ЗАХІДНЯ УКРАЇНА

4-го січня 1918 року УНРада ухвалила проект договору про злуку
Західньо-Української Народної Республіки з Українською Народною
Республікою в єдину суверенну Українську Народну Республіку.
22-го січня 1919 року в Києві урочисто проголошено злуку Галичини
Буковини, Угорської Руси й Наддніпрянської Великої України в На-
родну Республіку. ЗУНР з того часу стала зватися ЗОУНР (Західня
Область Української Народної Республіки).^ Проте, фактичної злу-
ки не відбулось: організація влади ЗОУНР не змінилася й обидві
держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон."'

Були поважні причини, на підставі яких ЗУНР не поспішала
фактично об'єднатися з Наддніпрянською Україною. У січні 1919 ро-

ку обидві республіки спільно вислали делегацію на Мирову Конфе-
ренцію до Парижу, але на тій конференції справи 4-ох частин Укра-
їни розглядали окремо. Найкращим було становище Галичини, бо
з розвалом Австрії всі народи, що входили до її складу, дістали права
на будування власного життя, власних держав.*"

Але таким залишалося питання в теорії. На практиці воно вигля-
дало інакше. Уряд ЗУНР негайно, ще в листопаді 1918 року, повідо-
мив президента Вілсона про своє оформлення і просив його захисту
проти намагань Польщі анектувати Галичину."*

Польський Комітет Народовий, дипломатичний представник
Польщі перед Мировою комісією, вживав різних заходів, щоб довести
світові, що українські війська були під командою німецьких старшин
і що створення України було в інтересах Німеччини та Австрії."*
Прем'єр Польщі, Падеревський, інформував Мирову комісію про Га-
личину, плутаючи її навмисне з большевиками і не відкидаючи ін-
синуацій щодо німецької участи."'

Польська програма охоплювала не тільки Східню Галичину, по
Збруч, але також і Холмщину, Підляшшя, Полісся та Волинь — по
річку Случ — і Проскурівський та Кам'янецький повіти.

Наприкінці лютого 1919 року Мирова Конференція вислала місію
до уряду ЗУНР для переговорів з приводу перемир'я з Польщею.
Голова місії, генерал Бартельмі (від Франції), члени: полковник де
Віярт (Англія), професор Лорд (ЗСА) та полковник Стабіле (Італія)
виявили повне нерозуміння взаємовідносин Галичини та Польщі.
Комісія поставила вимогу негайно припинити воєнні дії й запропону-
вала демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею: від Кам'янки
Струмилової до лінії Дрогобича та Турки. Третина Східньої Галичини
зі Львовом та Дрогобицьким районом (нафта) залишалися за Поль-
щею. Уряд ЗУНР пропозиції цієї не прийняв, і війна з Польщею
продовжувалася. Тоді, внаслідок скарг уряду ЗУНР до Мирової Кон-
ференції, вислано 4 квітня 1919 року другу комісію, під головуванням
бурського генерала Боти. Новий міжнародний проект українсько-
польської угоди був більше сприйнятливий, ніж «лінія Бартельмі»:
за Галичиною залишався Дрогобицький повіт з нафтою. Уряд ЗУНР
прийняв цей проект.

У квітні прибула до Польщі із Франції добре озброєна армія гене-
ралів Галлера. Вона була призначена Антантою виключно для війни
проти большевиків, але замість того польський уряд вислав її проти
Галицької Армії, 15-го травня 1919 року почався наступ польських
військ на українськім фронті. Цей наступ польський уряд пояснив

Найвищій Раді Мирової Конференції, як відповідь на наступ україн-
ських військ, якого в дійсності не було. Сили Галлера були спрямо-
вані на Самбір та на Луцьк — проти армії УНР. Перед переважаю-
чими силами поляків війська Української Галицької Армії відступи-
ли. Підтримала польську офензиву Румунія, яка подала ультиматум
про передачу їй південно-східньої карпатської смуги землі: румун-
ські війська насильно зайняли частину галицького Підкарпаття
Спроба Української Галицької Армії зупинити наступ польських
військ на Золотій Липі скінчилась невдачею. Українські війська від-
ступили в трикутник: Збруч — Дністер — залізниця з Гусятина до
Чорткова — Заліщики.

На початку червня 1919 року почали відчуватися в УГА втома
й незадоволення проводом. Щоб запобігти занепадові дисципліни,
переведено реформу: президентові Є. Петрушевичу надано право
диктатора, і він створив Раду Уповноважених — з С. Голубовича,
С. Витвицького, В. Курмановича, 1. Мирона. Диктатура, дійсно, спри-
яла заспокоєнню у війську й припинила анархію. На начального вож-
дя Української Галицької Армії призначено генерала О. Грекова.'"

7-го червня 1919 р. частини УГА перейшли в наступ. Невелика
чисельно армія (25.000 вояків), діючи з великим успіхом, примусила
відступити польські війська по всій лінії (так звана Чортківська
офензива). У другій половині червня Галицька Армія досягла лінії
Дністер — Гнила Липа — Перемишляни — Підкамінь. Цей успіх вик-
ликав ентузіязм населення, і коло 90.000 добровольців з'явилось до
армії, але через брак зброї прийнято ледве 15.000. Під час всієї тієї вій-
ни Галичина не мала нізвідки значної допомоги: Буковина була захоп-
лена Румунією, УНР сама потребувала допомоги. Не зважаючи на це,
вона вислала два загони під командою А. Долуда та кілька батерій
артилерії під командою полк. Кравчука. Долуд та Кравчук брали
участь у всіх діях УГА до кінця війни. Допомогла УНР і грішми, які
ввесь час ходили в Галичині поруч з австрійськими коронами.™

У моральному піднесенні Начальна Команда УГА відмовилася
признати демаркаційну лінію (т. зв. «лінію Дельвіга), та прийняти
умови перемир'я з Польщею, які підписала у Львові 10 червня 1919 р.
делегація армії УНР та УГА. Але успіхи УГА були нетривкі. Польська
армія поновила наступ, і УГА змушена була знову відступити в три-
кутник Дністер — Збруч — залізниця. Повний брак набоїв не дав
можливосте продовжувати боротьбу з більш ніж стотисячною поль-
ською армією, яку Франція забезпечила всім потрібним. На цьому
закінчилася Чортківська офензива. В середині липня (16-18) 1919

року УГА, диктатор Є. Петрушевич і уряд ЗУНР перейшли Збруч,
щоб об'єднатися з військами УНР. Польща зайняла всю Галичину."'

За цей короткий, глибоко-трагічніііі період своєї історії — 1918-
1919 рр. — ЗУНР дала багато прикладів національної солідарности
та розуміння державних інтересів. У боротьбі проти Польщі об'єд-
налися всі політичні партії — до москвофілів вк-іючно. Не було соці-
яльних спорів, ні повстань. Селянство, дуже зацікавлене розподілом
поміщицьких земель, не домагалося негайної реалізації його. Бо.іь-
шевицька пропаганда не знаходила відповідного ґрунту.