Ліворадикальних поглядів

При суперечливих сучасних оцінках економічного вчення К. Маркса очевидним є факт його глибокої кризи на рубежі 80 — 90-х рр. Безсумнівний зв'язок цієї кризи з катастрофою „світової системи соціалізму” в цілому і системи державного соціалізму в СРСР зокрема.

Найбільше чітко криза проявилася у відмовленні вчення як теоретичної основи як господарської політики держави, так і викладання суспільствознавства в колишніх соціалістичних країнах, переході до доктрин, що протистоять марксизмові. Не настільки яскравим, але не менш важливим свідченням спадку вчення є втрата інтересу більшості вчених колишніх соціалістичних країн до подальшої розробки марксистської теорії, до використання її методології і системи аргументів.

Настільки швидке і відносно легке відмовлення від вчення там, де воно раніше визнавалося „єдино правильними і науковим”, може бути пояснений трьома взаємозалежними обставинами: 1) криза назрівала давно; 2) у науковому і повсякденному сприйнятті марксизм тісно асоціювався з установкою, що виявилась неспроможною на перевагу „реального соціалізму” над „сучасним капіталізмом”; 3) марксистська економічна теорія вже не виражала інтересів ні будь-яких прошарків населення, ні основної частини правлячої еліти в країнах державного соціалізму. Відношення до економічних вчень в усіх суспільствах, а особливо в демократичному, піддано маятниковим коливанням і, знаходячись у центрі кризи, нелегко визначити, якою мірою це відношення виражає „оборотні” феномени суспільної свідомості, а в якій — його необоротні, фундаментальні зрушення.

Тому корисно врахувати оцінки компетентних спостерігачів „з боку”.

Відомий американський економіст, Нобелівський лауреат 1987 р. Роберт Солоу в інтерв'ю, опублікованому на початку 1992 р., сказав: „Мені уявляється, що Маркс як економіст, на відміну від Маркса-історика або Маркса-соціального мислителя, зараз уже фактично не відіграє ролі у сфері економічного аналізу. По-моєму, це тепер загальновизнано. До речі, я зовсім не вважаю, що доля соціалізму і комунізму в СРСР і Східній Європі має до цього велике відношення. Зрештою Маркс в економіці займався аналізом капіталізму, капіталістичної економіки. Так що усе, що відбулося в соціалістичних країнах, практично не робить впливу на оцінку Маркса як економіста. А от те, що відбулося з капіталістичними системами, поза всяким сумнівом підірвало репутацію Маркса в цій області” [10].

Нижче слід докладніше зупинитися на питаннях, порушених у висловленні Р. Солоу. Але в тому, що його думка є не цілком доганою, можна переконатися, ознайомившись з позицією Папи Римського Іоанна Павла II, чия ерудиція широко визнана на Заході. Відповідно до повідомлення Франс Пресс, виступаючи у вересні 1993 р. із критикою на адресу „дикого капіталізму” у зв'язку з невдачами перебудови на Сході, глава римсько-католицької церкви заявив: „Комуністичну ідеологію не можна огульно заперечувати, не визнаючи за нею якогось „ядра істини”. Завдяки цьому ядру істини марксизм зміг стати звабливою реальністю для західного суспільства”. Іоанн Павло II підкреслив, що капіталізм змінився „в основному завдяки соціалістичній думці”, що породила такі „соціальні амортизатори”, як профспілки і контроль з боку держави.

Отже, за марксизмом зберігається „ядро істини”. Капіталізм змінився, але завдяки впливові соціалістичних і, насамперед, марксистських ідей. Таким чином, сучасне заперечення марксистської теорії можна вважати лише частковим і тимчасовим.