Підрахунок загальної кількості голосів для кожного вибору з метою визначення пріоритетів.

Методи голосування, вимагають менше часу, ніж дискусія для вибору рішень. Тому часто їх доцільно використовувати, особливо, коли в групі виникають розбіжності і непорозуміння, що перешкоджає швидкому вирішенню проблеми.

Для слухачів курсу можна запропонувати вправу "Встановлення пріоритетів", яку вони виконують, використовуючи один чи більше методів, описаних вище.

Рефлексія

Поняття рефлексія походить від лат. reflexio - повернення назад. Як психологічний термін це слово означає процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. Проте рефлексія може бути як методом навчання, так і способом організації міжособистісної взаємодії. У процесі фасилітації цей метод застосовується для відтворення, осмислення кожним учасником власного життєвого досвіду. Такий підхід допомагає індивідам з інших позицій, "через інші окуляри" подивитися на себе, свої почуття, поведінку, а також на інших, відкрити нові, незнайомі сторони, особливості характеру, внутрішнього стану. Засобами рефлексії представники групи вивчають власні стереотипи, слабкі сторони у своїх поглядах, помилки у поведінці. Саме рефлексія допомагає представникам групи або обидвом сторонам побачити їхні відмінності та разом з ними багато спільного, що сприяє їхньому об'єднанню, порозумінню, зближенню і навіть поступово спрямовує суперників до примирення.

Варіантів цього методу є багато і його застосування значною мірою зумовлене творчою діяльністю фасилітатора. Рефлексію можна вважати відкритим процесом, що спрямований на вільний вияв і розвиток почуттів учасників процесу та їхньої інформації і зовсім не передбачає отримання конкретного результату.

З метою стимулювання окремих осіб, представників групи до рефлексії власного життєвого досвіду їм можна запропонувати нагадати і відтворити в пам'яті конкретний момент їхнього життя або спільної діяльності групи. Одним із варіантів є звертання фасилітатора до групи з таким питанням: "Які події відбулися у Вашому житті у ... році?" Процедура такого завдання є наступна:

1. Повідомлення питання та обгрунтування його контексту.

2. Стимулювання групи до відтворення досвіду, почерговий запис на дошці основних визначних подій, що змінили життя учасників.

3. Визначення основних моментів цих подій, що мали значний вплив на особистість і запис на дошці.

4. Стимулювання учасників до рефлексії власних почуттів і вражень, пов'язаних з конкретними подіями у житті, залучення інших до відтворення в пам'яті аналогічних почуттів, а також подій, що їх викликали; стимулювання усіх учасників до висловлення власних суджень щодо аналогічних ситуацій та відповідних почуттів.

5. Акцентування уваги на бачення групою спільного, що її об'єднує.

На початку процесу, спрямованого на рефлексію учасниками власного досвіду, фасилітатор скеровує його напрямок, потім учасники визначають лінію його розвитку. Головна мета фасилітатора - сприяти учасникам виявити свій внутрішній досвід, підтримувати один одного у власних розповідях. Цей метод допомагає суперникам на мить забути проблему конфлікту та сконцентрувати свою увагу на огляд минулих подій. Фасилітатор завжди може побачити спільний ґрунт, що об'єднує сторони, особливо стосовно їхніх переживань. Тому варто акцентувати увагу осіб на виокремлення тих речей, що наближають їх один до одного. Функція фасилітатора виявляється у створенні позитивно спрямованого комфортного середовища, в першу чергу шляхом стимулювання учасників процесу до визначення та дотримування спільних правил поведінки. Забезпечення фасилітатором необхідних умов і реалізація ним принципів організації процесу, відкритого до думок, почуттів учасників сприятиме розвитку міжособистісного спілкування конфліктуючих сторін.

Діалог

Поняття діалог походить від грецького слова dialogos, що означає розмова, бесіда. Це поняття вказує на обмін репліками, словами, думками двох або більше людей. За дефініцією цей процес є відмінний від дискусії, що також полягає в обміні поглядами, проте більш подібна на суперечку, є спрямована на аргументування, захист протилежних підходів, точок зору. Діалог не передбачає критичного аналізу особами ідей, поглядів інших, їхню оцінку. Навпаки, цей метод може застосовуватися для ліквідації суперечок і прийняття сторонами спільної позиції, є важливим для колаборативної діяльності, співробітництва конфліктуючих сторін. Його сутність - це відкриття особою власних поглядів; внутрішнього світу перед іншими людьми і одночасно розуміння цих партнерів, підтримка їхніх суджень. Важливою ознакою діалогу є не нав'язування особою своїх ідей іншим, не відстоювання справедливості власних позицій або засвоєння точок зору партнера, а швидше усвідомлення цінностей цих думок, навчання сприймати і розуміти світ очима інших учасників. Отож, у

діалозі вагоме значення має факт обміну думками партнерів та підтримка їхніх переконань з урахуванням відмінності від власних, розвиток цих позицій шляхом вияву власних міркувань у тому ж напрямку.

Хоча у діалозі зберігається і не нав'язується нікому особистісне ставлення до реалій життя, цей метод сприяє збагаченню світогляду учасників процесу, розвитку їхнього цілісного бачення світу.

Під впливом думок, міркувань представників групи в особи виникають нові ідеї, відкривається сприймання соціальних явищ під іншим кутом зору. Такий вплив відбувається за умови, якщо особи готові до співробітництва, діалогу, чують один одного і без примусу та внутрішнього тиску сприймають явища з позиції партнерів. У цей момент вони за допомогою міркування інших членів групи відкривають для себе і для них свої власні думки, погляди, які раніше не усвідомлювалися ними та існували у прихованому вигляді. Тому діалог є не лише метод організації міжособистісної взаємодії людей, але й має значення для розвитку у них готовності та уміння розв'язувати конфлікти, є спосіб вироблення позицій, прийнятних для обидвох сторін. У діалозі учасники, насамперед, набувають досвід змінювати свої стереотипи, способи сприймання та оцінки світу, вносити нові відтінки у розуміння знайомих явищ, разом з тим сприймати судження інших без власних припущень, а з позиції партнера, пам'ятати, що світ є такий, яким людина собі його уявляє.

Діалог є відкритий процес роботи групи, тобто забезпечує вільний розвиток емоцій та інформації і не передбачає обов'язкове отримання конкретного результату, наприклад, накреслення завдань, плану виходу із конфліктної ситуації. Головна мета організації цього процесу є забезпечити такі умови, щоби кожен учасник зміг поділитися власними думками, міркуваннями з приводу конкретної проблеми і зрозуміти ідеї, висловлені іншими представниками, а також підтримувати та розвивати спільні уявлення, що почали формуватися у групі під впливом взаємного обміну поглядами. Тому, фасилітатор є відповідальний за організацію процесу шляхом діалогу:

• відсутність тиску на вільне обговорення проблеми;

• сприяння відкритості думок учасників та їхньої неупередженості у сприйманні інших;

• стимулювання творчого підходу до розгляду ідей;

• забезпечення умов для роботи групи за власним темпом, ритмом, сценарієм.

Процедура організації діалогу в групі:

1. Забезпечити умови приміщення, сприятливого для висловлення учасниками групи своїх думок; розташувати крісла для утворення замкненого кола, щоби усі були в рівних умовах, могли бачити і чути один одного.

2. Визначити предмет діалогу, підготувати відкрите питання, орієнтоване на розвиток поглядів учасників (наприклад, як будувати мир і злагоду у громаді?, як досягнути взаєморозуміння у міжособистісних стосунках?).

3. Погодити з партнерами час для проведення діалогу. Якщо час вичерпаний, проте учасники зацікавлені у продовженні діалогу, домовитися з ними про наступні дії.

4. Обговорити та узгодити основні правила. Правила приймаються учасниками процесу фасилітації та передбачають норми поведінки кожного представника для підтримки справжнього діалогу.

5. Розпочати діалог. Це може зробити фасилітатор, виходячи із потреб партнерів, групи або учасник процесу, визначаючи питання, стосовно якого він хотів би почути думки інших. Не існує єдиного встановленого шляху розвитку діалогу. Думка одного учасника підхоплюється іншим і розвивається в тому ж самому напрямку з новими ідеями або під іншим кутом зору залежно від потреб і бажань особи, яка продовжує цю думку.

6. Піклуватися за дотримання усіма учасниками правил, підсилювати їхню важливість та дієвість, коли вони порушуються. Скеровувати, підтримувати, стимулювати розвиток міжособистісного спілкування учасників, забезпечувати умови та можливості кожному, хто бажає висловитися, контролювати та вправлятися з сторонніми розмовами.

7. Давати можливість представникам групи виявити свої емоції та почуття, не уникати обговорення суперечливих питань. Якщо деякі виявляють потребу у їхньому розгляді, залучати емоційно врівноважених учасників до обговорення з метою перетворення суперечливої дискусії у конструктивний діалог.

8. Занотовувати ідеї на дошці за умови, що у групи виникла потреба підсумувати, систематизувати висловлені думки; застосовувати дошку бажано у кінці діалогу, а не на початку для сприяння глибокому, емоційному спілкуванню.

Способів організації процесу фасилітації є багато, їхнє творче, варіативне поєднання зумовлює розвиток нових методик. Фасилітатор може творчо працювати, комбінуючи різноманітні методи, створюючи нові, нестандартні. Але він зобов'язаний дотримуватися загальної структури процесу, принципів діяльності, умов організації незалежно від того, які способи та прийоми він застосовує, як поєднує, змінює, доповнює їх.