяльності. Тісні контакти учасників процесу розвиваються у спільному їхньому уявленні ідеальної міжособистісної взаємодії, співпраці, позбавленої суперництва і зіткнень. Саме представлення особами результату (конструктивного розв'язання конфлікту) і ситуації, яка складається в майбутньому, спонукає їх до позитивного подолання суперечностей, планування конкретних шляхів досягнення цієї мети. Сутність методу візуалізації виявляється в усвідомленні учасниками своїх прагнень, бажаного майбутнього для своєї організації, громади, а також в оцінці дистанції, відмінності між сучасною реальною ситуацією та прагненнями індивідів.

Цей метод складається з двох способів, що можуть застосовуватися одночасно або окремо: вербальна (візуалізація, представлена словами) і графічна візуалізація (візуалізація у малюнках).

Структура процесу роботи групи за методом вербальної візуалізації:

1. Фасилітатор стимулює групу визначити реальну ситуацію, що склалася в їхній громаді, проблеми, які хвилюють її представників.

2. Організатор обґрунтовує важливість бачення групою кінцевого результату, якого вона бажає досягти, майбутнього, в якому всі сучасні проблеми вирішені; пояснює значення вправи.

3. Фасилітатор звертається до групи із завданням уявити ситуацію або діяльність громади у майбутньому через 10 років, коли конфлікт розв'язаний, непорозуміння та сутички більше не виникають, існує злагода і мир у цьому середовищі; він просить групу словесно описати малюнок життя громади після розв'язання усіх конфліктів.

4. Фасилітатор проводить процес, пропонує групі конкретні питання; інформація отримується шляхом брейнстормінгу, висловлені ідеї записуються на дошці. Питання, що скеровують напрям мислення учасників,є такі:

• Хто є представники громади?

• Яке поле їхньої діяльності?

• Які взаємини між представниками громади?

• Яка мета діяльності громади? Чого прагнуть її представники?

• Які принципи міжособистісних взаємин панують у громаді?

• Яке самопочуття кожного члена громади? Чи задовольняються потреби та інтереси її представників і якими шляхами?

• Які взаємини громади з іншими організаціями?

Перелік питань зумовлюється конкретною ситуацією та проблемою, над якою працює група, а також визначеним для цього часом. Без сумніву, різноманітні проблеми конфлікту можуть обиратися учасниками процесу для візуалізації шляхів їхнього розв'язання. Проте фасилітатору доцільно пам'ятати, що вони повинні виявляти реальні потреби та інтереси групи. Визначення предмету візуалізації обумовлене очікуваннями групи від розв'язання конфлікту, тим результатом, який прагне досягнути група у процесі пошуку домовленості і примирення.

Структура процесу роботи групи за методом графічної візуалізації (візуалізації у малюнках):

1. Визначення групою ситуації, що склалася в їхній громаді чи громадах, а також актуальних проблем, що потребують вирішення.

2. Обгрунтування необхідності бачення групою кінцевого результату вирішення проблеми, пояснення значення цього методу.

3. Представлення групі завдання намалювати на великих аркушах паперу своє бачення кінцевого результату вирішення проблеми або ситуації, що склалася після розв'язання конфлікту.

4. Виконання завдання у малих групах по 5-6 чол. (за вибором); підтримка груп фасилітатором, стимулювання їхньої роботи.

5. Огляд виконаних малюнків. Опис кожного малюнку учасниками інших груп, повідомлення про свої враження та розуміння картини. Доповнення розповідей учасниками, які виконували конкретний малюнок, що оцінюється. Повідомлення інформації, що не побачили інші групи. Запис фасилітатором оцінок і вражень, представлених учасниками різних груп, висловлення власних вражень.

Проблеми, представлені для візуалізації групою можуть бути різні. Проте, вони повинні відображати конкретні очікування учасників від процесу подолання конфліктів.

Аналогічну вправу, вправу "Візуалізація проблеми" можна провести у студентській аудиторії або для слухачів курсу вирішення конфліктів.

"Подолання перешкоди "

Цей метод або методика застосовується за умови, коли мислення, міркування представників процесу гальмується та їм складно прийняти рішення стосовно вирішення проблеми. Іншими словами цей метод група або окремі представники можуть застосовувати, коли вони зустрічаються з проблемою, яку складно вирішити, і ніяких ідей для виконання цього завдання не можуть запропонувати. Він також як попередній метод є побудований на основі роботи уявлення індивідів, їхньої словесної візуалізації проблеми та використання деяких аналогій.

Етапи застосування методики "Подолання перешкоди":

1.Візуальне представлення проблеми. Стимулювати учасників мислено уявити ситуацію, в якій конфлікт вичерпаний та проблема вже вирішена. Уявлення групи записуються на дошці. Спонукати представників зафіксувати мислено ці уявлення, образи.

2. Перерва, припинення мисленого уявлення. Оголосити мораторій на проблему впродовж деякого часу (більше ніж на півгодини). Запевнити учасників, що вони повернуться до неї пізніше, оголосити перерву.

3. Зміна позиції. Попросити учасників змінити свої ролі у конфлікті, подивитися на конфліктну ситуацію очима іншої людини, або, навіть, з позиції предмета чи тварини. Доцільно поставити питання: Як подивиться на конфлікт пташка на дереві? Як оцінить конфлікт колега? Як подивиться підлога, на якій Ви стоїте?

4. Несерйозне уявлення. Спонукати учасників представити смішні, гумористичні розв'язки проблеми. Порівняти отримані пропозиції з первинними уявленнями про процес.

Визначення пріоритетів

Ця методика є корисна для прийняття рішень групою, особливо в ситуаціях, коли необхідно здійснити вибір. В групі можуть виникати розбіжності, зіткнення стосовно планування і визначення шляхів вирішення проблеми, оскільки альтернативних пропозицій буває багато, що створює труднощі у виборі найбільш важливих і цінних варіантів.

Застосування методики встановлення пріоритетів допомагає групі вийти із складного становища.

Визначення пріоритетів не слід плутати із дотриманням послідовності конкретних дій або ідей, що означає поступовість, поетапність, наступність. Пріоритет вказує на вагомість, перевагу одних речей над іншими. Встановлення пріоритетів серед рішень, які приймає група, виявляється у здійсненні виборів за мірою їхньої переваги, значущості. Іншими словами група обирає серед усіх пропозицій ті, які є більш важливі для досягнення успіху та її очікувань.

Визначення пріоритетів може здійснюватися методом дискусії і досягнення консенсусу або різними прийомами голосування.

Метод дискусії застосовується, коли індивіди повинні прийняти серйозні рішення, відчувають велику відповідальність за вибір і спроможні об'єднатися, погодити свої дії.

Етапи визначення пріоритетів шляхом дискусії є наступні:

1. Обговорити запропоновані ідеї, судження, систематизувати шляхом об'єднання їх в основні блоки.

2. Стимулювати групу до виокремлення та уточнення трьох відмінних рівнів (А, Б, В), що визначають пріоритетність пропозицій:

А-рівень є найвищий, що вказує на першочергову важливість ідей, рішень, впровадження яких у практичні дії забезпечує досягнення мети. Пропозиції цього рівня є перші серед інших у переліку, які слід виконати терміново, інакше проблема не буде вирішена загалом або конструктивно;

Б-рівеньзасвідчує важливість ідей, пропозицій середнього ступеня. Дії цього рівня не є термінові та можуть зачекати. Вони будуть необхідні та важливі після виконання завдань найвищого рівня.

В-рівень,низький, означає найменшу вагомість пропозицій, ідей, найнижчий пріоритет. Завдання цього рівня можуть бути виконані в останню чергу; до них доцільно звернутися тоді, коли дії двох перших рівнів є успішно реалізовані.

3. Запропонувати групі розподілити визначені ними блоки за рівнями. Стимулювати учасників до обговорення, аргументації, переконання один одного в доцільності віднесення вибору до конкретного рівня. Надавати можливості особам досягати консенсусу у розподілі ідей, пропозицій за рівнями відповідно до їхнього пріоритету. Без консенсусу, погодженості думок пропозиція не приймається.

Визначення пріоритетів може відбуватися також шляхом ранжування голосів за конкретний вибір, тобто людина дає різну кількість голосів за пропозицію залежно від її значущості.

Етапи цього процесу є такі: