V. Структура та функції політичної системи суспільства

Політична система – це правова категорія, що характеризується структурною відокремленістю та функціональним призначенням.

Структура політичної системи – це сукупність елементів, що її складають та характеризується певною уособленістю та взаємодією у процесі здійснення владних відносин.

Структуру складають 5 основних елементів:

1) політичні та правові норми як засоби регулювання політичних відносин, що мають формальну визначеність у конституції, кодексах, статутах, програмах та політичних процедурах;

2) політичний елемент, що складає сукупність політичних та державних установ, організацій та інститутів, які характеризуються нормативно закріпленим статусом та відносинами, що характеризують взаємодію цих організацій в процесі реалізації владних повноважень. В юридичні літературі цей елемент називають це політичними інститутами;

3) політична діяльність, що характеризується як дії суб’єкта політичних відносин націлені на забезпечення функціонування та захист політичної влади в суспільстві. Вказаний елемент характеризується такими категоріями як політична активність, політична позиція, політичний нігілізм, політична пасивність;

4) політична свідомість як елемент духовної надбудови суспільства, що формує мотиви політичної діяльності та виявляється на двох рівнях:

a. концептуальному, що відображений у існуючих в суспільстві політичних концепціях, теоріях та ідеях;

b. повсякденному, що відображається в уявленнях населення про політику, про сутність та значення політичної діяльності;

5) політична культура як елемент політичної ідеології, що визначається як система цінностей, ідей та переконань, що характеризують особливості суб’єктів політичної діяльності.

Місце політичної системи в структурі суспільства та її призначення характеризується категорією „функції політичної системи”.

Функції політичної системи – це напрямки діяльності суб’єктів політичних відносин націлені на реалізацію владних можливостей, на підримку та забезпечення функціонування політичної системи.

Найбільш поширеною в юридичній літературі є класифікація функцій політичної системи на 2 групи:

І. зовнішні функції, що виявляються в процесі взаємодії політичної системи з іншими сферами життєдіяльності суспільства. Серед цих функцій розрізняють:

1) функція реагування – забезпечує можливість політичної системи відображати певні імпульси, що зумовлюються розвитком суспільства, та забезпечувати суспільні інтереси в сфері політичної влади;

2) функція адаптації - забезпечує можливість пристосування політичної системи до зовнішнього середовища з меою забезпечення, з одного боку, політичні потреби суспільства в цілому, а з іншого – забезпечення життєдіяльності самої політичної системи. Ця функція здійснюється шляхом підготовки суб’єктів владних відносин (лідерів), що спроможні знаходити найбільш оптимальні шляхи вирішення актуальних публічних проблем;

3) екстракційна функція – забезпечує можливість ефективно реагувати на завдання, що формуються суспільством в процесі його розвитку, та реалізувати ці завдання шляхом використання економічних, природних та соціальних ресурсів суспільства;

4) дистрибутивна функція – забезпечує інтеграцію та узгодження інтересів різноманітних соціальних груп шляхом їх відображення, закріплення та охорони.

ІІ. внутрішні функції, що здійснюються в межах політичної системи, надаючи їй організованого системного характеру:

1) функція полтичної соціалізації – забезпечує збереження моделі політичної системи в існуючому вигляді шляхом вироблення стандартів політичної поведінки та лояльного відношення до існуючої влади;

2) регулятивна функція – забезпечує вплив політичної системи на суспільство шляхом координації діяльності суб’єктів політичної системи. Ця функція реалізується шляхом прийняття норм та правил, що регламентують політичну діяльність та шляхом застосування засобів впливу до порушників політичної дисципліни;

3) функція адаптації – забезпечує можливість збереження життєдіяльності політичної системи шляхом її пристосування до змін у навколишньому середовищі. Вона здійснюється шляхом підготовки спеціальних суб’єктів, які не лише реалізують інтереси суспільства, а і забезпечують стабільність самої політичної системи;

4) стабілізаційна функція – надає можливість шляхом правового закріплення досягти стабільності політичних відносин та політичної системи завдяки загальнообов’язковості цих норм та можливості їх гарантування примусовими засобами;

5) виховна функція – забезпечує формування високого рівня політичної свідомості, що забезпечує добровільну участь населення в процесі прийняття та реалізації політичних рішень, а також усвідомлення потреби у політичній діяльності.

Таким чином, наявність структурної уособленості політичної системи надає можливість визначити її як необхідний елемент життєдіяльності суспільства, що має самостійний характер, а характеристика функцій політичної системи забезпечує її аналіз як системи, що забезпечує реальність такої важливої сфери життєдіяльності суспільства як політична.