Способи подолання спокус

Духовні вчителі перераховують їх багато, але те, що необхідне і найпевніше, – і тільки про це хочу говорити, – це негайне звернення до Бога у покорі і довірі: "О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися" (Пс. 70, 2). Господи, допоможи мені, допоможи мені негайно!

Достатньо такої молитви, щоб протиставитися всім нападам пекла, бо Бог є безмежно сильніший від них усіх. Бог знає, що ми самі не маємо сили, щоб протиставитися спокусам сил пекла. Коли ми є спокушувані і наражаємося на небезпеку гріха, – як твердить кард. Готті, – Бог сам є зобов'язаний надати нам допомогу, достатню для протиставлення спокусі, якщо Його тільки про це попросимо.

Як можемо боятися, що Ісус Христос не подасть нам допомоги, якщо у Святому Письмі залишив нам стільки обіцянок? "Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас" (Мт. 11, 28). Прийдіть ви, котрі працюєте в боротьбі зі спокусами, а я відновлю ваші сили. "І клич до мене за лихої години, я визволю тебе, і ти мене прославиш " (Пс. 50, 15). Коли тебе мучать вороги, поклич Мене – Я витягну тебе з небезпеки, а ти будеш здатний Мене прославити. "Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: – Ось я!" (Іс. 58, 9). Поклич Господа на допомогу, а Він тебе вислухає. Поклич: "Негайно, Господи, допоможи мені!" А Він відповість тобі: "Ось Я; Я є, щоб тобі допомогти!" " Чи, взивавши до нього, був хтось від нього погорджений? " (Сир. 2, 10). Коли ж Бог, – говорить пророк, – погордив кимсь, хто Його кликав, і кому не допоміг? Давид завдяки молитві був впевнений, що ніколи не буде переможений ворогами: "До Господа, похвали гідного, візву я і від ворогів моїх спасуся " (Пс. 18, 4). Знав бо, що Бог є близько кожного, хто Його кличе на поміч: "Близько Господь до всіх, які до нього взивають, до всіх тих, що до нього взивають по правді" (Пс. 145, 18). А св. Павло додає до цього, що Господь ніколи не є скупий, але щедрий ласками для тих, котрі його просять: "Багатий для всіх, хто його призиває" (Рм. 10, 12).

О як бажав би Бог, щоб всі люди шукали в Нього допомоги в часі спокус. Тоді, напевно, ніхто б Його ніколи не образив! Ті, нещасні, падають, бо опановані своїми непристойними прагненнями, щоб не втратити короткочасних приємностей, дають згоду на втрату свого найвищого Добра, котрим є сам Бог. Досконало видно з досвіду, що хто вдається до Бога в спокусах, не падає, а хто цього не робить, грішить; особливо у випадках почуттєвих спокус. Соломон досконало знав, що ніколи не був би стриманим, коли б Бог не дав йому цієї чесноти: "І зрозумівши, що інакше її не осягну, якщо Бог мені її не дасть – ...звернувсь я до Господа й моливсь йому" (Муд. 8, 21). Якщо йдеться про спокуси нечистоти, а також спокуси проти віри, не слід з ними боротися безпосередньо, а тільки посередньо, відразу намагаючись відкинути їх за допомогою якогось акту любові, зверненого до Бога, актом жалю за гріхи або також чимось зайнятися, що розсіє нашу увагу.

Натомість, зауважуючи у собі злу думку, її потрібно негайно відкинути і закрити їй – як зазвичай кажуть, двері перед носом, не дозволяючи дістатися до нашого розуму, і не потрібно довше над нею роздумувати. Будь–які злі переконання слід швидко стрясти з себе, так як здуваються іскри вогню, що падають на нас.

Якщо ж нечиста спокуса дісталася вже до нашого розуму, виявила, чого прагне і навіть встигла порушити наші почуття, тоді, –як говорить св. Єронім, – слід невідкладно звернутися до Бога і просити: "Господи, допоможи мені!", закликаючи найсвятіші імена Ісуса і Марії, які мають особливу силу знищувати цього роду спокуси. Св. Франциск Салезій зауважує, що діти, бачачи вовка, відразу кидаються в обійми батька або матері і там почувають себе безпечно. Так мусимо і ми робити: прибігти негайно до Ісуса і Марії з ревною молитвою. Повторюю: "прибігти негайно", не даючи послуху спокусі, ані не вступаючи з нею у жодні дискусії. У книзі думок святих Отців пустелі повідається, як св. Пахомій одного дня почув розмову двох дияволів. Один хвалився, що йому вдається часто приводити до гріха одного монаха, бо той, коли його спокушає, виявляє йому послух і не звертається до Бога. Зате інший диявол так жалівся: "Я з моїм монахом не можу нічого зробити, бо він негайно просить Бога про поміч і завжди перемагає".

Якщо, незважаючи на все, спокуса не перестане нас мучити, вважаймо, щоб це нас не занепокоїло чи також розгнівало, бо кожний неспокій міг би скріпити зусилля сатани, щоб довести нас до гріха. Ми повинні у покорі підкоритися волі Бога, котрий допускає на нас ці спокуси і кликати до Нього: "Господи, заслуговую на те, щоб бути мученим такими огидними думками – це кара за допущені гріхи і вчинені Тобі зневаги, але тепер прийди мені на допомогу і звільни мене!".

Тому, якщо спокуса не перестає нас мучити, і ми не переставаймо благати Ісуса і Марію. Корисним тоді для нас є також відновлення даної Богові обітниці, що хочемо радше зносити кожну муку і тисячу раз померти, ніж Його образити, але одночасно не переставаймо просити Його про допомогу. Коли спокуса є такою сильною, що бачимо себе у близькій небезпеці впасти в гріх, ми повинні ще посилити молитви. Тоді потрібно вдаватися до Найсвятіших Тайн, впасти до ніг Розп'ятого або перед якийсь образ Пресвятої Діви і молитися ревно, благати, плакати і шукати помочі. Правдою є, що Бог готовий вислухати кожного, хто Його просить, і це Він є тим, котрий дасть нам силу усе витримати, але часом вимагає від нас великого зусилля, і тільки потім приходить на допомогу нашій слабкості і веде до перемоги.

Під час спокус корисним є також зробити знак хреста, і то дуже часто, а також виявити хвилюючу нас думку духовному отцеві. Св. Филип Нері твердив, що виявлена спокуса – це половина перемоги. Варто тут також зауважити, що є засадою загально прийнятою у богослов'ї, також найбільш ригористичними системами, що люди, які тривалий час ведуть духовне життя і відзначаються страхом Божим, але якщо мають сумніви і не є певні, чи не вчинили якоїсь тяжкої провини, повинні залишатися у переконанні, що не втратили ласки Божої. Бо морально не можливо, щоб воля, утверджувана довгий час добрими постановами, в один момент змінилася і піддалася смертельному гріху, не будучи цього свідома. Смертельний гріх є чимось таким явним, що особа, котра тривалий час ним гидувала, не може його поповнити, не усвідомлюючи собі того раніше. Я докладно проілюстрував це в моїм моральнім богослов'ї (в кн. VI, н. 476).

А св. Тереза твердить: "Ніхто не йде на погибель несвідомо і ніхто не буде обдурений, якщо сам цього не захоче".

Для деяких осіб з делікатним сумлінням і досконало утверджених у чеснотах, але несміливих і мучених спокусами, – особливо стосовно віри і чистоти, – часом корисно, щоб духовний провідник заборонив їм виявляти ті спокуси і говорити про них, бо, виявляючи їх, мусять завжди роздумувати, як з'явилися ці думки, чи дали згоду на них і чи прийняли їх з уподобанням і задоволенням. Таким чином, через посилені роздуми, шкідливі фантазії і видумки тільки утверджуються і викликають в душі ще більший неспокій. Коли сповідник морально впевнений, що особа не піддається тим впливам, краще, коли накаже їй силою послуху промовчати те все. Саме так робила св. Йоанна де Шанталь. Розповідає про себе, що протягом багатьох років, будучи тривожена страшними бурями спокус, але й свідома, що не дає згоди на них, ніколи з них не сповідалася, за порадою духовного провідника. Твердить: "Я ніколи не мала чіткого переконання, що давала на них згоду". Говорячи так, зазначає, що залишився в неї певний неспокій і скрупули, викликані спокусами, але, незважаючи на це, заспокоювала себе наказами послуху, даними їй духовним провідником, щоб не сповідатися з тих сумнівів. Якщо йдеться про всі інші випадки, корисним є для поневолення спокус, виявити їх духовному провідникові, так як ми сказали це раніше.

Повертаюся, однак, до переконання, що серед усіх середників проти спокус найефективнішим і найнеобхіднішим є ревне благання Бога про допомогу і продовження молитви доти, доки спокуса не відступиться. Бог дає перемогу найчастіше не після першої молитви, а після другої, третьої, четвертої... Треба бути переконаним, що від молитви залежить наше добро, від молитви залежить зміна нашого життя, від молитви залежить перемога над спокусами, від молитви залежить здобуття Божої любові, досконалості і вічного спасіння.

Комусь, хто читає мої духовні твори, може здаватися нудним надто часте підкреслення значення і необхідності постійного звернення до Бога в молитві, але, мені здається, що я сказав про це не забагато, а навіть замало. Знаю, що всіх нас вдень і вночі напастують пекельні спокуси і що сатана не пропустить жодної нагоди, бажаючи довести нас до гріха. Знаю також, що ми самі без Божої допомоги не маємо сили протиставитися нападам диявола. Тому Апостол Павло закликає нас, щоб ми одягнули Божу зброю: "Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви" (Еф. 6, 11–12).

Якою є ця зброя, яку св. Павло каже нам одягнути? Ось вона: "Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю" (Еф. 6, 18). Тією зброєю є постійні і ревні молитви до Бога, щоб нам допоміг і щоб ми не були переможені. Знаю, що всі писання, як Старий, так і Новий Завіт, постійно радять нам молитися: "І клич до мене за лихої години" (Пс. 50, 15); "Візви до мене, і я обізвусь" (Єр. 33, 3); "Треба молитись завжди й не падати духом" (Лк. 18, 1); "Просіть і дасться вам" (Мт. 7, 7); "Чувайте й моліться" (Мт. 26, 41); "Моліться без перерви" (Сол. 5, 17). Не здається мені, щоб я говорив надто багато про молитву, але навпаки замало.

Бажав би, щоб всі проповідники не пропонували своїм слухачам нічого іншого, як власне молитву, щоб сповідники до нічого так ревно не заохочували своїх покутників, як до молитви; щоб духовні письменники, ні про що так широко не писали, як про молитву. Саме за це уболіваю і бачу в тому кару за наші гріхи, що численні проповідники, сповідники і автори духовних книг так мало говорять на цю тему. Нема сумніву, що велике значення для духовного життя мають проповіді, розважання, Євхаристія, умертвлення, але під час спокус, якщо не доручаємо себе Богові, то можемо впасти у гріх, незважаючи на всі проповіді, численні розважання, святі Причастя, покути і всі найкращі постанови.

Якщо хочемо спастися, завжди молімося і доручаймо себе нашому Відкупителеві, Ісусові Христові, особливо у час випробувань. Не добиваймося в Нього тільки дару витривалості, але просімо також про ласку постійної молитви.

Доручаймо себе також завжди Божій Матері, яка є Посередницею всіх ласк, як говорить св. Бернард: "Благаймо Бога про ласку, і благаймо про неї через Марію ". Цей святий переконує нас також, що Божою волею є давати нам всякі ласки через руки Марії.