ІІІ. Поняття та суб’єкти політичної системи

a. дослідити його як результат взаємодії різноманітних факторів та властивостей;

b. визначити взаємодію елементів системи в її межах;

c. визначити взаємозв’язки елементів із зовнішніми факторами;

d. визначити фактори, що сприяють стабілізації тарозвитку системи.

Саме з таких аспектів аназують політичну систему суспільства.

Політична система – це сукупність взаємодіючих норм, ідей та заснованих на них політичних інститутів, а також їх діяльності, які в сукупності забезпечують організацію політичної влади, а також взаємодію держави та громадян у політичній сфері.

Політична система в процесі функціонування являє собою діалектичний взаємозв’язок чотирьох сторін (аспектів):

1) інституційної (суб’єкти політичних відносин);

2) регулятивної (сукупність соціальних норм);

3) функціональної (методи політичної діяльності, що в сукупності складають політичний режим);

4) ідеологічної (політична свідомість та політична культура).

Суб’єкти політичної системи – це організації, структури чи особи, що мають політичні повноваження. Основними серед них є:

а) політичні партії як добровільні об’єднання громадян, завданням яких є здійснення представницьких функцій, інтеграція соціальних груп та вплив на діяльність держави у відповідності до установчих документів.

Серед партій розрізняють наступні види:

ü класові;

ü національні чи релігійні;

ü проблемні, діяльність яких націлена на розв’язання певних суспільних проблем (екологічна, аграрна);

ü державно-патріотичні, що націлені на забезпечення єдності держави;

ü індивідуальні, що формуються навколо популярної політичної особи з метою підтримки її діяльності;

ü гротескні, що демонструють самобутність пристрастей певної соціальної групи;

б) політичні рухи як об’єднання, що здійснюють діяльність шляхом проведення масових мироприємств та залучення населення до політичної сфери. На відміну від партій в них відсутня чітка централізація, постійне членство, чітка програма та чітко визначені політичні цілі;

в) групи тиску – це організовані колективи, що відображають інтереси певних соціальних груп у державних та йрядових структурах, здійснюють свою діяльність шляхом лобіювання рішень. Як правило, мають конспіративний характер, справжня мета приховується навіть від членів групи, мають ієрархічну структуру, засновують діяльність на емоційному рівні та характеризуються чітким дозуванням інформації щодо їх діяльності;

г) держава, що є ціентральним елементом політичної системи та основним суб’єктом прийняття, реалізації та охорони владних рішень. Рівень взаємодії держави з іншими елементами політичної системи та форми взаємодії залежать від реальності демократичних інститутів у суспільстві та можливостей впливу окремих індивідів на державну політику;

д) громадські об’єднання є елементами політичної системи лише в одному аспекті – в процесі реалізації представницьких функцій. Основним же їх призначенням є досягнення статутних цілей, що відображають спільність інтересів соціальної групи в економічній та соціальній сферах;

є) трудові колективи визначаються суб’єктами політичних відносин лише в постсоціалістичних країнах. Однак навіть конституційне закріплення їх політичного статусу має суто деклараційний характер, тому що політичних функцій вони не виконують.