Спокуси

Для люблячих Ісуса Христа, немає гіршої муки від спокус. Всяке інше зло, прийняте з покірністю, схиляє їх лише до більшого з'єднання з Богом. Натомість спокуси тягнуть до гріха і – як вище було сказано – хотіли б віддалити від Ісуса Христа. Тому є більш гіркі, ніж всі інші терпіння. Треба, однак, бути повністю свідомим, що хоч усі спокуси, схиляючи до зла, не походять ніколи від Бога, але тільки від диявола або з наших злих схильностей, бо "Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого " (Як. 1, 13), але деколи Бог дозволяє, щоб найбільш люблячі Його особи були найбільш спокушувані. Чому?

По-перше, для того, щоб ми через спокуси краще пізнали особисту слабкість і потребу Божої допомоги, що захищає нас від гріха. Коли зазнаємо Божої втіхи, нам здається, що можемо протиставитися будь–яким нападам ворогів і вчинити великі діла на славу Божу. Але коли ми є страшно спокушувані і коли нам здається, що знаходимося на краю безодні, близькі до гріха, тоді краще пізнаємо свою нужду і неможливість протиставитися спокусі власними силами, якщо б Бог не прийшов нам на поміч. Це пережив св. Павло. Написав, що Господь допустив, щоб дошкуляли йому надто спокуси тіла для того, щоб не гордився об'явленнями, даними йому Богом: "А щоб я не згордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя " (2 Кор. 12, 7).

Бог допускає спокуси, щоб ми, нарешті, відірвалися від землі і з більшим запалом прагнули здобути небо. Всі особи, що люблять Бога, бачачи, як вдень і вночі нападають на них численні вороги, кличуть з втомою: "Довго жила душа моя між тими, що мир ненавидять" (Пс. 120, 6). Тужать за моментом, коли зможуть сказати: "Душа моя спаслась, як пташка з сильця птахоловів; сильце порвалось, і ми спаслися" (Пс. 124, 7). Ми хотіли б полетіти до Бога, але доки живемо на цій землі, прив'язані сильним вузлом до того, що низьке, ми є постійно гноблені спокусами. Сильця ці не можуть бути розірвані раніше, ніж тільки в хвилину смерті. Тому особи, що люблять Бога, прагнуть смерті, бо вона врятує їх від небезпеки втратити Його.

Крім того, Бог допускає спокуси, щоб дати нам можливість здобути заслуги, як це сказав ангел Товиту: "Я був посланий до тебе, щоб випробувати тебе" (Тов. 12, 13). Тому особа, котру піддають спокусі, не повинна боятися, що є без Божої ласки, але саме тоді повинна ще більше довіритись, що є Ним дуже люблена.

Шахрайством диявола є переконання слабодухих осіб, що спокуси є гріхом, що плямить душу. Не злі думки позбавляють нас Бога, але наш дозвіл на них. Можуть з'явитися найстрашніші намови диявола, найбільш непристойні уяви, що охоплюють наш розум, але якщо їх не хочемо, нічим не заплямують нашої душі, а ще більше її очистять і зроблять сильнішою і милішою Богові. Св. Бернард твердить, що " кожного разу, коли противимося спокусам, здобуваємо новий вінець слави". Одному цистерсові з'явився якось Ангел і дав йому в руку вінець, наказуючи, щоб заніс його співбратові і сказав, що заслужив на нього, перемігши недавно певну спокусу. Тому не біймося, коли бачимо, що якась зла думка не хоче залишити наш розум і дальше нас переслідує; достатньо, якщо відчуваємо до неї відразу і стараємося її відкинути.

"Бог вірний, – слушно говорить св. апостол Павло, – він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести" (1 Кор. 10, 13). Хто, отже, протиставиться спокусі, не тільки нічого не тратить, але навіть здобуває, бо, змагаючись з нею, пізнає спосіб її подолання. Тому Господь часто допускає, щоб Його улюблені були більш випробовувані спокусами і, таким чином, здобули більше заслуг вже тут, на землі, і в майбутньому славу неба. Вода, яка не тече, швидко забруднюється. Подібно людина, перебуваючи в спокої і будучи позбавленою спокус і боротьби, є в небезпеці піти на погибель з огляду на пусте уподобання в особистих заслугах, бо вважає, що вже здобула досконалість. Не боячись за себе, не поручає себе Богові і небагато старається, щоб запевнити собі спасіння. Коли ж стривожена спокусами і бачить себе в небезпеці впасти в гріх, тоді негайно біжить до Бога, до Божої Матері, відновлює постанови, щоб радше померти, ніж згрішити; нарешті упокорюється і кидається в обійми Божого милосердя. Таким чином, отримує ще більше духовних сил і ще сильніше єднається з Богом, як вказує на це досвід.

Ми не повинні прагнути спокус, якнайбільше мусимо завжди благати Бога, щоб нас звільнив від них, особливо від тих, найкраще знаних Богові, які можуть нас перемогти. Саме про це просимо в молитві Отче наш: "Не введи нас у спокусу". Коли, однак, Бог допустить їх на нас, потрібно тоді, не переймаючись тими огидними думками, ані не втрачаючи духу, довіритись Ісусові і в нього шукати допомоги. Він напевно не відмовить нам у силі, необхідній до витривання. Так як пише св. Августин: "Кинься до Нього! Не бійся – Він не відступить, щоб ти впав". Довірся Богові і не бійся, бо, якщо Він посилає тебе на боротьбу, напевно не залишить тебе самого.