ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР ТА ЙОГО НАСЛІДКИ ДЛЯ СХІДНЬОЇ ЕВРОПИ

На початку 1920 року були окуповані Польщею: Лемківщина, По-
сяння, Холмщина, Підляшшя (з 1918 року), Західня Волинь (з травня
1919 р.), вся Галичина (з липня 1919 року). У Польщі не було одно-
думного ставлення до питання Української Держави: соціялісти та
деякі партії центру ставилися до Української Держави прихильно,
побоюючись відродження російського імперіялізму, але більша ча-
стина польського суспільства, зокрема Націонал-Демократична Пар-
тія, ставилися до України вороже; вони вважали, що краще мати
справу з Росією, ніж з незалежною Україною. В таких загальних
умовах укладено договір між Дипломатичною Місією УНР в Польщі
і польським урядом. Був це час, коли українська армія поверталася
з Зимового походу, і їй загрожувало інтернування. З другого боку —

Польща готувалася ло збройної боротьби з Москвою. Договір підпи-
сали: А. Лівицький, голова Дипломатичної Місії УНР в Польщі, мі-
ністер закордонних справ Директорії та міністер закордонних справ
Польщі. Я: Домбський.

Головні пункти Варшавського договору були такі: 1) Польський
уряд визнавав право Української Народної Республіки на незалежне
існування на території в межах ..., які будуть означені договорами
УНР з сусідами; Польща визнавала Директорію та Головного Ота-
мана С. Петлюру за найвищу владу УНР. 2) Кордони між УНР та
Польщею встановлювалося вздовж р. Збруча, а далі — кордоном між
Австро-Угорщиною та Росією; далі — східнім адміністративним кор-
доном Рівенського повіту на р. Прип'ять до її гирла. Докладний опис
кордонів повинна зробити спеціяльна українсько-польська комісія.
3) Польща визнає за УНР територію до кордонів 1772 року. 4) Поль-
ський уряд зобов'язується не укладати жадних міжнародніх угод,
шкідливих для УНР. Те саме зобов'язується УНР. 5) Національно-
культурні права забезпечуються для обох національностей. 6) Аграр-
на реформа в Україні буде розв'язана конституантою. 7) Укладаєть-
ся військова конвенція. 8) Угода залишається таємною і не може бути
опублікована без згоди обох сторін. 9) Угода вступає в силу негайно
по Її підписанні."'

Такий, в стислому вигляді, зміст цього договору, який чомусь
«таємно» уклали представники Польщі та Дипломатичної Місії УНР.
Договір цей не був опублікований і залишався таємним. Тільки в 1926
році його текст розшукав в архіві сенатор С. Шелухин."' Як таємний.
цей договір не був ратифікований.

Таким чином, Польща визнавала за Україною право на незалеж-
ність, але за це діставала Східню Галичину, Західню Волинь, Холм-
щину, Підляшшя, Полісся. Згідно з військовою конвенцією 24 квітня
1920 року, Польща мала велику перевагу: воєнні дії мали відбуватися
тільки під польським командуванням; економічне життя було під-
порядковане Польщі; мала бути спільна валюта; залізниці — під-
порядковані польському управлінню. Український уряд зобов'язу-
вався постачати польському військові харчування, коней, волів тощо.

Варшавський договір викликав велике незадоволення, особливо
в^Галичині. Він перекреслював всю боротьбу Галичини за незалеж-
ність і передав її під владу Польщі.

Уряд Директорії та армія, що поверталася з Зимового походу, були
тяжко вражені цим договором. Укладений він був не урядом, а Ди-

пломатичною Місією, яку очолював А. ЛівицькнИ, і уряд був постав-
лений перед доконаним фактом. Петлюра знав про цей договір.'"

Варшавський договір був прийнятий різними шарами українсько-
го громадянства, як велике нещастя. У негативному ставленні до ньо-
го об'єдналися члени різних угруповань, партій. Соціялістичнпй
уряд, з 1. Мазепою на чолі, в березні 1920 рику подався на димісііОіале
тільки в кінці травня 1920 року зформовано новий кабінет, на чолі
якого став В. Прокопович (соціял-федераліст), до складу цього кабі-
нету ввійшли: як заступник його — А. Лівицький (соціял-демократ);
як міністер закордонних справ — А. Ніковський, міністер внутріш-
ніх справ — О. Саліковськии, земельних — 1. Мазепа, фінансів —
X. Барановський, ісповідань — 1. Огіснко, військових справ — В.
Сальський, шляхів — С. Тимошенко, господарства — Є. Архипенко,
освіти — 1. Холодний, здоров'я — поляк С. Стемповський"'

Від різних груп надходили протести. Особливе незадоволення
викликала постать Стемповського, поляка.

Наприкінці травня 1920 року в Празі відбулася конференція
ес-ерів, в якій взяли участь: М. Грушевський, О. Жуковський, М.
Шаповал та інші поважні представники еміграції. Вони оголосили
Варшавський договір за неправний. Українські комуністи почали ви-
являти прагнення примиритися з большевиками. В. Винниченко ви-
їхав на Україну, щоб переконати большевицький уряд створити
совєтську самостійну Україну, але не мав успіху і повернувся за
кордон. Голова Всеукраїнського Трудового Комітету С. Вітик звер-
нувся до Москви з деклярацією, в якій заявляв, що Варшавський
договір укладений незаконно, і пропонував розпочати мирові перего-
вори з урядом УНР. Звичайно, відповіді він не одержав."'

Варшавський договір викликав дуже негативне враження в Гали-
чині, охопленої настроєм безнадійности. Галицькі громадські діячі
вважали, що дальша війна з большевиками неможлива. Ціла Херсон-
ська дивізія, що складалася переважно з галичан, у кінці серпня 1920
року покинули Галицький фронт і під командою генерала Кравса та
полковника Вольфа перейшла до Чехії, де була інтернована спочат-
ку в Ліберці, а потім у Йозефові.^

На основі військової конвенції, зв'язаної з Варшавським догово-
ром, у травні 1920 року почався спільний похід на Україну об'єдна-
них військ Польщі та УНР. Використати частини УГА. які перейшли
були на сторону поляків і були інтерновані, польський уряд не по-
годився. У поході брали участь дві дивізії УНР: одна під командою

полковника Удовиченка йшла на Білорусь, друга під командою пол-
ковника Безручка йшла на Київ. Крім того в поході брала участь
військова група, яка повернулася з Зимового походу. Українські
війська були підпорядковані польському командуванню. За догово-
ром під час походу мало бути зформовано їде чотири українські диві-
зії, але поляки не дали на це дозволу."'

Увесь шлях польської і української армій по Україні відзначався
брутальністю поляків, реквізиціями та грабунками населення, 7-го
травня 1920 року польсько-українська армія вступила до Києва:
большевики здали його без бою.

Прибувши до Києва, поляки виарештували і вивезли чимало лю-
дей, серед них кількох старих православних священиків (протосреїв
— С, Трегубова, Н. ґроссу та інших); арештували їх під час Бого-
служби, у вівтарі. Це викликало обурення серед населення. Перебу-
вання польської і української армій в Києві було недовгим: больше-
вики скупчили значні сили, а з Кавказу викликали армію Будьон-
ного, яка зайшла в запілля українцям та полякам. Поляки поспішно
залишили Київ, побоюючись бути відрізаними від Польщі. Перед від-
ходом вони розстріляли деяких арештованих, підпалили і висадили
в повітря багато будинків, серед них будинок колишнього губерна-
тора, де знаходився архів. Зірвали мости на Дніпрі, в тому числі сла-
ветний Ланцюговий міст.*"

Польські частини відійшли за Збруч) а українські ще протягом
місяця вели бої з большевицькими військами. З початку липня 1920
року почали ширитися чутки, що Англія пропонує своє посеред-
ництво для замирення Польщі з советською Росією. З початку серп-
ня Польща розпочала мирові переговори з Москвою.

В таких умовах — невдач на фронті та перспективи замирення —
в уряді УНР виникла ідея знайти спільників в антибольшевицьких
організаціях еміграції з російською армією генерала Перемикіна, дон-
ськими козаками під проводом осавула Яковлева, Російським Полі-
тичним Комітетом під проводом Б. Савінкова, та генералом Вранге-
лем в Криму.'"

Тим часом большевицька армія наступала на захід — на Замостя-
Варшаву, але наприкінці серпня наступ большевиків на Замостя від-
бито, а після того розгромлено їх під Варшавою. Ця перемога, яку на-
зивали поляки «Чудом над Вислою», врятувала Варшаву і була
в значній мірі наслідком участи українських сил. Ця перемога дала
можливість почати польсько-українським силам наступ на ггівден-

ному фронті: частини військ перейшли Дністер, розбили больше-
ііііцьку армію й заволоділи лівим берегом Збруча. Протягом наступ-
ного місяця ці частини просувалися все далі на схід. На північному
крилі української армії разом з українцями виступали російські
протибольшевицькі частини генерала Перемикіна та донські козаки
під командою Яковлева. Разом в армії УНР було коло 23.000 вояків,
а в російських та козацьких частинах — 5.000, разом 28.000.

Та коли в боротьбі з большевиками українська армія напружу-
вала всі свої сили, Польща вела переговори з Москвою, 18-го жовтня
1920 року укладено перемир'я. Українська армія опинилася в дуже
тяжкому становищі: її північний фронт був відкритий для советської
армії.^'