Історія переписів населення

Історія обліку населення починається з сивої давнини. Початок обліку та переписів населення історично пов'язаний з виникненням держави, якій необхідні данні про чисельність своїх підлеглих для фіскальних та войовничих цілей. Відомі обліки населення в Древньому Китаї у 2238 році до н. е., в Древньому Єгипті, Древній Греції. Широко відомі переписи населення в Древньому Римі (римські цензи), які проводились регулярно протягом п'яти століть. В Біблії (Книга чисел) детально описується перепис населення Древньої Іудеї.

Регулярні переписи розпочалися в Америці з 1790 р., а в Європі – з ХІХ століття: Швеція (з 1800 р.), Англія, Данія, Норвегія (з 1801 р.), Франція (з 1831 р.). Перші обліки населення неможливо назвати переписами в сучасному розумінні цього поняття. За визначенням ООН переписом населення вважається не сам по собі процес обліку населення, а "весь процес збору, обробки і публікації демографічних, економічних та соціальних даних, що відносяться в певний момент часу або періоду до всіх осіб у країні або відповідній території"[7].

Історія переписів, що відповідають цьому визначенню починається з бельгійського перепису 1846 р., програма якого була розроблена відомим математиком А.Кетле (1796-1874)[8]. ЇЇ досвід став науковим підґрунтям для переписів населення в інших країнах, у тому числі і в Росії.

До 1860 р. переписами було вивчено біля 15 % населення земної кулі, до 1900 р. – 50 %, до 1950 р. – 80 %. Зараз в більшості країн переписи проводяться регулярно, а взагалі переписами охоплено населення усіх країн світу.

Обліки населення, що проводилися на території України, починають свою історію з ХІІІ століття за часів татаро-монгольського ярма. Так, проведені татарами в 1255-1259 рр. переписні операції на Русі вважалися першим переписом земель Київської Русі.

З кінця ХV століття переписи на Русі вже набули поширення; однак вони не ставили за мету досягти свого основного завдання – обліку населення, оскільки одиницею обліку була прийнята земельна ділянка ("чет­вертина", "десятина"), з якої збирали податки. Тому ці переписи називаються поземельними.

XVII століття внесло значні зміни в організацію проведення переписів. Цьому сприяли розвиток торгівлі та ремесла, які призвели до руйнування поземельної системи оподаткування і перехід на нову одиницю оподаткування – двір. Тому перепис у 20-х роках XVII століття перетворився із поземельного в подвірний і залишався таким протягом наступного століття.

Для розвитку обчислення населення та переписної справи подвірні переписи безумовно мали позитивне значення. Однак при їх проведенні здійснювався облік лише "тяглого" населення, записувалось тільки доросле чоловіче населення або ж все чоловіче, і лише з 1710 р. була зроблена спроба переписати обидві статі. Демографічні ознаки дуже рідко включались при подвірних переписах.

За часів Петра І відбулися зміни в державній системі оподаткування – замість податкової одиниці "двір" була запроваджена нова податкова одиниця – "душа", тобто окрема особа. Це привело до необхідності проведення перепису податкових душ.

26 листопада 1718 р. Петро І видав указ, яким зобов’язував провести перевірку ("ревізію") перепису 1710 р. З цього часу переписи населення в Росії стали називатися ревізіями. Всього за період з 1718 по 1857 р. було проведено 10 таких ревізій.

Перший і єдиний науково-організований перепис у Російській імперії був проведений у 1897 р. Перепис проводився методом опитування в сільських дворах і господарствах обліковцями, в містах застосовувався метод самообчислення. Перепис був одноденним. Переписні листи були роздані населенню у містах за 10 – 15 днів до дня перепису, на селі – за 20 – 30 днів. Потім протягом 9 – 12 лютого лічильник збирали переписні листи та вносили необхідні корективи станом на критичний момент.

Розробка підсумків перепису затягнулася аж до 1905 року, тобто тривала близько 9 років. Результати перепису були опубліковані у 2-х томах під назвою "Общий свод по империи разработки данных первой всеобщей переписи населения проведенной 28 января 1897 г." у 89 випусках за окремими губерніями та окремих тематичних збірниках.

Перепис населення 1897 р. мав організаційні, технічні та методологічні недоліки та прорахунки, але він уперше надав відносно точні дані для того часу щодо населення Російської імперії. Це було єдине в Росії джерело про склад і розподіл населення на початку ХХ століття, тому значення його надзвичайно велике.

З 1920 р. почався період радянських переписів населення.

Перший радянський перепис населення проводився станом на 28 серпня 1920 р. в тяжких умовах незакінченої громадянської війни, що негативно вплинуло на якість даних. Перепис населення поєднувався з сільськогосподарським переписом і обліком промислових підприємств. Переписувалося лише наявне населення. Дані про тимчасово відсутніх заповнювались тільки для міського населення. Військові дії, що продовжувались на території України, не дозволили провести перепис у Волинській, Подільській та Запорізькій губерніях, а також в окремих повітах Кременчуцької та Полтавської губерній.

Усе ж підсумки цього перепису мали велике значення як для народного господарства, так і для ліквідації неписьменності в країні.

Другий перепис проводився станом на 17 грудня 1926 р. Переписом охоплювалось наявне населення, постійне переписувалось лише в міських поселеннях. Перепис проводився методом опитування. Загалом перепис населення 1926 р. був організований на високому рівні, проводився досвідченими фахівцями, які раніше працювали в земській статистиці. На основі даних перепису були розраховані перші радянські таблиці смертності.

До історії радянської статистики не увійшов перепис населення 1937 року, доля якого, як і багатьох його учасників, стала трагічною. Перепис проводився станом на 6 січня 1937 р. за методом одноденного перепису. З 1 по 5 січня проводилось попереднє заповнення переписних листів, а 6 січня переписні листи перевірялись і виправлялись по чисельності та складу населення на 12 годину ночі з 5 на 6 січня. Переписний лист складався на квартиру і мав 14 питань. В організації перепису 1937 р. були певні методологічні недоліки. Наприклад, у пам’ятці лічильнику пропонувалося викреслювати в переписних листах тих, хто не знаходився в даному приміщені в ніч з 5 на 6 січня. Це призвело до недообліку населення, тому що були викреслені особи, які не могли пройти перепис в іншому місці.

На цій підставі постановою уряду від 25 вересня 1937 р. Всесоюзний перепис населення 1937 р. було визначено незадовільним, а матеріали перепису "дефектними" оскільки "цей перепис був проведений Центральним управлінням народногосподарського обліку Держплану СРСР з грубими порушеннями елементарних основ статистичної науки, а також з порушенням затверджених урядом інструкцій". Цією ж постановою було призначено проведення перепису населення СРСР у 1939 році. Така офіційна оцінка підсумків перепису населення 1937 р. Результатом стали арешти та страти багатьох керівних працівників статистичних органів по всій країні.

Перепис населення 1939 р. проводився станом на 17 січня. Переписом обліковувалось наявне і постійне населення, в інструкції наводився перелік категорій, які відносяться до постійного і наявного населення. Було продовжено термін перепису з одного дня до 7 у містах і до 10 – у сільській місцевості. Заповнення переписних листів розпочиналося після критичного моменту перепису. Був передбачений також і 10-денний контрольний обхід, який проводився відразу після перепису. Ці заходи, які сприяли запобіганню недообліку, збереглися в усіх наступних переписах.

Незважаючи на заходи організаторів, перепис не дав бажаної і встановленої зверху чисельності населення. Тому її дані були штучно збільшені майже на 3 мільйона осіб, або на 0,95 % [9]. Матеріали перепису залишилися практично незатребуваними, ту що їх повній розробці перешкодила війна 1941-1945 рр. До війни були опубліковані лише попередні підсумки перепису. Повністю матеріали перепису 1939 р. були опубліковані лише в 1990-ті роки.

Наступний четвертий Всесоюзний перепис населення проводився через 20 років, у 1959 р., хоча пропонувалося провести післявоєнний перепис у 1949 році, як це зробили усі країни, що брали участь у другій світовій війні. Зразу після другої світової війни провели переписи населення: Данія у 1945 р., Болгарія, Німеччина, Норвегія, Польща, Франція і Японія – 1946, Чехословаччина – 1946-1947, Бельгія і Нідерланди – 1947, Румунія і Югославія – 1948, Великобританія і Угорщина – 1949, НДР і США – 1950. Лише в СРСР перепис відбувся у 1959 р. Мабуть це було пов’язано не тільки з економічними труднощами повоєнного періоду, але й з небажанням привертати увагу до невиправданих величезних людських втрат, що понесла країна в роки другої світової війни [10].

За програмою та методологією проведення він майже не відрізнявся від перепису 1939 р. Перепис враховував наявне і постійне населення, переписний лист містив 15 питань. Термін проведення перепису був єдиний для міських і сільських поселень – 10 днів.

Значення перепису 1959 р. важко переоцінити. Він не тільки дозволив одержати дані про чисельність і склад населення країни у перші повоєнні роки, а й сприяв активізації наукових досліджень у сфері економічних і суспільних наук, у тому числі й демографії. Після перепису 1959 р. різко активізувалися демографічні дослідження динаміки і структури населення та демографічних процесів, поширилися публікації наукової демографічної літератури. Активізувалися дискусії з теоретичних проблем демографічної науки як самостійної суспільної науки, її предмета та взаємозв’язку з іншими науками.

Наступні переписи населення СРСР 1970, 1979 та 1989 рр. відрізнялися від переписів 1939 і 1959 рр. головним чином організаційними заходами та застосуванням вибіркового методу. Перепис 1989 р. став останнім переписом населення СРСР. Після цього почалась вже нова історія національних переписів населення.

Після набуття нашою державою незалежності перед національною статистичною системою постало завдання підготувати та провести суцільний перепис населення, який за всіма характеристиками відповідав би міжнародним стандартам. При його підготовці широко використовувалися міжнародні рекомендації та досвід інших країн, включаючи й критичне осмислення досвіду переписів населення колишнього СРСР. Перший Всеукраїнський перепис населення був проведений станом на 5 грудня 2001 року. Переписувалося наявне і постійне населення. Переписний лист форма 2С містив 19 питань.

Деякі дані, що характеризують переписи населення в Російській імперії, СРСР та Україні, наведені у таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Переписи населення в Росії, СРСР і Україні [11]

Згідно з даними першого Всеукраїнського перепису населення чисельність наявного населення України склала 48457,1 тис. осіб. Україна посідає сьоме місце серед європейських країн (після Росії, Німеччини, Туреччини, Великої Британії та Італії). Матеріали перепису оприлюднені у 10 тематичних збірниках на паперових носіях та у електронному вигляді. На підставі переписних даних розроблено концепцію демографічного розвитку України на 2005-2015 рр.