КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Методика Ансофа щодо КСФ
І.Ансофф розглядає конкурентн 
у силу фірми, її конкурентний статус як своєрідний показник положення фірми на ринку. Кількісна оцінка показника конкурентної сили (КС) визначається за формулою:
де If - рівень стратегічних капіталовкладень фірми
Ik - критичний рівень обсягу капіталовкладень, з якого починається одержання доходу
Io - оптимальний рівень капіталовкладень, що забезпечує максимум доходу
Sf - оцінка діючої стратегії фірми; So – оцінка оптимальної стратегії фірми
CF – оцінка наявних можливостей; Co – оцінка оптимальних можливостей
Якщо 
- слабка позиція 
- середня позиція
- сильна позиція
Складність полягає в розмитості поняття „оптимальна стратегія”, „оптимальні можливості фірми”, що, як і будь-які інші експертні оцінки, можуть бути далекими від реальності. Крім того, по кожному елементу стратегічного потенціалу повинні визначатися параметри ресурсів, які можуть забезпечити досягнення цілей фірми на відповідному етапі життєвого циклу конкурентної переваги.
8. Методика Градова щодо детермінантів „національного ромбу”
М.Портер на основі аналізу статистичних матеріалів галузей промисловості восьми промислово розвинутих країн виявив найбільш важливі причини успіхів та невдач в конкурентній боротьбі фірм цих країн. Їм запропонована оригінальна концепція конкурентної переваги країни. Основою цієї концепції є ідея так званого „національного ромбу”, що розкриває чотири властивості (детермінанти) країни, що формують конкурентне середовище, в якому діють фірми даної країни. „Національний ромб” характеризує систему детермінантів конкурентних переваг, компоненти якої взаємодіють, створюють ефект цілісності, тобто підсилюють, або послаблюють потенціальний рівень конкурентних переваг фірм даної країни.
До складу детермінантів входять:
- параметри факторів – матеріальні та нематеріальні умови необхідні для формування конкурентної переваги в самому виробничому процесі фірми, а також в країні її базування.
- стратегія фірми, їх структура і суперництво
- параметри попиту (вимоги покупців до якості товарів, еластичність попиту за ціною, рівень доходу, національні традиції і т. П)
- споріднені і підтримуючі галузі.
В загальну систему Портер включає також
- „випадкові події” (винахідництво, великий технологічний прорив, різкі зміни цін на ресурси, значні зміни на світових фінансових ринках чи в обмінних курсах, злети світового чи місцевого попиту, політичні рішення місцевих і закордонних урядів, війни та інші фарсмажорні обставини)
- „дії уряду”
Градов А.П. додатково вводить ще одну детермінанту „роль приватизації підприємств” на період становлення ринкових відносин (поява приватних підприємств – інвестиції)
9.Метод порівнянь
Полягає у прямому визначенні переваг і недоліків підприємств-конкурентів за окремими індикаторами – показниками конкурентоспроможності, що мають бути визначені на етапі ідентифікації ключових індикаторів конкурентоспроможності.
Застосування даного методу передбачає порівняння підприємства, що оцінюється, тільки з одним підприємством-конкурентом. За кожним ключовим показником конкурентоспроможності визначається не тільки позиція оцінюваного підприємства, а й кількісний розрив у досягнутих значеннях.
10.Метод рангів
Передбачає порівняння обєкта оцінки з групою підприємств-конкурентів та дозволяє визначити його місце в конкурентній боротьбі, випереджальні чинники успіху, а також такі, результати за якими гірші, ніж у конкурентів. Загальна сума рангів за всіма ключовими індикаторами дозволяє визначити підприємство лідера і аутсайдерів. Даний метод є простим і не вимагає спеціального математичного апарату. Водночас метод рангів усереднює ступінь впливу кожного з ключовіих індикаторів на рівень конкурентоспроможності, не дозволяє оцінити ступінь відставання підприємства від його основного конкурента.
11. STEP – аналіз
Відомий метод, але використовується надзвичайно рідко. Назва за початковими буквами англійських слів: суспільство, технологія, економіка, політика. Даний метод є засобом дослідження зовнішнього середовища підприємства, основним завданням даного аналізу є мінімізація впливу негативних факторів та можливості використання інших. Аналіз здійснюється за схемою „чинник-підприємство”. Результати аналізу оформлюються у вигляді матриці, на горизонтальній осі якої визначаються чинники макросередовища, на вертикальній – сила їхнього впливу в балах, рангах або інших одиницях виміру
12. SPACE- аналіз
Логічне продовження SWOT – аналізу Однак його основні ідеї недостатньо використовуються не лише в практиці діяльності підприємств, але й на рівні методичних розробок та рекомендацій. В основу аналізу закладена ідея, що стратегічна конкурентна позиція підприємства є функцією фінансової стійкості (сили) підприємства та конкурентоспроможності продукції.
Може застосовуватися для оцінки сильних та слабких сторін діяльності невеликих підприємств за такими групами критеріїв:
1) фінансова сила підприємства (ФС);
2) конкурентоспроможність підприємства (КП);
3) привабливість галузі (ПГ);
4) стабільність галузі (СГ).
Для оцінки фінансової сили підприємства використовують показники рентабельності інвестицій, динаміки прибутку та рівня фінансової стійкості (залежності від зовнішніх зобов’язань);
Для оцінки конкурентоспроможності підприємства – показники долі підприємства на ринку, рентабельності реалізації продукції та конкурентоспроможності продукції;
Привабливість галузі визначається рівнем її прибутковості, стадією життєвого циклу, залежністю від ринкової кон’юнктури;
Стабільність галузі – стабільністю прибутку, рівнем розвитку інноваційної діяльності та маркетинговими й рекламними можливостями.
Кожен показник, що характеризує ключові критерії, оцінюється за десятибальною шкалою на основі порівняння фактичних значень фінансових коефіцієнтів із нормальним їх рівнем для підприємства та на основі вивчення статистичної інформації щодо економічного становища галузі.
Після отримання зважених оцінок ключових критеріїв будують вектор рекомендованої стратегії в системі координат SPACE. Початок вектора знаходиться в точці початку координат, кінець вектора знаходиться в точці А з координатами:
X = ПГ – КП, Y = ФС – СГ
Положення вектора визначає тип рекомендованої стратегії (консервативна, захисна, конкурентна, агресивна) для зміцнення конкурентних позицій. 
Рис. Визначення вектора рекомендованої стратегії
13.GAP – аналіз
Етапи аналізу:
1.Попереднє формування цілей на один рік, три роки, п’ять років.
2.Прогноз динаміки норми прибутку у зв’язку зі встановленими цілями для існуючих підприємств.
3.Встановлення розбіжностей між цілями і прогнозами.
4.Визначення альтернатив здійснення інвестицій для кожного підприємства.
5.Визначення загальних альтернативних конкурентних позицій для кожного підприємства і прогноз результатів.
6.Розгляд інвестицій і альтернатив цінової стратегії для кожного підприємства.
7..Погодження цілей стратегії кожного підприємства з перспективами портфеля в цілому.
8.Встановлення розбіжностей між попередніми цілями діяльності та прогнозом для кожного підприємства.
9.Уточнення профілю можливого придбання нових підприємств.
10.Визначення набору ресурсів, необхідних для таких придбань, і характеру їх можливого впливу.
11.Перегляд цілей і стратегій існуючих підприємств з метою створення цих ресурсів.
Даний аналіз можна використовувати як для групи підприємств, так і для одного підприємства. Його можна ще назвати організаційною атакою на ліквідацію розбіжностей між бажаною та прогнозованою конкурентоспроможністю.
14.LOTS – аналіз
Метод було розроблено у 1980 році в Швеції. LOTS у перекладі зі швецької мови означає „лоцман”. Даний метод включає детальне, послідовне обговорення низки проблем бізнесу на різних рівнях і різному ступені складності: від корпоративної місії компанії в цілому до індивідуального проекту в середині підприємства.
Обговорення включає дев’ять етапів і стосується: існуючого стану; стратегії; довгострокових цілей; короткострокових цілей; методів і об’єктів аналізу; кадрового потенціалу; планів розвитку; організації менеджменту; звітності.
При обговоренні цих проблем можуть бути використані різні моделі ділової стратегії і способи вирішення задач. Кінцевою метою є розробка позиції, яка дозволить компанії, підрозділу чи окремому індивідууму правильно будувати свої взаємовідносини із зовнішнім оточенням, збільшуючи, таким чином, свою конкурентоспроможність.
15. PIMS – аналіз
Це метод аналізу впливу ринкової стратегії на прибуток. Був розроблений у середині 60-х років у компанії „Дженерал Електрик”. Являє собою спробу звести всі змінні, які впливають на довгострокову прибутковість компанії. Ця модель, що використовує приблизно тридцять змінних, дозволяє виявити біля 67% чинників успіху компанії.
Модель складається з бази даних, що налічує біля 3000 підприємств, головним чином північноамериканських і європейських компаній. За допомогою моделі можна порівнювати дані, які характеризують діяльність підприємств, функціонуючих у відповідній галузі, з даними емпіричного матеріалу моделі. Використання емпіричного матеріалу є великою перевагою моделі, тому що дозволяє скоротити розбіжності між абстрактним (теоретичним) і конкретним(практичним).
Вирішальні чинники прибутковості для будь-якої галузі ділять на три групи:
1. конкурентна ситуація ( частка ринку +, відносна частка ринку +, відносна якість продукту +)
2. виробнича ситуація (капітал/сума продажу –, капітал/додану вартість –, ступінь використання виробничих потужностей +, продуктивність праці +)
3. ринкова ситуація (зростання +, капіталомісткість –, витрати на маркетинг / сума продажу –, сума покупок –)
(знак „ +” означає позитивний ефект на прибутковість, а знак „ –„ негативний. Фактори проран жовані.)
Найбільш сильний вплив на норму прибутку (в порядку зростання) справляють: продуктивність праці, відносна доля компанії на ринку, відносна якість продукту, капіталомісткість.
Значна перевага моделі закладена у спробі виміряти відносну якість продукту, оскільки вирішальною умовою успіху в бізнесі є задоволення потреб споживачів. У цій моделі передбачається оцінити відповідність структури виробництва структурі потреб.
База даних моделі формується в Бостонському інституті стратегічного планування.
За іншим джерелом змінні показники були згруповані в п’ять класів:
1. Привабливість ринкових умов (швидкість зростання галузі в довгостроковій перспективі (4-10 років), швидкість зростання галузі в короткостроковій перспективі (до 3 років), стадія життєвого циклу продукту)
2. Сила конкурентних позицій (ринкова доля, відносна ринкова доля, відносна якість продукту)
3. Ефективність використання інвестицій (інтенсивність інвестицій (сумарні інвестиції, віднесені до обсягу продажів, і сумарні інвестиції, віднесені до доданої вартості), інтенсивність основного капіталу (відношення основного капіталу до обсягу продажів), процент використання виробничих потужностей.
4. Використання бюджету за наступними напрямками (витрати на маркетинг відносно обсягів продажів, витрати на наукові дослідження відносно обсягу продажів, витрати на нові продукти відносно обсягу продажів)
5. поточні зміни в положенні на ринку (зміна ринкової частки)
4. Прикладні моделі оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства
Прикладні моделі поєднують кілька класифікаційних ознак, розглянуто три з них:
Індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними і соціальними стандартами було запропоновано російськими дослідниками в підручнику „Ринкова економіка” 1992р. Видання. Він дає можливість інтегрально оцінити конкурентоспроможність потенціалу підприємства з економічного й соціального боку.
Метод експертних оцінок використовується за недостатнього інформаційного забезпечення. Експерти оцінюють конкурентоспроможність потенціалу підприємства з позиції управління підприємством, виробництва, маркетингу, кадрів, продукту, фінансів.
Метод набору конкурентоспроможних елементів забезпечує поетапне дослідження конкурентоспроможності потенціалу підприємства, починаючи з порівняльної оцінки найвагоміших складових: конкурентоспроможність продукції, конкурентоспроможність системи управління, конкурентоспроможність техніко-технологічної бази і т.ін.
Індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними і соціальними стандартами
Різні співвідношення доходів та ресурсів (капіталу, праці, часу) за порівняння з аналогічними стандартами, які визначаються критеріально-експертним способом, дають можливість оцінити конкурентоспроможність потенціалу підприємства. Така оцінка формується на підставі використання низки показників і стандартів (нормативів, еталонів), за досягнення яких підприємство стає конкурентоспроможним. Існує безліч методів розробки даних стандартів. Серед них переважають експертні (бальні) методи оцінювання.
Стандарти конкурентоспроможності потенціалу підприємства розділяють на дві групи: економічні і соціальні.
Оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами проводиться щонайменше за мінімальною кількістю – 5-ма економічними стандартами, а саме: за ефективністю використання речових та інформаційних ресурсів, економічного простору, часу, технології, за рівнем доходів. За індикатори і відповідні їм показники можна взяти:
1) індикатор використання ресурсів (КР) – це співвідношення між
коефіцієнтом доходів підприємства (Кдп) - (Чистий прибуток підприємства / відрахування до бюджету та соціальних фондів)
та коефіцієнтом ресурсів підприємства (Крп) – (Ресурси авансовані підприємством / Ресурси, застосовані на підприємстві)
КР=Кдп / Крп max
2) індикатор використання праці (КПр) – це співвідношення
чистого прибутку підприємства (ЧПп) і вартості робочих місць підприємства (ВРМп).
Вартість робочих місць підприємства – це середньорічна вартість робочих місць підприємства, яка визначається порівнюванням середньорічної вартості основних фондів і середньорічної кількості робочих місць.
КПр= ЧПп / ВРМп max
3) індикатор місткості ринку (КМ) – це співвідношення
балансового прибутку підприємства (БПп)
і прибуткової місткості ринку даного товару (ПМРт).
Прибуткова місткість ринку визначається сукупним грошовим потоком споживачів на товар за відрахуванням тієї умовної частини попиту, яка спрямовується на відшкодування витрат на виробництво і реалізацію товару.
КМ=БПп / ПМРт max
4) індикатор дохідності (КД) – це співвідношення
валового доходу підприємства у розрахунку на одного робітника, включаючи власників підприємства (ВДПр),
і аналогічного доходу, який отримується в комерційній сфері (галузі) діяльності в цілому в економіці країни (КомВДПр):
КЧ = Твд / Т2вд
Наведені показники зіставляються з аналогічними нормативними або фактичними показниками конкурентів, що дає змогу оцінити індивідуальний рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами.
Відносно встановленого рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежно від глобалізації цілей дослідження будується матриця конкурентоспроможності потенціалу підприємства, у якій відображаються відносні величини вибраних стандартів (індикаторів) і їхнє відсотково-бальне вираження.
У матриці конкурентоспроможності вищий рівень індикатора, отриманий експертним шляхом, приймається за 100% і, відповідно, за 100 балів. На основі цієї матриці можна дати бальний розрахунок рівня конкурентоспроможності як по окремих індикаторах, так і в цілому, по всьому їх комплексу. При цьому сама формула розрахунку загального фактичного рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства за економічними стандартами (ЗКППе) на обраному із семи можливих рівнів виглядає таким чином:
де 8 – рівень підприємства, р – обраний рівень для оцінки конкурентоспроможності (1 – світове лідерство, 2- світовий стандарт, 3 – національне ліднрство, 4 – національний стандарт, 5 – галузеве лідерство, 6 – галузевий стандарт, 7 – пороговий рівень)
На основі запропонованої матриці конкурентоспроможності потенціалу підприємства необхідно скласти таблицю резервів (Р) і втрат (В) потенціалу підприємства і провести її аналіз.
Резервами для підприємства є різниця між більш високими показниками того чи іншого стандарту (індикатора) і реальною величиною показників самого підприємства.
Втратами є різниця між величиною порогового рівня стандарту і величиною цього стандарту для підприємства.
Крім точних даних про резерви і втрати, спеціалісти повинні знати обсяги інвестицій (І), час (Т), економічний ефект (Ее), які можуть мати місце під час прийняття рішення про заходи щодо підвищення рівня того чи іншого індикатора (стандарту). Для кінцевих висновків потрібно розрахувати два показника:
- коефіцієнт ефективності використання інвестицій Кеі = Ее / І;
- інтегральний коефіцієнт ефективності використання інвестицій і часу Кінт = Кеі / Т , де т – це проміжок часу між інвестуванням капіталу і отриманням ефекту.
Даний аналіз необхідно доповнювати дослідженням динаміки резервів, втрат та інтегрального коефіцієнта ефективності.
Коефіцієнт успіху у сфері підвищення конкурентоспроможності потенціалу підприємства розраховується таким чином:
У = (ТзКінт – ТзВ) / ТзР.
За даними таблиці роз0раховується коефіцієнт успіху в галузі підвищення конкурентоспроможності потенціалу підприємства за періодами і графічно зображують „стріли” конкурентного успіху.
Найбільш прийнятний випадок, коли динаміка втрат стрімко знижується до нуля, а лінія темпів зміни інтегрального коефіцієнта ефективності вище лінії темпи зміни резервів при їх досить близькому знаходженні один біля одного. Максимальний успіх при цьому досягаеться, коли ТзВ = 0, а ТзКінт > ТзР. Це означає, що підприємство стрімко покращує конкурентоспроможність свого потенціалу.
У розвинутих країнах велику роль в оцінці конкурентоспроможності потенціалу підприємства відіграють соціальні стандарти. Це показники – нормативи, які характеризують соціальну конкурентоспроможність потенціалу підприємства або соціальну якість підприємства. Дана оцінка базується на результатах чотирьох рейтингів, а саме: рейтинг споживачів (Рс), діловий рейтинг (Рд), рейтинг престижу (Рп), міжнародний рейтинг (Рм). порівнюючи сумарні бали оцінки рейтингів власних і у конкурентів, отримуємо показник, який відображає рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства за соціальними стандартами.
- Метод експертних оцінок.
Дана методика розроблена для малих підприємств, що виробляють один вид продукції.
Експертами можуть бути обрані: фахівці підприємства (директор, заступники директора з виробництва, заступники директора з економіки, комерційні директори, маркетологи),. Фахівці роздрібної торгової мережі, основні оптові клієнти. Загальна кількість експертів – 12 чоловік.
Усім експертам пропонується анкета з питаннями щодо конкурентоспроможності потенціалу підприємств за наступними блоками запитань:
1. управління підприємством (цілі і стратегія, система мотивації, загальні цінності),
2. виробництво (стан і рівень використання виробничих потужностей, гнучкість виробничих ліній, якість організації виробництва, стан НДДКР),
3. маркетинг (планування, організація та контроль збуту, ступінь охоплення, умови оплати, пряма реклама продукції, згадування в ЗМІ, участь у виставках),
4. кадри (вікова структура, рівень освіти, кваліфікація),
5. продукт (якість, ціна, технічні параметри, надійність і гарантійний строк, повнота технічного сервісу, забезпечення запчастинами, строк служби, унікальність, патент, торгова марка, упаковка),
6. фінанси (частка власного капіталу, фінансовий баланс, можливість отримання кредиту).
При цьому знаходиться середній показник, множиться на питому вагу і сумується по групі.
Аналогічним чином обробляються експертні оцінки підприємств-конкурентів і результати обробки зводяться в таблицю, за допомогою якої проводиться порівняння отриманих результатів.
Загальний показник конкурентоспроможності потенціалу підприємства буде дорівнювати середньостатистичній сумі зважених числових показників по кожній із груп.
- Метод набору конкурентоспроможних елементів.
Це синтезований метод визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства, побудований на засновку, що конкурентоспроможність продукції підприємства є її головною складовою.
Алгоритм методу:
1. формується перелік індикаторів ( Іj, де j = 1,…, m ), які слугують базою оцінки конкурентоспроможності конкретного виду продукції, що оцінюється.
2. експертним шляхом для кожного індикатора встановлюється його вага( Вj, де j = 1,…, m ) у загальній оцінці за умови, що ∑Вj = 1
3. службою маркетингу підприємства - об’єкта оцінки пропонується n - вибір підприємств з аналогічною продукцією, які є найближчими конкурентами.
4. за отриманою інформацією будується матриця визначення конкурентоспроможності одиниці продукції підприємства, що слугує об’єктом оцінки.
Таблиця
| № п/п | Вага індикатора | В1 | В2 | В3 | ... | Вm | Рi | КСio | |||||
| Індикатор | І1 | І2 | І3 | ... | Іm | ||||||||
| Підприємство | абс. знач. | ранг, Рij | абс. знач. | ранг, Рij | абс. знач. | ранг, Рij | .. | .. | абс. знач. | ранг, Рij | |||
| Об’єкт оцінки | |||||||||||||
| ... | |||||||||||||
| n |
5. за допомогою абсолютних значень обраних індикаторів визначаються ранги одиниці продукції ( Рij ).
6. знаходиться зважений відносно індикатора загальний ранг одиниці продукції кожного підприємства, що бере участь у масиві оцінки за формулою:
Рi = ∑Рij * Вj
7. після встановлення загальних рангів знаходиться підприємство-лідер (Л) та підприємство-аутсайдер ( А) за даною одиницею продукції, а також діапазон відстані аутсайдера від лідера (Дв ) за формулою:
Діапазон відстані аутсайдера від лідера дає уявлення про розмежування підприємств у конкурентному середовищі, а саме:
Дв = РA - РЛ
a. чи належить підприємство до кола лідерів чи аутсайдерів?
b. Чи вигідне в нього положення в зоні очікування нападу?
c. Чи правильно підприємство використовує свої можливості?
Радіус кола лідерів (аутсайдерів) дорівнює чверті від діапазону відстані аутсайдера від лідера (Дв), а саме:
0 - ¼ Дв - коло лідерів;
¼ Дв - ½ Дв - зона очікування нападу;
½ Дв - ¾ Дв - зона невикористаних можливостей;
¾ Дв - Дв - коло аутсайдерів.
8. конкурентоспроможність одиниці продукції (КСiа ), таким чином, визначається за формулою:
КСiа = ( РA - Рi) / Дв
9. для визначення конкурентного статусу підприємства за всією номенклатурою продукції, що ним виготовляється, необхідно провести аналогічні розрахунки для всіх видів продукції, а потім звести отримані результати в підсумкову таблицю, яка також повинна містити інформацію щодо структури виробництва продукції за проектною потужністю та фактичними обсягами продажу.
Таблиця
| № п/п | Продукція | Конкурентоспроможність одиниці продукції, (КСiа) | Структура виробництва продукції за проектною потужністю, (Св) | Структура фактичного продажу продукції (Сп) | Скорегована КСiа на Св (с.2*с.3 / 100) | Скорегована КСiа на Сп (с.2*с.4 / 100) | Резерв конкурентоспроможності (РКСiа) (с.5 – с.6) | Ранг конкурентоспроможності потенціалу підприємства (РКПП) |
| ... | ||||||||
| а | ||||||||
| Конкурентоспроможність потенціалу підприємства |
10. Ранг конкурентоспроможності потенціалу підприємства визначається за формулою:
РКПП = КСiа * (1 - РКСiа)
11. рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства розраховується, як середній ранг конкурентоспроможності за всією номенклатурою продукції.
Конкурентоспроможність продукції поза сумнівом є головною складовою конкурентоспроможності потенціалу підприємства, але не треба забувати, що до його складу входять не менш важливі елементи: виробничий, фінансовий, управлінський потенціал і т. ін., конкурентоспроможність яких слід ураховувати під час визначення остаточного рівня конкурентоспроможності потенціалу.
Тема 4. Теоретичні основи оцінки потенціалу підприємства.
- Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування.
- Поняття вартості та її модифікації.
- Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства.
- Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування.
Вихідною передумовою вартісної оцінки є те, що підприємство як об’єкт, що характеризується певним рівнем потенціалу, може бути джерелом доходу і об’єктом ринкової угоди, тобто власник підприємства має право продати його, закласти, застрахувати і т. ін.
Таким чином, підприємство виступає товаром із усіма характерними для нього властивостями: корисністю для покупця, витратами на створення (формування).
Разом з тим, підприємство як об’єкт ринкових угод характеризується і низкою специфічних особливостей, серед яких можна виділити такі:
- це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюється з метою віддачі в майбутньому.
- підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її підсистеми й елементи;
- потреба в цьому товарі залежить від процесів, що відбуваються як усередині нього самого, так і в зовнішньому середовищі.
Оцінка вартості потенціалу підприємства являє собою упорядкований, цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного та реального доходу, який має місце в певний проміжок часу в умовах конкретного ринку.
В Україні ринкові угоди з такого роду товарами стали можливі завдяки активізації оцінної діяльності в 1991-1992 роках, що було пов’язано з переходом економіки країни в ринкові умови. Істотним імпульсом її розвитку було прийняття в березні 1992 року Законів України „Про приватизацію майна державних підприємств” і „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, а також інших законодавчих і нормативних документів, що вимагало оцінки будинків, приміщень, цілісних майнових комплексів, об’єктів незавершеного будівництва і т. ін.
У лютому 1995 року українські оцінювачі за прикладом оцінювачів інших країн об’єдналися в суспільну професійну організацію – Українське товариство оцінювачів (УТО).
В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори, інвестори, держава, акціонери, управлінці, постачальники, страхові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають цілі оцінки.
Незважаючи на те, що механізм процесу оцінки має універсальний характер, цілі, для яких здійснюється така оцінка можуть істотно варіювати.
Так, Законом „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, регламентуються обов’язкові випадки проведення вартісної оцінки:
1) створення підприємств на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;
2) реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств з державною часткою майна (часткою комунального майна);
3) виділення або визначення частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частка комунального майна);
4) визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;
5) приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є в комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;
6) переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;
7) оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;
8) передачі майна під заставу;
9) визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;
10) в інших випадках за рішенням суду або в зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.
Крім цих обов’язкових випадків, оцінка може здійснюватися також з метою:
- формування статутного фонду господарчого товариства (без пайової участі держави);
- розробки плану розвитку підприємства;
- оцінки ефективності управління;
- вибору варіанта розпорядження власністю;
- обґрунтування ціни купівлі-продажу підприємства або його частки;
- перевірки фінансової дієздатності позичальника;
- установлення розміру страхового внеску і страхових виплат;
- перевірки обґрунтованості коригувань цінних паперів;
- перевірки доцільності інвестиційних вкладень і ін.
- Поняття вартості та її модифікації.
Вартість –це грошовий еквівалент цінності об’єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об’єкт.
Оскільки уявлення про цінність об’єкта залежить від конкретних інтересів покупця, то оцінювачу доводиться визначати різні види вартості.
Вартість поділяється на дві широкі категорії: вартість в обміні вартість у користуванні.
Вартість в обміні – це ціна, яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку. Вона визначається на основі рівноваги між реальними економічними факторами, тому її називають об’єктивною вартістю.
Найбільш поширеною формою об’єктивної вартості є ринкова вартість - найвища грошова сума (ціна), за яку передається майно (титул власності) в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і продавцем на дійсну дату оцінки за дотримання таких умов:
- відкритості та конкурентоспроможності ринку, на якому вільно взаємодіє достатня кількість контрагентів, пов’язаних з продажем і купівлею аналогічних об’єктів власності;
- покупець і продавець оцінюваної власності точно проінформовані про основні характеристики нерухомості та стан ринку, діють розважливо, зі знанням справи і без примусу;
- термін експозиції об’єкта власності на ринку має бути достатнім для залучення необхідної кількості потенційних покупців, які утворюють даний сегмент ринку.
Згідно Національного Стандарту 1:
„Ринкова вартість – вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу”.
Ринкова вартість як ідеальний стандарт не завжди може бути досяжною, тому реальна ринкова ціна угоди часто суттєво відрізняється від ринкової вартості.
У деяких випадках ринкова вартість може бути негативною величиною. Наприклад, це може бути у випадку оцінки застарілих об’єктів нерухомості, сума витрат та знос яких перевищує вартість земельної ділянки, або у випадку оцінки екологічно несприятливих об’єктів.
Особливим випадком застосування як бази оцінки є ринкова вартість об’єкта за умови існуючого використання, тобто за припущення, що дальше використання об’єкта відбуватиметься в той самий спосіб, що і на дату оцінки (споживча вартість)
Спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки.
З урахуванням міри ринкової вартості об’єкта виокремлюють неринкову вартість і неринкову нормативно-розрахункову вартість, які формуються на основі методик і нормативів, затверджених відповідними державними установами (наприклад, за нарахування податків, страхових внесків, мита та ін.).
Згідно Національного стандарту №1, утому випадку, коли не виконується хоча б одна з умов для визначення ринкової вартості, базою оцінки виступають неринкові види вартості: вартість заміщення, відтворення, залишкова вартість заміщення (відтворення), споживча вартість, вартість ліквідації
Ліквідаційна вартість – це грошова сума, яку реально можна отримати від продажу оцінюваної власності, коли бракує часу для проведення адекватного маркетингу і визначення її ринкової вартості.
Заставна вартість – це оцінка за ринковою вартістю майна (майнових прав), що передаються як гарантія забезпечення боргових чи інших зобов’язань.
Страхова вартість – базується на вартості заміщення (відтворення) об’єкта оцінки в цілому чи окремих його елементів, найбільш піддатливих до руйнування (знищення). На основі страхової вартості визначаються страхові суми, страхові виплати та відсотки.
Орендна вартість – розрахункова величина вартості об’єкта оцінки, яка використовується для визначення нормативу орендної плати. За базу орендної вартості беруть переважно ринкову вартість об’єкта нерухомості за умови дальшого його використання в такий самий спосіб, що і на дату оцінки.
Вартість у користуванні – це міра цінності власності окремого користувача або групи користувачів, що є складовою діючого підприємства без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквівалента від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача, то її часто називають суб’єктивною вартістю.
Найбільш поширеним проявом вартості у користуванні є інвестиційна вартість - вартість об’єкта нерухомості, визначену за конкретних умов, мети та результативності інвестування.
Балансова вартість – відображена в бухгалтерській звітності первинна вартість активів, проіндексована на дату останньої переоцінки і зменшена на суму амортизаційних відрахувань.
Податкова вартість – вартість, розрахована згідно з порядком, визначеним законодавством про оподаткування власності.
Вартість заміщення – сукупність витрат у поточних ринкових цінах на створення нового функціонального аналога, який має еквівалентну з оцінюваним об’єктом корисність.
Вартість відтворення – сукупність витрат на створення точної копії об’єкта оцінки з урахуванням існуючих ринкових цін на дату оцінки.
Залишкова вартість заміщення – сумарна величина ринкової вартості земельної ділянки за її дальшого такого самого використання та вартості заміщення розташованих на ділянці будинків і споруд з урахуванням усіх видів їх зносу (знецінення). Цей різновид вартості заміщення використовується як база оцінки об’єктів нерухомості спеціального призначення, які не мають ринкового попиту.
Утилізаційна вартість – грошовий еквівалент, який розраховують отримати від продажу вибулих матеріальних активів чи її складових для альтернативного використання. Цю вартість також називають остаточною ліквідаційною вартістю.
Скрапова вартість – вторинна вартість сукупності матеріалів, яку можна отримати у разі розбирання (ліквідації) об’єкта оцінки.
Митна вартість – еквівалент вартості імпортованих об’єктів, що використовується для розрахунків мита, зборів та інших митних і пов’язаних з ними платежів.
Поняття справедливої вартості у вітчизняній практиці зявилось у 2000 році у зв’язку з вступом у дію Закону України „Про бухгалтерський облік і звітність в Україні” від 16.07.99 року №996 і введенням Національних Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку(П(С)БУ),.
Згідно з П(С)БУ, справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язань у результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.
В даний час відповідно до вимог стандартів складання фінансової звітності необхідно визначати справедливу вартість основних засобів, нематеріальних активів і запасів для одержання достовірної й об’єктивної інформації в процесі їх оцінки та переоцінки.
Справедлива вартість залежно від об’єктів її визначення, як правило, може дорівнювати ринковій вартості (якщо вона задовольняє вимогам визначення ринкової вартості і може бути визначена в порядку, встановленому Національними стандартами), залишковій вартості заміщення (відтворення) (якщо мова йде про оцінку спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції)
Кожен із перелічених видів вартості чи то в обміні, чи то в користуванні має певну галузь застосування та обмеження. Вибір тієї чи іншої модифікації вартості залежить від особливостей об’єкта, поставленої мети та порядку оцінки.
- Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства.
Теоретико - методологічною базою оцінки ринкової вартості потенціалу підприємства є сукупність взаємозв’язаних принципів, в основу формування яких покладено багаторічний досвід зарубіжних експертів-оцінювачів і вітчизняну практику оцінювання майнових комплексів промислових підприємств.
Загальновживана класифікація принципів оцінки виокремлює такі їх групи:
1. принципи, які базуються на уявленнях користувача:
Принцип корисності базується на постулаті, що будь-яке підприємство має вартість, якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економічної функції протягом певного періоду.
Принцип заміщення передбачає, що максимальна ринкова вартість підприємства визначається найменшою вартістю іншого підприємства з еквівалентною корисністю. Інакше кажучи, покупець не сплатить за підприємство (нерухоме майно) суму більшу, ніж мінімальна ціна іншого об’єкта з адекватною корисністю.
Принцип очікування ґрунтується на тому, що вартість підприємства, котре оцінюється, визначається розміром чистого доходу, який очікує покупець від володіння (комерційного використання) ним з урахуванням можливого чистого доходу від його перепродажу.
2. принципи, які пов’язані із землею, будинками і спорудами:
Залишкова продуктивність. Згідно з економічною теорією земля має вартість або взагалі яку-небудь цінність тільки тоді, коли є залишок чистого доходу після компенсації всіх інших факторів виробництва. Цей механізм розподілу доходу пов’язаний з тим, що земля фізично нерухома, і щоб розпочати будь-яку економічну діяльність, до неї слід приєднати працю, капітал і підприємницький менеджмент. Саме ці доходоутворювальні фактори компенсуються першочергово, а залишок доходу виплачується власникові землі як рента.
Внесок. Сутність цього принципу полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу в будь-яку складову потенціалу підприємства ефективні лише тоді, коли вони підвищують його ринкову вартість. Величина внеску визначається як різниця між зміненою вартістю й витратами, які зумовили цю зміну. Внесок, який не забезпечує приросту вартості потенціалу підприємства, є зайвим „поліпшенням”.
Віддача. Даний принцип означає, що в міру додавання ресурсів до основних складових потенціалу підприємства чистий прибуток має тенденцію до зростання, але тільки до певного моменту (певної межі). Після цього темпи зростання дохідності починають уповільнюватися аж доти, доки приріст результативності не стане меншим за приріст витрат на додаткові ресурси.
Збалансованість (пропорційність). Згідно з цим принципом усі елементи ресурсно-виробничого й управлінського потенціалу підприємства повинні мати збалансовану внутрішню й загальну структуру. Постійне підтримування необхідної пропорційності між розвитком складових потенціалу забезпечує максимальну прибутковість функціонування підприємства та найвищу його вартість.
Оптимальний розмір (величина). Вимоги цього принципу стосуються кожного фактора виробництва – землі, будівель і споруд, технічного оснащення, персоналу, які разом дають можливість створити економічно обґрунтований (оптимальний) розмір потенціалу підприємства та отримати від нього максимальний прибуток відповідно до ринкової кон’юнктури в даному районі.
Поділ і поєднання прав власності. Система майнових прав України, передбачена Цивільним кодексом, дозволяє поділяти та продавати окремо майнові права на власність. останні згідно з теорією пакета (пучка) прав розглядаються як складові, які разом уособлюють усі визнані законом майнові права. Сутність принципу економічного розділення полягає в тому, що майнові права слід поділяти та поєднувати таким чином, щоб збільшувати загальну вартість об’єкта власності. Спираючись на досвід, можна виокремити характерні ознаки, а для кожної з них – види поділу прав власності.
Поділ майнових прав за наступними ознаками поділу:
- фізичний поділ – право на користування повітряним простором, земелею, надрами;
- строкове володіння – різні види оренди, довірче володіння, майбутні майнові права
- права користування – обмежене право користування майном, ліцензії, обмеження на використання майна;
- майнові права – спільна оренда, партнерство, траст, корпорація, опціон, контракт з погодженими умовами продажу;
- права кредитора вступати у володіння – закладні, застави, участь у капіталі та інші.
3. принципи, які пов’язані з ринковим середовищем:
Залежність. Вартість потенціалу підприємства формується під впливом множини різноманітних факторів, серед яких особливу роль відіграє його місцезнаходження. Якість останнього визначається, насамперед, відповідністю фізичних параметрів земельної ділянки підприємства регіональній системі землекористування та його віддаленістю від ринкової інфраструктури. Разом ці дві важливі характеристики становлять Стус, чи економічне місцеположення підприємства. Зміни в системі землекористування або в економічному середовищі підприємства згідно з принципом залежності можуть справляти як позитивний, так і негативний вплив на його вартість. У свою чергу, вартість підприємства чи іншого об’єкта нерухомості сама впливає на величину вартості об’єктів нерухомості та підприємств, що їх розміщено в даному регіоні.
Відповідність. За інших однакових умов потенціал підприємства, яке найвищою мірою відповідає містобудівним, екологічним, ринковим та іншим стандартним нормам і загальнопоширеним тенденціям землекористування, має найвищу вартість.
Попит і пропонування. На вартість потенціалу підприємства великий вплив справляє співвідношення між попитом і пропонуванням. Коли останні збалансовані, а потенціал підприємства використовується якнайліпше і найефективніше, ринкова ціна підприємства, як правило, відображує вартість (витрати) його створення. Якщо на ринку існує надлишок пропонування чи недостатній попит, то рівень цін на підприємства знижується. Вищий рівень ринкових цін проти вартості будівництва стимулює введення в дію нових виробничих об’єктів доти, доки не настає цінова рівновага.
Конкуренція. Сутність даного принципу полягає в тому що ціни на об’єкти оцінювання складаються під впливом постійного суперництва між суб’єктами ринку, які прагнуть отримувати максимальні прибутки. Це вирівнює дохідність інвестицій у різних сегментах конкурентного ринку і дає можливість об’єктивно визначити ринкову вартість підприємств. Принцип конкуренції також застерігає від урахування надприбутків за оцінювання підприємств-монополістів, бо це створює їхню ринкову вартість.
Змінювання. Цей принцип передбачає під час оцінювання вартості потенціалу підприємства та його складових урахування можливих змін їх функціонування внаслідок трансформації економічних, соціальних і юридичних умов, а також впливу регіональних і локальних факторів. Динамізм зовнішнього середовища і внутрішньовиробничих змін потребує точного визначення дати проведення кожної оцінки вартості потенціалу підприємства. Фіксована дата оцінки відображає макроекономічну ситуацію, особливості місцевого ринку нерухомості, а також стан об’єкта оцінки, що склалися на даний момент і зумовили саме таку його ринкову вартість.
4. принципи найліпшого і найефективнішого використання.
Даний принцип є синтезуючим принципом оцінки вартості потенціалу підприємства. Як системоутворювальний елемент він інтегрує загальний вплив усіх раніше названих принципів і означає, що з можливих варіантів використання потенціалу підприємства буде вибрано той, за якого найповніше реалізуються функціональні можливості всіх складових потенціалу і забезпечується їх максимальна результативність. Найліпше і найефективніше використання дає вихідну концептуальну модель для аналізу різних факторів, котрі впливають на вартість об’єкта оцінювання і забезпечують використання законодавчо незаборонене, фізично здійснюване, фінансово обґрунтоване і таке, що реалізує найбільшу вартість (дохідність) об’єкта оцінки.
Механізм процесу оцінки, відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року, регламентується Національним Стандартом №1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року №1440 і включає наступні процедури:
1. Підготовчий етап ( попереднє ознайомлення з об’єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладання якої здійснюється оцінка, визначення бази оцінки, надання замовнику пропозицій із приводу істотних умов договору на проведення оцінки).
2. Укладення договору на проведення оцінки.
3. Ознайомлення з об’єктом оцінки, збирання та опрацювання вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.
4. Ідентифікація об’єкта оцінки та пов’язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів.
5. Вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеними у договорі на проведення оцінки, та їх застосування.
6. Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів.
7. Складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об’єкта оцінки на дату оцінки.
8. Доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об’єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
Тема 5. Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства
1. Методологія визначення вартості потенціалу підприємства.
2. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства.
3. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства.
4. Результатна оцінка потенціалу підприємства.
5. Порівняльна характеристика різних методологій оцінки потенціалу підприємства.
1.Методологія визначення вартості потенціалу підприємства.
Будь-яку вартість можна розглядати з позицій колишніх, сучасних та майбутніх результатів з урахуванням того, що розширене відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.
Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:
- витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання
- порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод
- результатний (дохідний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.
Загальну класифікацію можливих методів вартісної оцінки земельно-майнового комплексу підприємства та окремих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства наведено на рис.1
Слід зазначити, що кожен з указаних підходів реалізується з допомогою специфічних методик, які залежать від об’єкта оцінки.
| Витратні методи | Порівняльні методи | Результатні методи |
| Метод порівняльної одиниці | Метод парних продаж | Метод капіталізації доходу |
| Метод поділу за компонентами | Метод статистичних коригувань | Метод дисконтування грошових потоків |
| Метод кількісної діагностики | Експертні методи порівняння | Метод залишкового доходу |
| Метод обліку витрат на інфраструктуру | Методи мультиплікаторів порівняння | |
| Метод заміщення | ||
| Метод індексації даних проектно-кошторисної документації | ||
| Вартість підприємства та втіленого в ньому потенціалу |
Рис. 1. Загальна класифікація методів оцінки підприємства та його потенціалу.
- Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства.
Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник – користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.
У найзагальнішому вигляді логіка методів витратного підходу така:
Витрати на створення об’єкта
- витрати на побудову (купівлю) об’єктів нерухомості
- витрати на купівлю машин та обладнання
- витрати на персонал
- витрати на створення (купівлю) нематеріальних активів
- витрати на організацію бізнес-процесів.
+ Прибуток продавця (мінімально необхідний прибуток; нормативний прибуток; надзвичайний прибуток; відрахування з прибутку)
- Сума нагромадженого зносу (фізичний знос; функціональне старіння; зовнішнє (економічне) старіння; технологічне старіння)
Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу єрізновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт тощо.
Традиційно виділяють три рівні кошторисів:
1. локальні кошториси – документи, які фіксують повні витрати (незалежно відносять їх на собівартість чи ні) на виконання окремих робіт, проведення окремих комерційних угод, купівлю та монтаж певних об’єктів.
2. об’єктні кошториси – зведені документи, які акумулюють інформацію локальних кошторисів у розрізі цілісних об’єктів.
3. зведені кошториси – це загальні звіти про суму повних витрат на створення (використання), які включають дані об’єктних кошторисів та дають змогу оцінити суму витрат у цілому по підприємству.
Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:
1. ресурсний метод – розрахунок окремих елементів кошторису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах.
2. ресурсно-індексний метод – поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об’єкта. Індекси вартості - це відношення поточних (прогнозних) вартісних характеристик об’єкта до базових аналогів-ресурсів.
3. базисно-індексний метод – перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, з базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів
4. базисно-компенсаційний метод –облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів.
5. метод аналогових об’єктів передбачає наявність значної бази даних щодо реалізованих проектів та їх кошторисів, а також потребує визначення причин та розміру відхилень планових значень від фактичних протягом порівнянного проміжку часу.
Визначивши на підставі кошторисів суму витрат на створення об’єкта оцінки, слід оцінити суму нагромадженого зносу різних видів, кожен з яких можна або усунути, або ні. традиційно виділяють наступні види зносу:
- фізичний – рівень фізичного руйнування об’єкта (утрата ним первинних техніко-експлуатаційних характеристик), зумовлений руйнуванням робочих частин, основних конструкцій та матеріалів у процесі господарського використання під впливом природних та антропогенних факторів. Для оцінки суми знецінення вартості об’єкта від фізичного зносу використовують нормативний метод, вартісний метод, метод економічного життєвого терміну.
- функціональне старіння – невідповідність габаритів, функціонального призначення, технічного рівня об’єкта сучасним вимогам відповідно до його реального чи прогнозованого способу використання. Рівень функціонального старіння об’єкта визначають методом капіталізації надлишкових експлуатаційних витрат чи методом капіталізації втрат у орендній платі.
- технологічне старіння – наслідок науково-технічного прогресу в різних сферах, який забезпечує створення нових, прогресивніших, дешевших та економічних аналогічних об’єктів, що виявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки.
- зовнішнє (економічне) старіння (знецінення) зумовлене зовнішніми негативними ринковими чинниками: зміни попиту та пропонування, сприятливі умови фінансування аналогічних проектів тощо. Для оцінки зовнішнього зносу використовують метод капіталізації втрат в орендній платі, метод парного продажу, метод економічного життєвого терміну.
Насамкінець варто зазначити, що на сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, недостатнього рівня теоретичної підготовки аналітиків, нестабільності економічної системи України в цілому, витратний підхід був і залишається найпоширенішим (або й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.
3. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства.
Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення об’єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб’єкті ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом.
На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків можна показати формулою:
Вартість потенціалу = вартість потенціалу + абсолютна сума поправок за всіма
підприємства аналога визначеними параметрами
Об’єктивною необхідною умовою використання методів цієї групи є наявність розвинутого ринку об’єкта оцінки та існування на ньому об’єктів – аналогів.
Згадані вище оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори – це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального критерію з певною фінансово-економічною базою.
Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи:
1. загальні показники сфери діяльності підприємства
2. показники масштабу діяльності .
3. показники фінансово-економічного стану
4. показники якості менеджменту
5. показники ринкової позиції
За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об’єкта, чистий прибуток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.
Усі мультиплікатори поділяються на три групи залежно від виокремленої ознаки:
1. залежно від бази порівняння.
ресурсні – за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість/капітал підприємства)
результатні – за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість/генерований потік капіталу)
2. залежно від періоду охоплення:
інтервальні – відтворюють зв’язок вартості об’єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (, вартість/прибуток)
одномоментні – визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість/чисті активи підприємства)
3. залежно від сутнісного змісту:
вартісні (цінові) мультиплікатори – відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість/грошовий потік)
фінансово-економічні мультиплікатори – відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об’єктів-аналогів, як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.
Різновидом методу мультиплікаторів вважають метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначених та усереднених співвідношеннях між характеристиками об’єктів порівняння.
4. Результатна оцінка потенціалу підприємства.
Результатний підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто мож
Дата добавления: 2015-09-14; просмотров: 160; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |