Лекція № 14. Циклічність економічного розвитку.

План:1. Основні характеристики циклів.

2. Характеристика фаз ділового циклу.

3. Особливості сучасних економічних циклів.

4. Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості.

5. Безробіття, його види і наслідки.

6. Механізм державного регулювання зайнятості.

1. Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань.

Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жодного з провідних економістів XIX—XX ст.

Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, що економічні коливання суттєво відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного історичного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.

Класифікація економічних циклів за тривалістю

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі циклиназивають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли. їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.

2. Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази (рис. 1).

Охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.

 

 

Рис.1. Схема ділового циклу

Ознаки економічної кризи:

- перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;

- значне скорочення обсягів виробництва;

- падіння цін;

- дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;

- біржовий крах і банкрутство підприємців;

- зростання безробіття;

- зниження рівня заробітної плати;

- спад рівня прибутку;

- масове знищення товарів, устаткування тощо;

- дезорганізація кредитної системи.

Депресія:

- застій виробництва;

- низький рівень цін;

- незначний обсяг торгівлі;

- невисока ставка позичкового відсотка;

- ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення

- розширення обсягів виробництва до масштабів до кризового рівня;

- зростання цін;

- підвищення прибутку;

- зростання зайнятості;

- пожвавлення торгівлі;

- посилення оптимістичних очікувань (сподівань).

Піднесення:

- перевищення максимального обсягу виробництва до кризового рівня;

- швидке зростання зайнятості;

- підвищення заробітної плати й інших видів доходів;

- кредитна експансія;

- штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

- розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл)—це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.

3.Особливості сучасних економічних циклів:

• Швидкий розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.

• Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

• Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії.

Політика стримування — це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії— це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

∞ заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);

∞ заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян ,збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

∞ заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

Висновки:

1. Типова криза, що спонтанно виникає й усувається за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що зниження цін в умовах надвиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, у свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес і зрештою виводить економіку зі стану застою.

2. Криза, яка супроводжується інфляцією, спотворює причинно-наслідкові зв'язки в економіці, засвідчуючи, що держава "перегнула палицю", втручаючись у циклічний розвиток економіки, і її втручання, яке оцінювалося як позитивне в короткостроковому періоді, спричинило негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для свого вирішення.

Негативне значення циклічного розвитку для економіки:

по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.

Позитивні наслідки:

Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не даючи йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та благоденства.

4. Зайнятість- сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування.

Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей реального існування двох типів зайнятості: фактичної й ефективної (рис. 3).

Ефективна зайнятістьє результатом ефективного розподілу трудових ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг.

Рис.3. Типи зайнятості

Економічно активне населенняза визначенням МОП (Міжнародної організації праці), — це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик:

- фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретного виду праці;

- придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями і законодавством;

- вільне волевиявлення участі в суспільній праці.

Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття.

Рівень економічної активності відбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості: Ре.а. = Че.а. : Ч * 100%., де Ре.а. — рівень економічної активності; Че.а.— чисельність економічно активного населення; Ч — чисельність населення. Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис. 4):

1.Стандартна повна зайнятість: робота лише в одного підприємця; робота у виробничому приміщенні роботодавця; стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.

2. Часткова зайнятість— це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).

3. Тимчасова зайнятістьхарактеризується наявністю терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

4. Самозайнятість- згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відносяться: підприємці; трудящі, що працюють не за наймом; члени виробничих кооперативів; неоплачувані працівники сімейних підприємств.

5.Безробіття, його види і наслідки

Ринок праці, як один із підвидів ринкової системи, узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.

Безробіття— соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості в розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.

В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення.

де Р_б— рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; H_ел— чисельність економічно активного населення.

Фрикційне

Структурне

Циклічне

Фактичний рівень безробіття

Рис. 5 Типи безробіття

Типи безробіття:

◊ фрикційне безробіттязумовлене : 1) динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників; 2) регіональними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності.

◊ структурне безробіттявиникає:1) через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці; 2) існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недосконалості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайнятості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %).

◊ циклічне безробіттяпов'язане з: 1) спадами ділової активності в умовах циклічних коливань; 2) зниженням сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття:

- трансформаційний спад;

- надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці;

- масштабна структурна трансформація;

Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків:

1. Економічних: - недовиробництво ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 3 % (у пізніших дослідженнях — 2 %).

- безробіття в країні потребує коштів на утримання безробітних.

2. Соціальних: зниження життєвого рівня; декваліфікація робочої сили; зростання показників "соціальної патології" (психічні захворювання, злочинність, самогубства і вбивства; зростає смертність зростають хвороби та смертність.

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує й об'єктивно не може існувати механізму, що забезпечував би повну зайнятість і попереджав безробіття, виникає потреба в цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

Рис. 6 Крива Філіпса.

6. Методивпливу на рівень зайнятості можуть бути активними і пасивними.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

▪ система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

▪ розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

▪ система професійної підготовки та перепідготовки;

▪ розгалужена система органів працевлаштування;

▪ централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

▪ спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценевлаштованих регіонах.