Криза кейнсіанства і наступ консерватизму

Виникнення неоконсерватизму пов’язано із кризою кейнсіанства. Ця криза почалася в 70-х роках. Погіршення економічної кон’юнктури в цей період було найгіршим за весь післявоєнний період.

Характерною рисою економіки цього періоду була зростаюча інфляція. Спочатку західні держави намагались тримати інфляцію під контролем, але в кінцевому разі ця політика зазнала поразки, інфляція зростала.

Характерною особливістю кризи було сполучення інфляції, безробіття і спаду. Намагання вирішити проблему за допомогою кейнсіанської політики збільшення сукупного попиту успіху не принесли.

Саме в цей період відновляються неоконсервативні течії, серед яких провідну роль відігравав монетаризм.

Найбільш відомий представник сучасного монетаризм у М. Фрідмен виступив зі своїми ідеями в той період, коли пануюче становище в економічній теорії займав кейнсіанський напрямок. На відміну від кейнсіанців М. Фрідман вважав, що основним засобом регулювання економіки є монетарна система.

Концепцію монетаризму можна висловити в таких постулатах:

По-перше, визнання сталості ринкового господарства. Ринкова економіка сама як результат внутрішніх тенденцій прямує до саморегулювання. Ціни виконують роль головного інструменту, який забезпечує корегування у випадку порушення рівноваги. Виникнення диспропорції є результатом зовнішнього втручання, помилок державного регулювання. Ринок володіє можливостями заспокоювати шокові імпульси. Цей постулат знаходиться в протиріччі з твердженнями Кейнса.

По-друге, пріоритетність грошових факторів. Саме вони здатні найкраще забезпечити економічну сталість. Між рухом грошей і динамікою валового національного продукту існує тісна кореляційна залежність.

По-третє, грошове регулювання повинно орієнтуватися не на поточні, а на довгострокові завдання. Наслідки коливань грошової маси виявляються на основних економічних параметрах не відразу, а з деяким розривом, поступово. Звичайно лаг складає декілька місяців. Він неоднаковий по різним країнам, залежить від стану кон’юнктури, інших факторів.

Аналіз лагів приводить до висновку щодо вимог до грошової політики. Поточні корективи з метою впливу на економічну кон’юнктуру запізнюються. Результати виявляються протилежними в порівнянні з тим, що очікувались. Прогнози на довгостроковий період ненадійні. Тому грошова політика повинна орієнтуватися не на поточні ефекти, а мати довгостроковий характер.

По-четверте, зміна маси грошей веде до зміни витрат і номінальних доходів. У межах короткострокового періоду це призводить до зміни рівня цін і обсягу виробництва, а в довгостроковому періоді лише до зміни загального рівня цін. Таким чином, за виключенням короткострокового періоду зв'язок між безробіттям і інфляцією відсутній.

По-п’яте, одним із найважливіших умов сталості економіки є постійна залежність між масою грошей в обігу і найважливішими економічними показниками.

По-шосте, підтримка сталого рівня цін – головна мета економічної політики. Вона досягається, якщо забезпечена сталість грошового обігу, тобто маса грошей зростає постійним, поміркованим темпом, який у свою чергу залежить від довгострокового темпу зростання виробництва і швидкості обігу грошей.