ІІ. Види та риси соціально-економічних систем

Проблема взаємодії права та економічних відносин надає можливість визначити певні групи соціальних систем, що мають економічний характер, тобто відображають особливості дії права на економіку. Ці системи визначаються в залежності від особливостей правового обгрунтування економічних рішень.

Загальноприйнятим є виокремлення наступних соціально-економічних систем:

1. соціальні системи з ринковою економікою;
2. соціальні системи з адміністративно-командною економікою;
3. соціальні системи зі змішаною економікою.

Особливості взаємодії економіки і права в межах першого типу систем подані економічними теоріями лібералізму, основними серед яких є теорія вільного ринкового господарства (Фрідман), теорія інститутціоналізму (Голбрейт) та теорія регульованого капіталізму (Кейнс).

Відповідно до цих теорій основними рисами соціально-економічних систем першого типує:

1) неможливість існування особистої та політичної свободи поза межами свободи економічної;

2) неможливість заміни економічної конкуренції координацією, оскільки вона перешкоджає праву індивіда на прийняття самостійних економічних рішень;

3) можливість планування економічних процесів лише за умови наявності економічної конкуренції;

4) наявність засобів правового впливу на підтримку та охорону конкуренції;

5) неможливість держави одноособово встановлювати правила конкуренції в сфері економіки;

6) економічна свобода захищається виключно правовими засобами;

7) можливість забезпечення державою матеріальної рівності на рівні стартових можливостей;

8) наявність державно-політичного курсу на досягнення ідеї справедливого розподілу завжди призводить до порушення принципу законності.

Командно-адміністративна система засновується на визнанні особливого характеру соціалістичного права та соціалістичних методів господарювання. В її межах співвідношення економіки і права можливо визначити наступною схемою: „право – це концентрований вираз політики, а політика – концентрований вираз економіки”.

Основні риси:

1) панування державної форми власності в сфері економіки;

2) відсутність самостійно господарюючих суб’єктів, що призводить до небажання впроваджувати нові технології та перевиробництво непотрібних товарів;

3) державно-правове втручання в економічну сферу без врахування об’єктивних економічних законів;

4) фактична економічна експлуатація людини державою;

5) визначення структури та обсягу виробництва належить лише державі та не враховує особливості попиту;

6) надання економічному плануванню статусу закону;

7) виключення можливості вільних ринкових відносин;

8) надмірна централізація економічними процесами;

9) наявність законодавчо закріплених пільг правлячої еліти в сфері розподілу.

Соціально-економічні системи зі змішаною економікою отримали поширенння в середині ХХ століття. Їх поява пов’язується зі збільшенням ролі держави у сфері регулювання економічних відносин, а також у поєднанні капіталістичного і соціалістичного способів господарювання. Ця система має найоптимальніший характер і визначається наступними рисами:

1) розподіл більшої частини матеріальних ресурсів шляхом здійснення торгових операцій однак при суттєвій ролі держави;

2) можливість врахування інтересів держави у сфері функціонування ринку та їх закріплення за допомогою права;

3) можливість держави за допомогою права встановлювати правила діяльності підприємств;

4) збереження монополії держави у сфері оборони, освіти та будівництва доріг;

5) правове забезпечення з боку держави її можливостей у сфері соціальної політики;

6) шляхом впливу на ціни та виробництво, а також встановлюючи розміриподатків та зборів держава забезпечує можливості свого існування та матеріальні засоби реалізації прийнятих рішень;

7) право, враховуючи об’єктивні закони розвитку економіки, забезпечує соціальну та економічну справедливість, а метою права стає забезпечення економічної свободи громадян.

Вплив права на економіку в межах будь-якого з названих типів систем може мати позитивний характер (реалізувати стимулюючу функцію), однак може бути і негативним (встановлювати правила, відповідно до яких розвиток необхідних сфер економічних відносин є неможливим).