ВЗАЄМИНИ УРЯДІВ УНР І ЗУНР

15-го липня 1919 року найвищий провід, уряд Галичини та УГД
перейшли Збруч для спільних дій з армією УНР. Большевики від-
ступили, щоб не опинитися між цими двома арміями.™

Перехід УГА та диктатора Є. Петрушевича з урядом через Збруч
не дав повного об'єднання сил. Об'єднати два уряди було неможливо
цьому перешкоджали і ідеологічні і персональні причини. Провід
ЗУНР був безпартійний, антисоціялістичний, провід УНР був соція-
лістичний; провід УНР вважав за можливе переговори й союз з со-
вєтським урядом, щоб спільно подолати «Добровольчу армію» Денікі-
на, і взагалі з самого початку готовий був прийняти програму больше-
виків за умовою, що на Україні будуть встановлені ради українські,
а не московські; провід ЗУНР ставив подвійну мету: боротьбу з Поль-
щею та советською Росією, і готовий був на спілку з Денікіном.

До цього треба додати персональні моменти: Петлюра і ввесь про-
від УНР вважали обрання Петрушевича на диктатора недемократич-
ним, незаконним; Петрушевич і ввесь провід ЗУНР вважали стано-
вище Петлюри на чолі армії за шкідливе для справи, і кожна опози-
ція проти Петлюри знаходила моральну підтримку серед галицького
проводу. Справа закінчилася на визнанні двох проводів і двох армій.
але при тому утворено об'єднуючий орган — Штаб Головного Отамана.
на чолі якого поставлено колишнього професора Військової Акаде-
мії генерала М. Юнакова; секретарем його був генерал В. Курдіа-
нович."*

На домагання Петрушевича наддніпрянський уряд погодився на
деякі зміни: на демократичну політику без ухилів убік радянства.
на зміну уряду Мартоса, признання диктатури Петрушевича."^

Загальне число вояків обох армій досягало 80.000, з того числа
45.000 мала УГА. У додаток до регулярної армії сподівалися на допо-
могу повстанців, вважаючи, що вони дадуть бл. 15.000 вояків. Взагалі
умови Галицької Армії були ліпші, ніж Наддніпрянської: УГА була
краще забезпечена харчами — мала запасів їх на 8 місяців, мала
кращий одяг, дефіцитні продукти — цукор, сіль, які могла обміню-
вати на інші продукти. Спільною трагедією обох армій була недоста-
ча набоїв: заводи були поза межами обох армій — одні в Австрії, інші
— на Лівобережній Україні. Купувати зброю і амуніцію за кордоном
було неможливо, бо ніхто з сусідів не погоджувався продавати будь-
що Україні. У той же час Антанта щедро постачала все потрібне ар-
міям Денікіна, Колчака, Юденіча.'"

Взагалі матеріяльне становище Директорії значно погіршало. Ви-
черпано ті запаси грошей, які дістала вона від гетьманського уряду-
і які надто широко розкидала в перших місяцях. Особливо багато
грошей витрачалося на закордонні дипломатичні місії, члени яких,
нібито для «підтримки престижу» Директорії, мешкали в дорогих
готелях, відвідували першоклясні ресторани. Наслідки цього були
негативні з усіх поглядів, викликали, замість пошани, сумніви в со-
лідарності цих місій. З другого боку це марнотравство погіршувало
і так тяжкий стан Директорії.™

У зв'язку з армією, яку могли ЗУНР та УНР виставити проти
большевиків, стоїть до цього часу не цілком з'ясоване питання з укра-
їнськими воєнно-полоненими першої світової війни, які опинилися
в Італії. Там були переважно галичани, але були й наддніпрянці.
Число тих полонених подається неоднаково: автор, що заховав своє
ім'я під літерами «К.Т.», вважав, що їх було до 200.000."° Є. Онацький
дає меншу цифру — 70-100 тисяч, з того числа коло 500 старшин
з Галичини, Буковини, Закарпатської України; наддніпрянців —
близько ЗО.ООО."' Усі вони перебували в дуже тяжких матеріяльних,
гігієнічних та моральних умовах і з початку 1919 року почали звер-
татися по допомогу до різних газет, до українського Пресового Інфор-
маційного Бюра в Парижі, до уряду УНР. 15-го лютого 1919 року
Петлюра вирядив до Риму О. Севрюка з наказом «добитися визво-
лення полонених». Він дістав на видатки 2.000.000 італійських лір,
але нічого не зробив для полонених. Жив з дружиною розкішне, мав
дороге помешкання в Римі, абонемент в опері, але навіть не відвідав
полонених і не почав клопотів у міністерствах. Ревізія Д. Дорошенка

дала великий компромітуючий матеріал, який надіслано Петлюрі,
але доля того матеріялу невідома.^ Не міг нічого зробити й інший
ревізор — д-р А. Окопенко."" За той час багато полонених повми-
рало від тифу, малярії та інших хворіб. Частину полонених взяли до
інших армій — польської, румунської, денікінської.

Можна уявити, яку величезну допомогу дали б ці полонені арміям
УНР та ЗУНР, якщо б їх звільнили — нехай не 100.000, а половину
— 50 000!'" Не змінила їх становища заміна Севрюка в липні 1919
року іншим соціялістом — В. Голубовичем."'