Економічна теорія пропозиції

Монетаристи підкреслюють, що своє багатство в умовах ринку людина зберігає в різних формах: гроші, цінні папери, нерухомість, предмети споживання довгострокового використання.

Цінність одних видів багатства зростає, інших ¾ зменшується. Кожен індивід прагне збільшити своє багатство і вирішує, в якій формі його раціонально зберігати.

Прагнення мати ресурси в грошовій формі пояснюється тим, що гроші ліквідно, легко реалізуються. Але володіння грошима доходу не приносить і іноді пов’язано із додатковими витратами.

Грошовий запас потрібен для повсякденних витрат, зберігання інших активів у формі грошей пов’язано з втратою альтернативного доходу.

У суспільстві гроші потрібні:

1) як засіб обігу або тимчасове вмістилище купівельної спроможності;

2) прагнення мати резерв, страховку від можливих несподіваностей.

У ліквідній формі люди хочуть зберігати ту частину своїх портфелів, котра необхідна для належного забезпечення купівлі.

Попит на гроші є відносно сталий. У випадку надлишку грошей в касі їх намагаються трансформувати в інші активи, які приносять відсоток або прибуток.

На грошовий попит впливають три фактори: обсяг виробництва, рівень цін, швидкість обігу грошей, яка залежить від рівня ставки відсотка.

Якщо очікується зростання цін, купівельна спроможність грошей буде падати, від „гарячих грошей” люди будуть прагнути звільнитися. Якщо очікується зниження цін, попит на гроші буде збільшуватись. Попит на гроші зменшується, якщо ставка відсотка збільшується. В цьому разі ставка відсотку виконує роль регулятора пропозиції між грошима як засобом накопичення та цінними паперами.

Пропозиція – це кількість грошей, що знаходяться в обігу. Вона має мінливий характер, задається зовні, а не визначається економічними факторами. Регулюється центральним банком, величиною кредитів комерційних банків, купівлею і продажем цінних паперів.

Попит і пропозиція грошей формують монетарну рівновагу. Рівновага в монетарному секторі органічно пов’язана з процесами в товарному секторі.

Разом з тим монетаристи підкреслюють особливості зв’язку між двома секторами. Ставка відсотка на сукупний попит має обмежений вплив. Інвестиційний попит не надто швидко реагує на зміну ставки відсотка, а в свою чергу зростання грошової маси не надто швидко веде до зниження ставки відсотка.

Монетаристи пов’язують попит на товари й інвестиції з грошовим потоком. Вони ширше трактують сферу благ, які протистоять грошам. Це фінансові активи, матеріальне майно, нові товари, інвестиції в людський капітал.

М. Фрідмен в книзі „Монетарна історія Сполучених Штатів Америки за 1867 ¾ 1880 рр.” простежив як проходило прискорення або сповільнення темпів зростання грошової маси і прийшов до висновку, що за 100 років вся господарська динаміка США залежала від руху грошової маси. Зміна темпу її зростання попереджала зміну сукупного продукту.

Поворотні точки зростання грошової маси попереджають рух ринкової кон’юнктури: пік зростання грошової маси попереджає піднесення виробництва, сама низька точка – спад виробництва.

Грошова маса безпосередньо впливає на економічне життя через величину витрат споживачів і фірм.

Зростання пропозиції грошей веде до їх здешевлення. Вигідно брати кредит, зростає попит на інвестиційні товари – зростає сукупний продукт і зайнятість населення.

Ціни підвищуються, але нерівномірно. Змінюється співвідношення між різними групами товарів. Цінові зміни сприяють структурним зрушенням, створюють передумови для стабільного розвитку.

Грошові інструменти треба використати обережно. Якщо відбувається відносно невелике зростання кількості грошей в обігу та підвищення цін, створюються передумови для рівноваги між грошовим і товарним секторами. Якщо ціни зростають швидко, розгорається неконтрольована інфляція, потреба на гроші зростає. Гроші трансформують в інші активи, але не у виробництво, а в нерухомість, тому що ризик інвестицій зростає.

5.4. Нова класична теорія (школа раціональних очікувань)

Серед ідеологічних джерел теорії пропозиції можна виділити погляди представників неоавстрійської школи, перш за все Ф. Хайека, теорію ефективності факторів виробництва, сучасний монетаризм.

Головна причина відносно високого авторитету теорії пропозиції полягає в тому, що її прихильники дають достатньо обґрунтовані відповіді на запитання, які висунула господарська практика, запропонували конструктивні варіанти вирішення багатьох проблем економіки Заходу.

Це такі проблеми, як контроль над інфляцією, переплетення її з зростанням безробіття, сповільнення економічного зростання. Тоді ж з’явилися ознаки кризи державного регулювання економіки на принципах кейнсіанства.

Прихильники теорії пропозиції поділяють монетаристський погляд на причини безробіття. Вони вважають безробіття справжнім ринковим явищем, а будь-яку діяльність держави, спрямовану на зниження безробіття, безпідставним втручанням в систему вільного підприємництва.

Головним фактором зростання безробіття вважається система державного соціального забезпечення, в якій бачать причину послаблення прагнення безробітних до пошуку робочих місць, деформацію вільного ринку праці, підвищення природної норми безробіття.

З соціальними програмами пов’язується зростання витрат Державного бюджету, що вимагає високих ставок оподаткування.

Рівень реальних доходів після сплати податків відхиляється від значень вільного ринку праці. Зменшується привабливість зайнятості і заробітної плати у порівнянні з неробством. Виникає ефект заміни, коли все більше людей, не задоволених своїми реальними доходами, вважають за краще переходити в категорію безробітних.

Розподіл стає неоптимальним, зокрема штучно знижується пропозиція праці.

Прихильники теорії пропозиції, як і монетаристи, вимагають від держави таких дій, котрі були б спрямовані на підтримку ринкової системи і вільного підприємництва.

Представники теорії пропозиції в основному підтримують монетаристську версію інфляції. Разом з тим в їх позиції бачимо певні особливості. Так, на відміну від монетаристів автори теорії пропозиції вважають головними причинами непередбаченої інфляції високі податкові ставки і дії держави, які приводять до непередбачених коливань витрат виробництва.

Суттєві розбіжності існують серед них з питання бюджетного дефіциту.

Монетаристи виступають у цілому проти дефіциту, вважаючи, що це фактор непередбаченої інфляції. Але, з другого боку, вони вважають, що в разі дотримання правила М. Фрідмана про стабілізацію темпу пропозиції грошей дефіцит може не загрожувати стабільності економіки.

Монетаристи і прихильники теорії пропозиції вимагають значно зменшити розміри Державного бюджету головним чином за рахунок економії на витратах.

У концепціях неоконсерватизму витрати держави виконують в цілому пасивну роль, вони позбавлені функції регулювання. В скороченні цих витрат бачать найбільш простий інструмент для позбавлення держави можливості безпідставно втручатися в економічні процеси.

Головний напрямок радикальної реформи системи оподаткування полягає в значному зменшенні граничних податкових ставок, що має більш повно розкрити можливості ринкової системи. Така точка зору повністю не відповідає кейнсіанській позиції про управління сукупним попитом з допомогою головним чином підвищення податкових ставок.

Теорія пропозиції вважає, що зниження податкових ставок повинно бути диференційованим, пропорційним його граничній ефективності. Наприклад, більшою мірою треба скоротити ті види податків, які дадуть максимальну граничну віддачу з точки зору зростання накопичення капіталу і зайнятості. В першу чергу це відноситься до податків на доходи від капіталовкладень. Тоді з’являється можливість перемістити у виробничу сферу ті ресурси, які раніше вкладались у нерухомість, витрачались на інші, не пов’язані з виробництвом, цілі.

У концепції пропозиції суттєва роль відводиться реформі оподаткування для суб’єктів з високими доходами. Обґрунтування полягає в тому, що це дасть більш сильний ефект, тому що багатих відрізняє більше схильність до заощаджень.

Взагалі неоконсерватори бачать у зниженні податкових ставок головний інструмент вирішення багатьох проблем сучасної економіки.

Податкові стимули сприяють підвищенню рентабельності капіталовкладень, наближенню цієї рентабельності до показника вільного ринку. Результатом цієї реформи буде збільшення норми і маси накопичення.

Це може привести до створення нових робочих місць, причому збільшення зайнятості буде проходить неінфляційним шляхом.

Податкова реформа повинна сприяти збільшенню приватних заощаджень кредитних ресурсів, розширенню фінансової основи економічного зростання.

Цей ефект вважається можливим лише за умовою обмежувальної грошової політики, яка б відповідала рекомендаціям монетаристських теоретиків. Тільки тоді можна б було розраховувати на послаблення інфляційних очікувань, на появу дефляційних мотивів у психології споживачів, які б стимулювали заощадження прирост доходів.

Обсяг приватних заощаджень збільшиться настільки, що його буде достатньо і для приватних інвестицій, і для фінансування тимчасового бюджетного дефіциту, який може виникнути в період переходу на консервативну економічну політику. Таким чином, особисті заощадження розглядаються як запас грошових коштів, що дозволяє державі розміщати додаткові боргові забов′язання без використання емісії.

Довгостроковим наслідком зниження податкових ставок буде не зростання бюджетного дефіциту, а навпаки його зниження, що допомагає стабілізувати інфляційний процес.

Згідно із концепцією американського економіста А. Лаффера зменшення податкових ставок приведе лише до короткострокового зниження обсягу державних доходів. У довгостроковій перспективі цей засіб забезпечить зростання заощаджень, інвестицій, виробництва, зайнятості, сукупних доходів, які підлягають оподаткуванню.

Концепція школи раціональних очікувань вважається однією з найбільш впливових у сучасній економічній науці. Найбільш відомі представники цієї теорії ¾ це Роберт Лукас, Томас Сарджент, Нейл Уоллес та ін.

В економічній літературі часто теорія раціональних очікувань за своїм значенням порівнюється із кейнсіанською революцією. Але треба мати на увазі, що сутність кінцевого висновку нової теорії була протилежною.

Лукас і його прихильники вважають, що кейнсіанська доктрина регулювання є повністю неефективна. Цю позицію раніше поділяв голова монетаристської школи М. Фрідмен і його учні, а школа раціональних очікувань постійно використовувала такі положення монетаризму як досконала гнучкість цін або природний рівень безробіття.

Тому спочатку більшість економістів сприймали нову класичну теорію як варіацію на тему монетаризму, яка має допомогти зруйнувати кейнсіанство. Потім з’ясувалось, що суперечності в нових класиків існують не тільки з кейнсіанством, але також з монетаризмом.

Монетаристи будь-яким чином підкреслюють значення грошового фактору в економіці. Положення „гроші мають значення” трансформують у тезу „тільки гроші мають значення”. Але в теорії нових класиків гроші нейтральні і навіть наднейтральні.

Якщо кейнсіанське регулювання неефективне, а гроші абсолютно нейтральні, та із цього виходить, що держава взагалі не має засобів впливу на економіку.

Теорія раціональних очікувань стверджує, що підприємці, споживачі і робітники звичайно усвідомлюють, як функціонує економіка. Вони достатньо ефективно використовують існуючу інформацію для того, щоб захистити свої власні інтереси.

Люди розуміють, як державна політика буде впливати на економіку, і враховують цей вплив у своєму процесі прийняття рішень.

Наприклад, якщо держава запроваджує політику стимулювання, робітники очікують зростання інфляції і наступного зниження реальної зарплати. Таким чином, робітники включають цю очікувану інфляцію в свої вимоги щодо підвищення номінальної зарплати.

Якщо припустити, що робітники правильно і повною мірою враховують розмір цінової інфляції та коректують свої поточні вимоги щодо підвищення номінальної зарплати для підтримання своєї реальної зарплати, тоді майже короткочасного підвищення прибутків, виробництва і зайнятості не буде.

Якщо робітники повністю передбачали інфляцію, не буде ніякого короткочасного зниження безробіття.

Теорія раціональних очікувань робить такі висновки. Кейнсіанські методи орієнтовані на досягнення рівня безробіття, який відповідає так званій повній зайнятості, викликають прискорення інфляції, але не зменшують рівень безробіття.

Ця теорія підтримує консервативний погляд про те, що спроби уряду робити добрі справи звичайно закінчується невдачею, із значними витратами для суспільства.

Контрольні запитання

1. Назвіть причини реставрації консерватизму?

2. Визначте головні риси сучасного монетаризму?

3. Зробіть порівняльний аналіз теорії пропозиції та раціональних очікувань?