УКРАЇНА ПІД РОСІЙСЬКО-СОВЄТСЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ

У 1918 році, коли Національний Союз закликав большевиків на
допомогу для повалення гетьманату, маси селянства чекали від них
землі безплатно і в необмеженому розмірі. Під впливом советської
пропаганди вірили, що прийде «влада робітників та селян».

14-го лютого 1919 року X. Раковський переніс з Харкова до Києва
совстський уряд «Незалежної Української Советської Соціялістичної
Республіки». Але відразу виявилося, що, крім назви, новий уряд не
має нічого українського. Державна мова була російська, адміністра-

ція — російська. На селах почалася реквізиція запасів збіжжя, ху-
доби. Все це вивозили до Росії.

Большевицький комісар (в майбутньому «наркоминде.і» — міні-
стер закордонних справ — а ще пізніше — заступник президента
Української Академії Наук) О. Шліхтср писав, що з України вдалося
забрати 8,5 мільйона пудів хліба замість 50 мільйонів, і що «кожний
пуд заготовленого хліба забарвлений краплями крови»."'

Крім грабіжницької політики не припинявся національним терор.
Для боротьби з «контрреволюцією» в Україні засновано з початку
1919 року «Всеукраїнську Надзвичайну Комісію (ЗУЧК), під керів-
ництвом Лациса. У ЧК було багато латишів та китайців. Крім цент-
ральної ЧК, були губерніяльні, повітові, залізничі і т д. При військах
створено «окремі відділи». Так уся Україна опинилась під терором
політичної поліції, яка робила труси, арсштовува.тіа, розстрілювала
без суду та слідства. Розстрілювали на доноси, за підозрою у «контр-
революції», за приналежність до «буржуїв», офіцерів, інтелігенції.
У Полтаві, наприклад, чекіст Шуров пишався тим, що «кінчає четвер-
ту тисячу хохлів».""

Вся Україна була охоплена протибольшевиаькими повстаннями.
Починаючи з Лівобережжя та Чернігівщини, вони захопили Київ-
щину, Поділля, Катеринославщину, Херсонщину. В кінці квітня
1919 року в одній лише Київщині проти повстанців виставлено
14.000 багнетів, в Чернігівській губернії — 2.500, у Подільській —
понад 3.000, Волинській — до 600, разом 21.000 — при 20 гарматах,
140 кулеметах та 3-ох панцерних потягах."' За офіційними даними
совстського уряду, в червні-липні 1919 року було 328 повстань. Під
час т. зв. «червоного терору» розстріляно видатних українських вче-
них — В. Науменка. П. Армашевського та інших."'

Крім селянських, засновуються повстанські партійні організації.
Таким був партійний осередок соціял-демократів та соціялістів-ре-
волюціонерів. Головний штаб його очолював Ю. Мазуренко. Він ви-
слав ультиматум Раковському: протягом 24 годин передати владу
повстанським комітетам." Звичайно, жадних наслідків цей ульти-
матум не мав.

Утворився Всеукраїнський Революційний Комітет, що стояв на
радянській плятформі, але вів боротьбу проти російських больше-
виків. Він закликав народ на боротьбу з московськими окупантами
за Незалежну Українську Радянську Республіку. На чолі Комітету

стояли А. Річицький, М. Авдіснко, А. Драгомирецький — українські
соціял-демократл. Головною зброііною силою його був загін отамана
Зеленого, що діяв в околицях Києва. На ці сили сподівався спертися
уряд Б. Матроса."'

У цьому була колосальна, фатальна помилка. Директорія, яка
мала військо, фахівців, не прийшла на допомогу селянству і не очо-
лила цей могутній, спонтанний рух. Вона знайшла контакт з партій-
ними соціялістичними осередками, які стояли на радянській плят-
формі, яку ненавиділо село. Час був загублений.

Не зважаючи на те, що большевпки придушували повстання
з неймовірною жорстокістю, вони захоплювали щораз нові терени, не
зустрічаючи поважного спротиву. В середині 1919 року повстанці во-
лоділи майже цілою Україною, за вийнятком Волині та Поділля.

Це був час, коли комуністичні ідеї захоплювали Західню Европу:
Польща, Австрія, Чехо-Словаччина, Італія, Югославія, І^олгарія,
Угорщина переживали революцію. Советський уряд пробував був
прийти «на допомогу» революції в Угорщині і провести туди свої
війська. Частина мала пройти через Румунію, а частина через Гали-
чину — про що советський уряд розпочав переговори з галицьким.
Урядом, але Галичина відповіла рішучою відмовою. Справа набула
іншого характеру, коли несподівано отаман Григор'їв «змінив фронт»
— виступив проти большевиків і зайняв Кременчук, Катеринослав,
Єлисаветград. Проти нього вислано полк ЧК та значні сили. Григор'їв
зробив велику справу: відтягнув советські війська і затримав їх по-
хід на Західню Европу."^