Етапи розвитку насінництва України.

Початок насінництва в Україні припадає на середину-кінець ХІХ століття, і цілком пов’язаний з розвитком цукрової промисловості.

В той час основні площі буряків засівались насінням іноземної селекції, яке завозилось фірмами Вільморен (Франція), Кляйнванцлебен і Кнауер (Німеччина). Насіння закупали багато і дорого.

Пізніше в господарствах цукровиробників розпочалось примітивне насінництво буряків, але якість насіння була низькою. Професор Л. Е Зайкевич писав про невідкладний розвиток насінництва буряків, бо при в вмілому веденні діла в умовах континентального клімату України можна вирощувати більш якісне насіння і витіснити з ринку зарубіжне [2].

В 1884 р. було засновано Полтавське дослідне поле, де А.Е. Зайкевич розпочав вивчення сортового складу і насінництво цукрових буряків, пшениці, люцерни.

В 1886 р створюється Немерчанська (Вінницька) селекційна станція. Тут працював селекціонер Е.Ю.Заленський, який розпочав селекцію і насінництво зернових – озимої і ярої пшениці, жита, вівса, а також цукрових буряків. Уже в 1908 р. з’явились сорти цукрових буряків Немерчанської станції у яких цукристість збільшилася з 13.5% в 1886 р до 18% в 1913 р.

Перед першою світовою війною кращі насінницькі господарства виробляли 450 – 550 тис. пудів насіння буряків. Німецькі фірми теж вирощували в Україні 650-750 тис пудів насіння, яке вивозили за рубіж, як більш якісне. Українські цукрозаводчики платили німецьким фірмам по 1500-2500 руб за 1ц маточного насіння, а продавали їм фабричне насіння по 15 руб за 1ц. [2].

На Немерчанській станції були виведені сорти пшениці Новий тріумф, Поділля, Банатка

З 1923р почав селекційну роботу з цукровими буряками і пшеницею Л. І. Ковалевський – автор знаменитого високобілкового сорту озимої пшениці Українка, який був світовим стандартом по хлібопекарських якостях.

В 1888 р організована Уладово-Люрінецька дослідно-селекційна станція, тут з 1898 р. і до 1960 р. займався видатний селекціонер Л. Л. Семполовський.

В 1908 р заснована Харківська дослідна станція, на якій розпочато селекцію і насінництво озимої і ярої пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соняшнику при участі селекціонерів П.В.Бурдіна, В.Я. Юр’єва, Б.К. Єнкена та інших. З ім’ям В.Я. Юр’єва пов’язана історія і вся робота селекційної станції, яка переросла на великий селекцентр – нині Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН.

В період 1908 – 1916 років розпочали селекційно-насінницьку діяльність Одеська дослідно-селекційна станція ( нині великий селекцентр Селекційно-генетичний інститут УААН), Миронівська ( нині Інститут селекції і насінництва пшениці ім. В.М. Ремесло) , Катеринославська (Синельниківська), на базі якої створений Всесоюзний інститут кукурудзи, а нині Інститут зернового господарства УААН, а також Білоцерківська, Чернігівська та інші станції.

Дослідно-селекційні станції швидко розбудовувались і збагачувались економічно, бурхливо розгорталась робота з теорії і практики селекції і насінництва польових культур. Але, починаючи з 1917 р, в період громадянської війни, більшість станцій майже припинили свою діяльність

Історія розвитку насінництва в Радянському союзі, в тому числі в Україні, розпочалась з “Декрету про насіння” від 13 червня 1921 р, який заклав організаційні основи майбутньої системи насінництва, відновлював роботу на дослідно-селекційних станціях, для яких головним завданням було вирощуваня насіння еліти.

Згідно “Декрету” були виділені насінницькі господарства із числа найбільш розвинених поміщицьких господарств.

В 1923 р в Україні вперше було організовано Державне сортовипробування, в 1924 р введена апробація сортових посівів, а в 1926 р – державний контроль за якістю насіння. В 1929 р. проведено перше районування селекційних і місцевих сортів. В 1934 р. затверджені перші державні стандарти на сортове насіння польових культур – ГОСТ.

Проте насінництво в 30^х роках минулого століття в цілому по країні ще перебувало в незадовільному стані. В 1937р посіви сортовим насінням зернових займали лише 41.6 % їх загальної площі.

Для поліпшення селекційно-насінницької роботи 29 червня 1937 р вийшла постанова уряду “Про заходи що до поліпшення насіння зернових культур”, якою була створена єдина, чітка, система насінництва, яка складалась із таких ланок : перша - виведення нових сортів та селекційне розмноження їх, друга – організація державного сортовипробування, третя – розмноження сортового насіння.

Елітне насіння продукували наукові заклади і передавали через Держфонд у створені в кожному адміністративному районі насінницькі господарства – райнасінгоспи.

Ці господарства вирощували насіння до другої репродукції, постачали ним (знову через Держфонд) насінні ділянки колгоспів і радгоспів, а третя репродукція вирощувалась для посіву на виробничих площах цих господарств. Четверта ланка насінництва – планомірне сортооновлення і сортозаміна. П’ята, остання ланка, передбачала контроль за якістю насіння, що сприяло вирощуванню його з високими показниками.

Така система була прогресивна і існувала до 1960 р. Для подальшого вдосконалення насінництва уряд прийняв постанову “ Про поліпшення насінництва зернових, олійних культур і трав”, якою була ліквідовано багатоступінчастість в насінництві. Згідно нової системи елітне насіння або І репродукції з науково дослідних установ та учгоспів вузів надходить безпосередньо на насіннєві ділянки колгоспів і радгоспів.

Насінницькі господарства забезпечувались державою в першу чергу сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами та пестицидами.

Новий етап розвитку насінництва розпочинається в 1976 р на промисловій основі. Насіння виробляється в спеціалізованих насінницьких господарствах індустріальним методом з використанням насіннєвих заводів такої потужності, щоб вони змогли забезпечити післязбиральну обробку, очистку і сортування, зберігання, передпосівну обробку і реалізацію насіння різних культур і сортів для задоволення потреб всіх господарств району. При цьому рядові (не насінницькі) господарства насінництвом не займаються.

Згідно цієї системи оригінатори нових сортів забезпечують вихідним насінням районованих сортів елітні господарства при науково-дослідних установах та учгоспів сільськогосподарських вузів і технікумів, які вирощують еліту і по деяких культурах І репродукцію. Спеціалізовані насінницькі господарства першої групи (по одному в адміністративному районі), які мають насіннєві заводи, сіють еліту або І репродукцію і вирощують І, ІІ репродукцію. Спеціалізовані насіннєві господарства другої групи ( по 2-4 в кожному адміністративному районі ) сіють першу, або другу репродукцію і вирощують насіння другої, або третьої репродукції, яке без очистки, прямо з під комбайна, вивозиться на насіннєві заводи для обробки, сортування, складування, контрольно-насіннєвого аналізу, і реалізації рядовим господарствам для посіву на товарних площах.

В зв’язку з нестачею коштів на будівництво насіннєвих комплексів, заводів, насінництво на промисловій основі в основному не відбулось.

Нині в Україні ведеться пошук нової структури насінництва на промисловій основі. В окремих районах і навіть областях створені науково-виробничі об’єднання ( НВО). Насінництвом цукрових буряків займаються НВО “ Цукрові буряки”, створене на базі Інституту цукрових буряків ( м. Київ ), насінництвом кукурудзи – НВО “Дніпро” – на базі Інституту кукурудзи ( нині це Інститут – зернового господарства УААН м. Дніпропетровськ).

Питання для самоконтролю

1. Початок розвитку насінництва в Україні, з якою культурою він пов’язаний?

2. Коли і які дослідні і селекційні станції першими в Україні розпочали селекцію і насінництво цукрових буряків, пшениці, вівса і інших культур?

3. Які дослідні і селекційні станції в наслідок бурхливого розвитку переросли в сучасні великі селекцентри України?

4. Які етапи розвитку насінництва України за радянських часів?

5. В чому особливості організації насінництва на промисловій основі?