Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


ДИРЕКТОРІЯ У КИЄВІ




ДИРЕКТОРІЯ У КИЄВІ

ПЕРЕЇЗДИ ДИРЕКТОРІЇ

УКРАЇНА ПІД РОСІЙСЬКО-СОВЄТСЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ

ЗАХІДНЯ УКРАЇНА

ВЗАЄМИНИ УРЯДІВ УНР І ЗУНР

ПОХІД ВІЙСЬК УНР ТА ЗУНР НА КИЇВ І ВІЙНА З ДЕНІКІІІОМ

ЗИМОВИЙ ПОХІД

ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР ТА ЙОГО НАСЛІДКИ ДЛЯ СХІДНЬОЇ ЕВРОПИ

РИЗЬКИЙ ДОГОВІР

 

ДИРЕКТОРІЯ У КИЄВІ

18-го грудня 1918 року Директорія УНР урочисто вступила до
Києва. На Софійській площі відбувся молебень і військова па-
рада. 26-го грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехів-
ського (УСДРП).

Становище нової влади було дуже тяжке. Та велика армія
повстанців, що забезпечила тріюмфальний рух на Київ. розтанула
з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її давали селяни, які,
поваливши гетьманський режим, поспішали додому, щоб ділити.
панську землю (Центральна Рада рішенням від 26 грудня 1918 року
ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу).
Україна була оточена ворогами з усіх боків. На заході стояли поль-
ські війська, які переважали українські кількістю і якістю. Негайно,
після повалення гетьманату, посилився рух советських військ на
Україну, На південносхідньому кордоні зростали російські анти-
большевицькі сили під командою генерала Денікіна. Південна смуга,
з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, була зайнята французами. Україн-
ський уряд не мав спільників, не мав підтримки. Німецька та австро-
угорська армії, які, згідно з мировим договором з Антантою, мали
охороняти Україну від большевиків, поки Антанта не перебере на
себе окупацію, нездатні були до боротьби. Вони теж розклалися і рап-
том обернулися на збіговисько озброєних людей. По всій Україні
німецьке військо тримало «невтралітет», солдати здавали зброю,
амуніцію й шукали нагоди до виїзду.

Становище уряду було тяжке й тому, що всередині його не було
єдности, не було спільної лінії в політиці. Єдине, що на перших кро-
ках об'єднувало уряд, була боротьба проти Гетьмана та його уряду.
Директорія, як згадано вище, оголосила Гетьмана поза законом, і кож-
ний громадянин, що зустрів би його, повинен був арештувати його
і передати в руки республіканських властей.^" Частина гетьманських
міністрів була заарештована, інші виїхали або перейшли в підпілля.
Арештовано й вивезено до манастирів — митрополита Антонія (Хра-
повицького), єпископа Євлогія та кількох православних священиків.
Тоді в Україні не було ще окремої Української Церкви, і ці арешти
справили дуже негативне враження. Значну частину службовців
звільнено. Був проект зліквідувати Українську Академію Наук, «як
витвір гетьманату»."" Декрети гетьманського уряду занульовано.

Заборонено вживати російської мови. Наказано заміниті: російські
вивіски на крамницях та картки на дверях — українськими і т. п.
Захисників гетьманату, яких взято в полон, ув'язнили — частину
в Дарниці (останнє місце боїв за Київ), а більшу частину в Києві,
в будинку Центральної Ради."'

Політична структура України була така: представники політич-
них (соціялістичних) партій, на початку грудня 1918 року, ухвалили,
що найвища влада належить Директорії з п'ятьох осіб (В. Винничен-
ко голова, С. Петлюра, О. Андрієвський, Ф. Швець та А. Макаренко).
а законодавча влада належить Трудовому Конгресові, «обраному тру-
довим населенням, без участи поміщиків та капіталістів». Така струк-
тура, природно, давала привід ворогам України обвинувачувати Ди-
ректорію в «большевизмії.""

В уряді викликало дискусії поняття «народ». Прем'єр В. Чехівсь-
кий настоював, що право на участь в Конґресі мають тільки представ-
ники «трудящих мас». Але кого визнавати за «трудящих»? Позбав-
лено ж прав не тільки «капіталістів» та «поміщиків», але й всю ін-
телігенцію: професорів, адвокатів, лікарів, педагогів середніх шкіл
і т. д. Дістали виборче право представники інтелігенції, які мали «без-
посередні» стосунки з народом (лікарські помічники фельдшери, вчи-
телі народних шкіл, службовці канцелярій і т. п.). Так розуміли авто-
ри інструкції «трудовий принцип».*** Виконавча влада належала Раді
Народних Міністрів, а влада на місцях Трудовим радам селян, робіт-
ників та «трудової інтелігенції».

У проводі не було певної думки — ні політичної, ні соціяльної.
Провід хотів задовольнити всі вимоги «трудящих мас». Більшість
його стояла за радянську плятформу, за союз з большевиками проти
Антанти. Це були: В. Винниченко, В. Чеховський, М. Шаповал, разом
з колишнім президентом М. Грушевським. Друга частина, яку підтри-
мував С. Петлюра, була за спільну дію уряду з Антантою проти боль-
шевиків.

Двох членів Директорії належали до Української Соціял-
Демократичної Робітничої Партії (УСДРП), і тому з'їзд партії,
що його скликано на 10 січня 1919 року, міг мати велике значення.
Але на з'їзді не виявилось єдности поглядів, навпаки — позначилось
дві орієнтації: «кияни» здебільшого стояли за совєтську орієнтацію
(М. Ткаченко, М. Драгомирецький, Ю. Мазуренко, М. Авдієнко та
інші), а «катеринославці» виступали проти советів (1. Мазепа, П. Фе-
денко та інші). Гору взяли противники советів, і тоді прихильники

советів, 10 делегатів, відсепарувалися і зорганізували окрему фрак-
цію «незалежних соціял-демократів».'""

Боротьба з большевицькими військами була дуже тяжка; вони
використовували китайців, які з фанатичною твердістю йшли в бій.
У Києві запанувала безнадійність. Почалася масова втеча інтеліген-
ції за кордон. Уряд ішов назустріч їй й формував різні дипломатичні
місії для виїзду на захід. Десятки людей їхали до Швайцарії, Риму,
Відня, Парижу з великими державними коштами, щоб «підтримати
престиж УНР».""

На нараді уряду 16 січня 1919 року виявились настрої: представни-
ки Січових Стрільців, О. Назарук та Ю. Чайківський, запропонували
замість Директорії військову диктатуру — С. Петлюру, Є. Коноваль-
ця та А. Мельника. Інші — О. Янко та М. Шаповал — настоювали на
встановленні совстської влади. Тільки Петлюра говорив проти боль-
шевизму. Безпорадність проводу впливала на загальний настрій.^
Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою
з півдня й большевизмом з півночі — не мала сил для боротьби. Вій-
сько розбігалося, ширилося безладдя.

В таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала
велике ідейне значення: свято Соборности України, 22-го січня
1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР з ЗУНР.
Представниками від ЗУНР були: Л. Бачинський, Л. Цегельський та
С. Витвицький.*" Але під тиском невідрадних подій свято пройшло
сухо, тихо.

23-го січня 1919 р. почалася сесія Трудового Конгресу. З 528-ох
делегатів прибуло 400 та 65 делегатів з Західньої України: Л. Бачин-
ський, Л. Цегельський, Д. Вітовський, С. Вітик, Т. Старух та інші.
Партія ес-ерів, що дала найбільше делегатів, поділилася на три течії:
ліву — «боротьбисти», які стояли за совєтську владу; праву, яка
стояла за демократичний соціялізм; і центр (під проводом М. Гру-
шевського, М. Любинського та М. Шаповала), що зайняв середню
позицію між правою та лівою і настоював на передачі влади «трудо-
вим радам селянських і робітничих депутатів». Ця група мала тільки
ІЗ депутатів, не зважаючи на присутність М. Грушевського. Популяр-
ність його занепадала, і на голову Конгресу обрали не його, а С. Ві-
тика."*

Ситуація, в якій опинився Трудовий Конгрес, була тяжка. Боль-
шевихи підходили до Києва. Єдине питання, якому Конгрес присвя-

тив увагу, був вибір орієнтації: чи на большевиків, чи на Антанту.
Після промов представників уряду, ухвалено скликати пар.пямснт
Великої Соборної України, а тимчасово, до скликання ііпр-чяменту,
законодавчу владу та оборону України доручити Директорії УНР, до
якої вступав представник ЗУНР—- Є. Петрушевич. 29-го січня 1919 р.
Конгрес розійшовся.*"

Боротьбу проти большовицьких військ ускладнювало те, що
основу їх становили українські частини, зформовані за Гетьмана для
оборони Чернігівщини від больішевиків — Богунська й Таращанська
дивізії. Совстські війська йшлі: на Україну без прого.іоінення війни.

Наприкінці листопада 1918 року в Москві утворено -<совстськіій
уряд України» і советські війська йшли на «допомогу» цьому урядові.
Участь українців в тих військах полегшувала советську пропаганду
іі ускладнювала становище УНР. 1-го січня 1919 року большевики без
бою зайняли Харків. Запорізький корпус з отаманом П. Болбочаном
подався до Полтави, яку довгий час обороняв від большевиків.

Політика Директорії не була спроможна об'єднати українські
сили: двох опозицій і з правого 'боку, і з лівого. Почалося «больіііеви-
чення» окремих груп. Перейшла на бік большевпків одна з найбіль-
ших повстанських груп, під командою отамана М. Григоріева, яка пе-
ред тим довгий час боролася з юши на Південній Україні. У ній було
людей не менше, ніж у Директорії. Перейшов на бік большевиків
анархіст Н, Махно зі своїм великим загоном, з гарматами. Він діяв в
районі від Гуляй-Поля, Кременчука до Катеринослава. Ще більше
значення мав перехід на бік большевиків Дніпровської дивізії, що
стояла біля Києва, під командою отамана Д. Терпила (Зеленого). Во-
на прийняла большевицьку програму й розташувалася на південь від
Києва, в районі Трипілля."" Україна вкрилася повстанськими заго-
нами під командою отаманів, яка не визнавали влади Директорії. За-
сяг їхніх дій, звичайно, не був широкий: кожний діяв у своєму районі
На Чернігівщині діяв Ангел, на Літинщині (Поділлі) — Я. Шепель
і т. д. Вони міняли орієнтацію: то ставали на бк Директорії, то пере-
ходили до большевиків і вносил й анархію.^

Директорія була безсила боротися з совстськими військами, із
плинними настроями повстанських отаманів, з антиукраїнською агі-
тацією. Вона мала мізерну регулярну армію, меншу, ніж мав геть-
манський уряд. Головними частинами її були: Запорізька дивізія з
отаманом Болбочаном на чолі (якому не довіряв Петлюра) і Стрілець-
ка дивізія а згодом корпус Січов.их Стрільців, на чолі з полковником

Є. Коновальцем. Це військове з'єднання було найбільш дисципліно-
ване й національне свідоме. Крім того було кілька полків, які зали-
шилися від попередньої доби. Загальною вадою всіх військ УНР був
брак кваліфікованих, досвідчених старшин. Це були або колишні
старшини російської чи австрійської армій, мало свідомі з національ-
ного погляду, або національне свідомі підстаршини, фельдфебелі,
а іноді просто «добровільці», піднесені до старшинської ранги. Вони
часто не мали ні спеціяльної, ні навіть загальної середньої освіти.
Багато закидів висловлювали проти того, що пост Головного Отамана
займав Симон Петлюра, цивільна людина.

Усі ці обставини давали підстави для бажання багатьох членів
уряду встановити контакт з командуванням військ Антанти, пере-
важно французьким. Війська Антанти окупували Південну Україну
і з їх командуванням вели переговори міністер закордонних справ
К. Мацісвич та генерал О. Греков, які постійно перебували в Одесі.
Але договоритися було тяжко: основною вимогою Антанти залишало-
ся відновлення єдиної Росії, і для України не було місця в тому пляні.

Відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з большевиз-
мом, Антанта щедро підтримувала російську «Добровольчу армію»,
на чолі якої стояв генерал А. Денікін: від Антанти діставала вона
озброєння, одяг, утримання.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 62; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты