Лекція № 15. Фінансово-кредитна система.

План:1. Фінанси і фінансова система.

2.Державний бюджет, його структура та проблеми збалансування.

3. Податки і податкова система.

4. Кредит та його роль у розвитку макроекономічних процесів.

1.У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ВВП та НД.

Фінанси, таким чином, безпосередньо пов’язані з грошовими відносинами але не тотожні їм. Фінанси не є гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (заробітна плата, грошові перекази, позики тощо). Гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою та на строго визначених засадах розподіляються і використовуються.

Види фінансів:

▪ державні: загальнодержавні, регіональні, муніципальні, державних підприємств та організацій;

▪ громадських об’єднань: різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних фондів;

▪ приватні: приватних підприємств, комерційних установ та організацій, домогосподарств.

Ознаки фінансових ресурсів: виражають відносини власності, перебувають у постійному русі, мають особливі джерела формування, відрізняються за напрямами використання, формування та розподілу.

Значення фінансів: завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у суспільному фонді і розподілу незалежно від внеску суб’єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.

Фінансова система – система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування.

2. Державний бюджет - грошове вираження збалансованості надходжень та видатків до державної казни за певний період.

Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Функції державного бюджету :

· фіскальна – вилучення за допомогою податків частини доходів і забезпечення тих видів діяльності, які не мають власних джерел доходів;

· розподільча – гроші бюджету уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи на рівномірний розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;

· стимулююча – змінюючи ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи уряд впливає на циклічні коливання економіки;

· контрольна – у грошовому виразі віддзеркалює суспільний процес, відхилення від рівноваги.

Надходження( прибуток)

1. Податки (~ 50%) 1

2. Прибуток від державних п-в. (10-20%).

3. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності (15%).

4. Продаж військового майна. (5%).

5. Туризм.

6. Емісія грошей.

7. Продаж державного майна.

Видатки:

1. Соціальна сфера (освіта, культура, медицина, пенсії);

2. Утримання Збройних сил, утримання кордонів;

3. На розвиток державних підприємств;

4. На зовнішньоекономічну діяльність;

5.Утримання державного апарату;

6. Дотації певним регіонам;

7. На надзвичайні ситуації, стихійні лиха.

8. Платежі по державному боргу.

Форми виплат із державного бюджету:

◊ асигнування – видатки на утримання підприємств та установ;

◊ субсидії – державна допомога організаціям, установам, громадянам;

◊ субвенції – державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

◊ дотації – допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки.

Бюджетні резерви – це відособлена у спеціальних фондах частина бюджетних надходжень, призначених для забезпечення безперебійного функціонування передбачених бюджетом витрат, а також покриття непередбачених затрат держави, які зненацька можуть виникнути.

Державний бюджет є головною ланкою бюджетної системи держави. Органи, які мають відношення до Д.Б.:

*Верховна Рада – приймає бюджет.

*Національний банк – накопичує грошову масу.

*Кабінет міністрів – виконує, організовує виконання державного бюджету;

*Рахункова палата – контролює дотримання Державного бюджету.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

За станом розрізняють державний бюджет:

- збалансований – надходження і видатки врівноважені;

- дефіцитний – видатки перевищують надходження;

- профіцитний – надходження перевищують видатки.

При формуванні державного бюджету основним завданням є його збалансованість або говорячи іншими словами - якнайближче наблизитися до ідеального варіанта, тобто повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Якщо дефіцит державного бюджету не перевищує 2-3%, він не є небезпечним.

Причини дефіциту бюджету:

◊ спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів;

◊ збільшення державних витрат на розвиток ВПК, реалізацію соціальних програм;

◊ фінансування збиткових підприємств;

◊ значний сектор “тіньової економіки”, що уникає сплати податків;

◊ зростання витрат на утримання управлінського апарату;

◊ непомірні витрати, приписки, розкрадання державних ресурсів.

Найкращим засобом регулювання бюджетного дефіциту є маніпулювання дохідною статтею бюджету, при розумній видатковій політиці.

Ідея полягає в тому, що за допомогою податкової системи необхідно створити сприятливі умови для виробничого росту. Цього можна домогтися знизивши і зробивши гнучкими податкові ставки. Крива Лаффера.

Теоретично це добре пояснює подана крива надходження податків. Зміст полягає в тому, що одну і ту ж суму податків можна збирати при більш низькій ставці.

Зростання виробництва викликає збільшення добробуту людей, що у свою чергу зменшить їхні потреби в соціальному захисті, а отже знизяться і витрати держави. З іншої сторони за рахунок зростання виробництва відбудеться ріст надходження в бюджет, тобто збільшення по бюджетній частині (фінансових можливостей держави).

У даного засобу є одна хиба - це його інерційність, тобто його результати можуть проявитися тільки в середньостроковому і довгостроковому періоді. Він недієздатний дати миттєву вигоду, вирішити політичні задачі в короткостроковому періоді.

Державний борг – нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету.

- внутрішній – борг перед юридичними та фізичними особами країни;

- зовнішній – борг перед іноземними країнами, приватними особами, організаціями.

Вплив державного боргу на економіку:

▪ позитивний – в період економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, стимулює економічне зростання;

▪ негативний – витіснення приватного капіталу, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов’язань на майбутні покоління тощо.

Держава може рефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов’язання для розрахунку за старі борги.

3. Податки – обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податкова система –сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їх побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Функції податків – фіскальна (централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби; розподільча – перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами; регулююча – вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників.

Податкова ставка – (норма оподаткування) – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Класифікація податків:

· залежно від рівня державних структур – загальнодержавні/місцеві (встановлюються державними органами чи місцевими органами влади);

· за об’єктом оподаткування – на доходи, на майно, на споживання;

· за методом стягнення : розкладні/окладні;

· за формою оподаткування: прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу: реальні (земельний податок), особисті (встановлюються для конкретного платника особисто).

непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу: фіскальні монополії (встановлені державою ціни на товари і послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження); акцизи – непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, вони належать державі; мито – встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів по території країни: експортне/імпортне; фіскальне, антидемпінгове, статистичне, компенсаційне.

Переваги непрямих податків:

▪ швидке надходження до бюджету, оскільки оподатковується реалізація та споживання;

▪ рівномірність вилучення територіально.

Недоліки непрямих податків:

▪ неадекватність податків розміру доходів платників;

▪ обтяжливість для малозабезпечених верств населення.

В Україні переважають непрямі податки. Це пояснюється:

◊ низьким рівнем доходів переважної кількості населення;

◊ великою кількістю збиткових підприємств;

◊ значною часткою “тіньового” сектору економіки, що уникає сплати податків;

◊ низьким рівнем податкової культури.

Методи оподаткування:

◊ пропорційне оподаткування – не враховує диференціації доходів при встановленні податкової системи;

◊ прогресивне оподаткування – середня ставка податку зростає в міру збільшення доходу платника;

◊ регресивне оподаткування – ґрунтується на зниженні ставки податку в міру зростання доходу.

Система оподаткування найкращим чином виконує своє функціональне призначення тоді, коли вона найменшою мірою спотворює економіку.

4.Кредит – це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Принципи функціонування кредиту: обов’язковість повернення, платність (обов’язковий прибуток кредитора за використання його грошових засобів), строковість (повернення в терміни визначені кредитною угодою).

За суб’єктами кредитних відносин, об’єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють такі форми кредиту:

1. Комерційний кредит – надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал, інструментом кредиту є вексель (простий або переказний). Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.

2. Банківський кредит – форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка. Об’єктом є грошовий капітал, кредитором є банк, а позичальником – домогосподарства, підприємницький і державний сектор. Мета банківського кредиту – отримання прибутку з позик.

Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за такими ознаками:

◊ залежно від забезпечення – незабезпечений \ забезпечений ( векселем, майном чи цінними паперами);

◊ за строками погашення – онкольний ( погашається на першу вимогу банку), короткостроковий (до 1 року), середньостроковий ( від 1 до 3 років), довгостроковий ( понад 3 роки);

◊ за ступенем ризику – стандартний і з підвищеним ризиком;

◊ за способом погашення кредиту – кредит, що погашається в розстрочку, та одноразового погашення;

◊ за методом стягнення банківського процента – процент стягується в момент отримання кредиту, під час його повного повернення або однаковими частинами в продовж терміну кредиту;

◊ за методом надання – кредит, що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит, що надається у межах попередньо встановленого банком ліміту кредитування для певного позичальника.

Сучасній економіці властиве переплетення комерційного та банківського кредитів.

3. Споживчий кредит – надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування. Існує у двох формах: комерційний (купівля товарів у розстрочку) та банківський (грошова позика банку для купівлі товарів. Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.

4. Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна ( землі, житла, виробничих будівель).

5. Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

6. Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту.

7. Державний кредит – система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

8. Міжнародний кредит – це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

У практиці міжнародних кредитних відносин подекуди застосовується безпроцентний кредит. Він надається із цільових грошових фондів, створених економічно розвиненими країнами з метою надання допомоги країнам, що розвиваються.

Функції кредиту:

▪ перерозподільна – кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь суб’єктів, які мають тимчасову потребу у грошових засобах;

▪ емісійна –виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами;

▪ економія витрат обігу – завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

Кредит сприяє створенню великих підприємств і ТНК, забезпечуючи зростання рівня концентрації та централізації капіталу, виступає важливим засобом державного регулювання економіки.

Кредитна система – система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані банківські установи, небанківські фінансово-кредитні установи).

1. Центральний банк – це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи.

Функції центрального банку:

▪ розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

▪ емісія готівкових грошей – монопольне право центрального банку;

▪ емісія безготівкових грошей;

▪ зберігання золотовалютних резервів країни;

▪ акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.

Головне завдання центрального банку – управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

2.Функції комерційних банків:

▪ ведення поточних рахунків;

▪ акумуляція строкових депозитів вкладників;

▪ видача грошових засобів з рахунків;

▪ перерахування з одного рахунку на інший;

▪ розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, куплі-продажу цінних паперів та ін.

3. Елементом кредитної системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути:

◊ ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення;

◊ іпотечний банк – спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна та випуску заставних листів;

◊ інноваційний банк – спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів;

◊ інвестиційний банк – залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань.

◊ зовнішньоторговельний банк – здійснює операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інститути: страхові компанії, пенсійні фонди, фондові біржі, брокерські фірми, фінансові компанії, міжнародний валютний фонд.