ПЕРЕЇЗДИ ДИРЕКТОРІЇ

2-го лютого 1919 року Директорія з Києва переїхала до Вінниці.
і Київ негайно зайняли большевики.

Директорія покидала Київ в часи глибокої анархії та зневіри. Шу-
каючи допомоги, вона знову звернулася до командування військовими
силами Антанти, і воно поставило такі умови для переговорів: димісія
В. Винниченка, В. Чеховськогота С. Петлюри; контроля Антанти над
фінансами України; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів
та владик — Антонія й Євлогія. Питання про незалежність України
не ставилося.^"" Унаслідок цих умов Винниченио вийшов із складу
Директорії; він виїхав закордон. Петлюра узяв на себе обов'язки
голови Директорії і виступив з партії соціял-демократів.

Створено новий соціялістичний уряд: головою кабінету став
Б. Мартос (УСДРП), міністрами: 1. Мазепа, А. Лівицький, М. Ковалев-
ський, Г. Сиротенко. Новий уряд звернувся до народу з деклярацією,
в якій закликав до боротьби з московськими большевиками. В бо-
ротьбі з ними він вирішив спиратися не на чужу силу, а на повстанців.
Але — як соціялісти бойкотувати уряд Остапенка, так праві кола
стали в опозицію до соціялістичного уряду Мартоса, обвинувачуючи
його в большевизмі.^ До опозиції належали члени Директорії —
Петрушевич та Андрієвський. Опозиція прагнула замінити наказ-
ного отамана Осецького отаманом Оскілком, і вночі проти 29 квітня
1919 року зроблено спробу перевороту з намаганням виорати на пре-
зидента Петрушевича. Переворот не вдався, і Оскілко з однодумця-
ми втекли до Польщі.

Повстання Оскілка внесло в армію ще більшу дезорганізацію.
Оскілко встиг стягнути значні сили до Рівного і тим відкрив фронт
большевикам. 5-го травня уряд покинув Рівне й евакуювався до Ра-
дзивілова, щоб там переформувати військо і підготовитися до насту-
пу на большевиків.'"

У Галичині громадська опінія була ворожа і до соціялістів, і до
Петлюри особисто. Президент Української Національної Ради Є. Пе-
трушевич казав членам наддніпрянського уряду, що Антанта не ві-
рить Петлюрі, вважає його за «большевика», і тому не дасть допомоги,
поки він стоїть на чолі армії. «Українська справа загибає від команду-
вання Петлюри, армія не вірить йому, бо він не є військова людина»."^
Такого ж погляду трималися й праві кола наддніпрянців, які скаржи-
лися галичанам на неможливість воювати під проводом Петлюри.
Однак, не встигли навіть реорганізувати армію — як почався наступ
польської армії, 16-го травня поляки здобули Луцьк, де були великі
склади військового майна, і взяли багато полонених; далі була злікві-
дована майже вся Холмська група. Ця катастрофа викликала ева-
куацію Директорії з Радзивілова далі — до Красного та Тернополя.
Поляки продовжували наступ. «Мільярдове майно, яке з великими
труднощами вдалося звезти на нашу базу — Броди-Тернопіль-Воло-
чиське — було захоплене польським військом», — писав учасник
подій, генерал Капустянський.'"

У травні-червні 1919 р. в армії переведено ґрунтовні реформи,
завдяки яким вона стала дійсно регулярною українською армією —
з тієї напівпартизанської, якою була на початку війни."'

В перших днях червня українські війська повели наступ на боль-
шевиків; 6-го червня зайняли лінію Старокостянтинів — Проскурів
— Кам'янець. Успіхи на фронті піднесли бойовий дух повстанців.
Тільки незалежні соціял-демократи відмовилися від контакту з уря-
дом Директорії.

У той час соціялісти самостійники, хлібороби-демократи та соці-
ялісти-федералісти, з участю прадставника від галицького уряду
підготовляли переворот. Вони хотіли усунути соціялістичний уряд
і Петлюру й проголосити Петрушевича диктатором Галичини, а гене-
рала Грекова — генеральним отаманом. Це було пов'язане з вимогою
старшин та козаків Запорізького корпусу повернути на командира
корпусу полковника Болбачана, який незадовго перед цим був усу-
нутий. Болбачан, видатний воєначальник, дуже популярний в армії.
був противником соціялістів. Його заарештовано й розстріляно за ви-
роком суду."'

Наприкінці червня і на початку липня большевики відтиснули
армію УНР, зайняли Проскурів і підійшли до самого Кам'янця-По-
дільського. У той же час з заходу йшли поляки, захоплюючи тери-
торію Галичини й частину Волині. Осередком політичного та військо-
вого життя став Кам'янець-Подільський, і там зосередилася опозиція
проти соціялістичного уряду. Соціялісти-самостійники відбували
наради в Кам'янець-Подільському університеті. До опозиції нале-
жали видатні діячі: професори — В. Біднов, 1. Огієнко, М. Куриленко
— комісар Поділля, В. Приходько — голова Подільського губерніяль-
ного земства та ін. Вони подали меморандум, в якому заявляли, що
уряд мусить скасувати трудові ради, передати селянам землю за
викуп, утворити діловий кабінет з безпартійних і т. д. Але боротьба
велася в легальних формах — не заколотів, а дискусій.""