Літо 1754 року від Р. Х., Петергоф

Все складалось дуже погано (принаймні, так мусив думати нишпорка, що причаївся в густих паркових кущах): Сен‑Жермен не зміг знайти слів настільки переконливих, аби вони проникли у саме серце Великої княгині. Тож він лише безпорадно повторив:

– Ваша високосте, я вже не прошу… я молю – розумієте?..

– Не розумію! Не бажаю розуміти! – презирливо кинула Катерина, не удостоївши нав'язливого надоїду навіть побіжним поглядом. – Не знаю, графе, скільки вам насправді років: хоча виглядаєте ви не більше, ніж на сорок, дехто пліткує, буцімто ви були таким уже в епоху Господа нашого Христа. Не знаю, чи вірити цій нісенітниці, – адже месьє Вольтер щиро висміює існування богів та всякої іншої чортівні…

– Але ж мені достеменно відомо, що ваша високість є доброю християнкою…

– Це не стосується предмета нашої бесіди, графе! – раптом Велика княгиня розвернулась до Сен‑Жермена занадто рвучко, при цьому її спідниця на одну‑єдину мить різко окреслила роздуте вагітністю черево. – Не намагайтеся збити мене з пантелику, от що! У будь‑якому разі, ви занадто старий, щоб як слід зрозуміти мої почуття.

– Чому ваша високість так вирішили?

– Бо за тисячу років ви забули, що таке біль розлуки з коханим! А може, взагалі не кохали нікого й ніколи, продавши душу дияволові за безкінечне життя?! Отакої, графе!..

– Ну, можливо, я й не кохав ніколи… – Сен‑Жермен мимоволі потупив очі. – У будь‑якому разі кажу як щирий ваш друг: ваша високосте, з ним або без нього, але життя триває і триватиме надалі.

– А без нього я жити не хочу! Не хочу!! Не хочу!!!

Велика княгиня тупнула ніжкою і вперто задерла підборіддя, та наступної ж миті розридалась і промимрила крізь сльози:

– Адже він – справжній батько моєї дитини…

– Тш‑ш‑ш! Тихіше, ваша високосте, молю – тихіше!

– Ви чоловік, звичайнісінький черствий чоловічок зі звичайнісіньким черствим чоловічим серцем, сповненим нікчемних забаганок та дурних почуттів! Ніколи вам не зрозуміти, як доводиться самотній жінці, батька дитини якої!..

– Ваша високосте, ваша високосте! Ви зараз у такому стані, що маєте узяти себе в руки і подбати перш за все…

– А я не хочу!.. Тобто, навпаки, хочу!.. Я хочу, щоби месьє Салтикова негайно повернули – бо без нього не хочу дбати про нашу дитину!.. Чуєте ви, нікчемо?!

– Ваша високосте, не має жодного значення, хто насправді є батьком вашої дитини…

– Він! Він, він і тільки він – таке достеменно знає лише жінка!!!

– Тихіше, ваша високосте, тихіше!..

– Не хочу тихіше! І не буду тихіше!!!

– От месьє Салтиков казав це саме усім і кожному – і що з того вийшло?.. Не забувайте, у цьому парку вуха має кожне деревце, кожен кущик…

– А мені байдуже – нехай всі чують!!! Нехай і вона теж чує!!! Нехай їй складають розлогі ябеди[36], що я про неї кажу та думаю, – мені плювати! Пху!!!