Лютий 1798 року від Р. X ., Дармштадт

– Ну що, юний мій друже? Чи добре спалось тобі цієї ночі?

Пауль миттю скочив зі стільця, протираючи заспані очі. Великий Магістр стояв біля одного з вікон і дивився на вулицю, де поступово набирав сили запізнілий сірий світанок.

– То як спалося? – іронічним тоном повторив принц та повернувся до Пауля. Був він свіжовмитий, підтягнутий, веселий. І головне, на обличчі графа не помічалося жодних ознак втоми – немовби він тихо‑мирно проспав усю ніч у своєму кріслі.

Але ж все‑таки, мабуть, не спав!

На відміну від Пауля…

– Ваша милосте!..

– Юний мій друже, можеш не вибачатися за свій вчинок. Врешті‑решт, якось під час довгої молитви Ісус Христос просив двох присутніх при тому апостолів не спати. Просив сам Христос – але ті все одно не витримали й поснули… Я не більший від Сина Божого. Отож не дивно, що мій юний учень теж не витримав випробування безсонням.

– Все одно, ваша милосте: вибачте!

– З радістю вибачаю, юний мій друже, з радістю вибачаю. Тим паче, мені вже недовго лишилось перебувати на грішній землі, а забирати з собою до Царства Небесного ненависть чи хоч би образу на когось – величезний ризик! Бо небажання вибачити гріх своєму ближньому – то є прояв гордині.

Великий Магістр замовк, і Пауль одразу скористався цим, спитавши обережно:

– Ваша милосте…

– Що, юний мій друже?

– Ваша милість сказали, що…

Язик не повертався продовжити фразу.

– Ну‑ну, я слухаю, слухаю!..

– Ваша милість сказали, що вам уже недовго лишилось перебувати на цій землі?

– Так, мій друже: полишивши нічний морок, сьогодні я перебував у вищих сферах. І почув могутній голос, котрий мовив: «Чоловіче, на тебе вже чекають, щоб судити справи твої судом вищим, праведним і визначити подальшу долю душі твоєї!» Колись мій покійний вчитель теж почув голос, подібний до чутого мною. І сталось це рівно за тиждень до його смерті… – Великий Магістр м'яко всміхнувся Паулю: – Отже, навряд чи й мені відміряно більше часу.

– Але ж, Ваша милосте!..

– Ти хочеш сказати, що я виглядаю надто бадьоро?

– Так, Ваша милосте…

– Це нічого не означає. Мій час настав – треба готуватись у далеку путь. Готуватись ретельно, бо піти туди слідом за мною не зможе ніхто.

– Але ж, Ваша милосте!..

– Врешті‑решт, я зробив коло довкола Числа Універсуму[39]– отже, мені справді час…

– Не розумію, Ваша милосте!

– І не треба розуміти, мій друже. Втім, так буває: іноді вчитель вимагає від учнів не розуміння, а простого виконання. Вчись, мій юний друже, і звикай. Бо надалі тебе вчитимуть інші.

Пауль тільки зітхнув.

– Тобі щось незрозуміло? Чи, можливо, ти з чимось не згоден?

– І те й інше, – тихо пробурмотів Пауль.

– І про що ж ти хотів би дізнатись?

– Про все‑все!

– «Все‑все» просто неможливо охопити жалюгідним людським розумом.

– Так, звісно… Але ж ми багато про що говорили вночі.

– Ніч скінчилась, мій юний друже. Попереду перший день з останніх, відпущених мені, – тож у мене не надто багато часу… А тому краще забудь нашу бесіду. Забудь від початку й до кінця.

– Забути?! Але чому?!

– Бо це – лише химера.

– Не можу, Ваша милосте.

– Отакої! Чому це раптом не можеш?

– Бо саме цієї ночі Ваша милість уперше назвали мене не хробачком, а своїм юним другом… Така велика честь для мене!..

– Один‑єдиний слід химери у денних реаліях.

– Я не забуду про виказану мені честь…

– Гаразд, припустимо. Але решта…

– Так – про решту! Чи Ваша милість помстилися своїм ворогам? Коли та в який спосіб? І що з ними сталося?

– Так‑так, бачу, твоя допитливість не зменшилась анітрохи… Дивись, мій юний друже, як би ця якість колись не стала тобі на заваді!

– І все‑таки, Ваша милосте?..

Великий Магістр пройшовся по кімнаті, всівся у крісло й мовив:

– Ну гаразд. Тому ворогу… «малому» ворогу, котрий вбив мою кохану та позбавив мене останньої надії на спокійне родинне життя, я помстився: його закатували на смерть, а його родину відправили у вигнання. Правителю країни, що завоювала мою батьківщину, я теж помстився: усі його нащадки померли, нікчемний рід урвався. Але моя країна, мій народ, з лона якого я вийшов, волі так і не побачили…

– Чому?

– Уяви, юний мій друже: я не знаю! – Великий Магістр знизав плечима. – Я теж, мабуть, накоїв помилок, і перебування мого народу в солодкому забутті поневолення… Можливо, то є моя провина, мені й покарання.

– Ваша милість надто справедливі… – почав було Пауль.

– Я далеко не святий, отже, не завжди бував і справедливим. Наприклад, я не певен, що заслання сім'ї мого «малого» ворога – це надто справедливо: адже я мусив поквитатися з ним, а не з його нащадками… Крім того, смерть нареченої лежить на моїй совісті такою ж мірою, як і на совісті мого «малого» ворога.

– І що ж далі?

– Правителька, що прийшла до влади після винищення роду володаря, котрий загарбав мою рідну землю, так і не побажала дати волю останній. Правителька вчинила несправедливо, юний мій друже, тому зараз її нащадок нищить все надбання власної матері, до якого тільки може дотягнутись. Отже, її недбалість та невміння дотримуватись даної обіцянки без покарання також не лишились.

Але то не головне. Однією з країн, що так і не побажали допомогти моїй землі вибороти волю, є Франція. Ти пам'ятаєш, що сталося з тамтешньою королівською династією?

– Так… – Пауль здригнувся.

– Отже, тепер до влади у Франції прийшов Наполеон Бонапарт, який невдовзі стисне в кулаці горлянку всієї Європи. Насамкінець він вдарить по країні, що загарбала мою рідну землю. І тоді, можливо, саме Бонапарт визволить її…[40]

– Ваша милість впевнені в тому?

– Впевненість у словах правителів – це все одно, що впевненість у незмінності вранішнього вітерця. Отак, юний мій друже! Хоча…

Великий Магістр розстебнув верхні ґудзики сорочки, витягнув звідти на мить вкритий масонською символікою перстень на тонесенькому золотому ланцюжку, потім сховав персня й мовив:

– Хоча я зробив усе від мене залежне, щоби поставити нового правителя Франції під контроль нашої ложі. Якщо ж він відмовиться звільняти мою землю, то всі сили Небесні повстануть проти нього, – і тоді я не позаздрю його долі…

Після цих слів Великого Магістра у кімнаті надовго запанувала тиша. Та виявилось, що Пауль усе ще не вгамував своєї цікавості:

– Ваша милосте…

– Що, мій друже?

– Ваша милосте, а все‑таки… Скажіть, з якої землі родом Ваша милість? Хто Ваша милість насправді? Ну, все‑таки…

Великий Магістр лише розсміявся.

– Ну, чом ви ніяк не хочете сказати того? Навіщо ви двічі розповсюджували хибні чутки про свою смерть, коли ви й досі живі?!

– Юний мій друже! Ти ж і сам добре знаєш відповідь.

– Але ж…

– Я – Великий Магістр таємної масонської ложі. Я – принц Ракоці, один із синів Ференца Другого Ракоці, володаря угорського та графині Текелі. Я – граф Сен‑Жермен, володар маєтку в італійському Тіролі. Я – син голландського або португальського єврея‑торговця. І насамкінець я – Вічний Жид, апостол‑зрадник Юда Іскаріот. От хто я такий. Що ж до різних дат смерті… В моїй особі суміщаються одразу декілька персон – отже, мені конче потрібно померти мінімум тричі! Дві смерті були уявними, третя стане справжньою – отак‑от, друже.

– Але ж сумістити все це докупи просто неможливо…

– Вірно, друже, цілком слушне зауваження.

– А отже…

– А отже, я не є ніким зі згаданих персон.

– Але ж Ваша милість зараз тут, переді мною, у цій кімнаті…

– Тут я – жива людина, а не мої імена й титули!

Знов помовчали, тоді Пауль зробив останню спробу:

– А може…

– Ні. Я не виконав свою місію до кінця, оскільки рідна моя земля лишилася в рабстві, з якого звільниться невідомо коли. Тому я, Великий Магістр масонської ложі, принц Ракоці, граф Сен‑Жермен, син торговця‑єврея і Вічний Жид, хочу піти у небуття таким і тим, яким і ким є зараз. Натомість моє справжнє ім'я нехай помре разом зі мною. Я так бажаю, мій юний друже! – І після невеличкої паузи граф суворо повторив ще раз: – Нехай таємниця мого імені й походження лишиться нерозкритою. Я так бажаю…

Розчарований Пауль зрозумів: цього рішення вже не змінити… А Великий Магістр, принц, граф, купецький син і апостол, сидів у своєму кріслі, дивився прямо у вічі спантеличеному учневі… й мовчки всміхався. Було очевидно, що він насолоджується нерозгаданою загадкою, яку лишав по собі. Лишав назавжди.

30.08.2004–27.06.2005рр., Київ