Переписів населення

Якісне проведення перепису населення передбачає мінімізація недообліку та подвійного обліку. Це можливо лише за умов дотримання відповідних вимог, які ще називають принципами проведення переписів населення. Такими принципами виступають:

- загальність;

- одномоментність;

- поіменність;

- самовизначенність;

- конфіденційність;

- наявність єдиної програми;

- централізація управління переписом.

Загальністьперепису означає, що відповіді на запитання, які включені до програми перепису, одержують від усіх без винятку жителів країни. Загальність – один з основних принципів, який відрізняє сучасні переписи від обліків населення в минулому, коли обліку підлягали, наприклад, лише особи зобов’язані нести військову службу або платити податки. Так, у перших російських ревізіях обліку підлягали лише чоловіки, здатні платити податки.

Одномоментністьозначає, що усі данні про населення, що зібрані при проведенні перепису, відносяться до одного заздалегідь визначеного моменту часу, який називається критичним моментом перепису. Необхідність встановлення критичного моменту обумовлено тим, що населення постійно змінюється. Критичним моментом першого Всеукраїнського перепису населення 2001 р. була 12 година ночі з 4 на 5 грудня. Це означає, що усі зміни, які відбулися після 0 годин 5 грудня, не враховувалися при обліку населення. Наприклад, діти народжені після критичного моменту не враховувалися в числі живих, а померлі до 12 години, навпаки, записувалися у переписні листи як живі.

Поіменість, як принцип проведення перепису населення, означає одержання та легку ідентифікацію даних про кожну окрему людину. Ці данні одержують при особистих опитуваннях. З принципом поіменності пов'язаний принцип самовизначенності, відповідно до якого усі данні фіксуються виключно зі слів опитуваних і забороняється вимагати документального підтвердження цих даних. Самовизначенність, з одного боку, підвищує довіру населення, з другого – дозволяє об’єктивно віднести людину до тієї, чи іншої групи. Це, в першу чергу, стосується таких ознак, як сімейний стан, етнічне походження, мовні ознаки, джерела засобів існування та деякі інші.

Наявність єдиної програми перепису – це перелік ознак окремої людини, домогосподарства або сім'ї, а також перелік питань переписного листа, за допомогою яких фіксуються ці ознаки. Єдність програми означає, що на усій території країни населення дає відповіді на однакові запитання. Це забезпечується єдністю переписної документації та наявністю єдиної методології і єдиного центру управління переписом. Основною складовою програми перепису є переписний лист – спеціальний бланк, що містить набор ознак, які будуть фіксуватися в процесі перепису. (Бланк перепису населення України 2001 р. дивись у додатку 1)

Існує два методи проведення перепису населення: метод опитування (експедиційний) і метод самообчислення. При методі опитування переписні листи заповнюють спеціально підготовлені люди – лічильники (реєстратори) в процесі особистої бесіди з кожною особою; а при самообчисленні – жителі самостійно заповнюють бланки переписних листів, після чого реєстратор лише перевіряє правильність їх заповнення та уточнює пропущені або невірно заповнені позиції. Метод опитування дозволяє одержати більш точні відомості, але пов'язаний з більш значними витратами. Методом самообчислення проводились переписи в містах у 1897 і 1920 роках. Решта вітчизняних переписів проводилася методом опитування. В західних країнах методом самообчислення проводяться переписи в США і Австралії.