Нормування видатків та види норм

У бюджетному процесі метод нормування видатків є основним і незамінним. Він дає можливість забезпечити однакові підходи до планування та фінансування видатків всіх бюджетів, а також задоволення потреб всіх бюджетних установ при рівних умовах, реалізувати принцип цільового фінансування видатків, скласти звітність про виконання бюджету та кошторисів, її проаналізувати, виявити тенденції та фактори, що вплинули на окремі показники, виявити резерви економії видатків, якісно проконтролювати ефективне, раціональне та цільове використання бюджетних коштів.

Бюджетне нормування, є одним із важливих елементів бюджетного механізму, зміст якого полягає у визначенні науково-обґрунтованих обсягів витрат на відповідну розрахункову одиницю. У процесі бюджетного нормування визначаються норми видатків та фінансові нормативи бюджетної забезпеченості.

На проблеми визначення нормативів державних витрат, вважаючи їх найскладнішими, ще звертали особливу увагу економісти ХІХ – початку ХХ століття. Так, в ХІХ столітті німецьким економістом А. Вагнером був сформульований закон „зростаючої державної активності”. Суть цього закону полягає у тому, що державні витрати у країнах, де розвивається промисловість, повинні зростати швидше, ніж обсяги виробництва і національний доход. Доказами існування такого закону були результати досліджень подій і фактів, що мали місце у західноєвропейських державах. Вони зводились до наступного:

— розвиток економіки і поглиблення поділу праці ускладнює економічне життя і збільшує кількість причин для непорозумінь, що виникають на ґрунті економічних відносин. У зв’язку з цим державі з метою підтримки ефективної і дійової економіки, також правопорядку потрібно більше коштів на утримання правоохоронних органів, поліції, надання юридичних послуг;

— нові технології потребують більшої кількості капіталу, необхідного для виробництва, який може бути забезпечений тільки акціонерними компаніями або державними корпораціями;

— А. Вагнером була встановлена зростаюча державна активність у таких сферах, як освіта, охорона здоров’я, де вигоди від наданих послуг кількісно оцінити неможливо.

Аналізуючи прогнози А. Вагнера можна зробити висновок, що тенденція зростання державних витрат, яку спостерігав вчений у минулому столітті, зберігається у промислових країнах до тих пір, поки їхній розвиток йтиме по висхідній. Ці пророчення були випробувані багатократно у багатьох країнах і завжди справджувалися.

Зроблені висновки з впевненістю можна застосувати до державних витрат в Україні, тенденція до зростання яких мало ймовірно, у найближчий час припиниться, оскільки сучасний відтворювальний процес, складність та масштабність завдань, що стоять перед економікою, соціально-культурною сферою, а також потребою соціального захисту населення на нинішньому етапі потребують постійного зростання витрат держави.

Під нормуванням видатків розуміють визначення обсягу витрат на розрахункову планову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи або вартість окремої бюджетної послуги.

У бюджетному процесі використовуються дві групи норм та нормативів: фінансові норми бюджетної забезпеченості та норми видатків.

Фінансові норми бюджетної забезпеченості використовуються при складанні бюджетів у процесі планування їхньої видаткової частини.

Метод нормування видатків є основним при розрахунку видатків на поточне утримання бюджетних установ і дає змогу порівняти потреби однотипних бюджетних установ та організацій. Нормування видатків передбачає однакове задоволення потреб споріднених установ і здійснення принципу цільового використання грошових коштів, які надаються їм із бюджету. Водночас, цей метод розрахунку видатків дає можливість здійснювати контроль за виконанням єдиного кошторису доходів і видатків.

Норми видатків застосовують при складанні кошторисів бюджетних установ у процесі планування відповідних елементів видатків. Під нормами видатків розуміють, як правило, обсяг затрат на одну розрахункову одиницю. Такими розрахунковими одиницями є мережа установ, їхній контингент (наприклад, кількість учнів, класів, груп продовженого дня у школах; кількість дітей та груп у дитячих дошкільних установах; кількість ліжок та днів функціонування одного ліжка у лікарнях; кількість студентів у вищих навчальних закладах тощо), зовнішня кубатура будівель і споруд, внутрішня площа приміщень, площа прилеглої території і т. д., що розраховуються на початок й кінець року та як середньорічна величина. Норми витрат встановлюються для однотипних установ за однорідними видатками.

Сума видатків бюджетної установи за допомогою нормативного методу розрахунку визначається як добуток розрахункових одиниць на норму видатків. Число розрахункових одиниць визначається на підставі даних з мережі і контингенту бюджетних установ. Мережа бюджетних установ і їхній контингент (наприклад, кількість класів у школах, число дошкільних дитячих установ і дітей у них) встановлюються міністерствами та відділами держадміністрацій і затверджуються станом на кінець року.

Для визначення суми видатків за нормативного методу розрахунку треба знати норму видатків на розрахункову одиницю.

Таким чином, норма видатків – це величина затрат на планову розрахункову одиницю, яка характеризує обсяг діяльності відповідної бюджетної установи.

За змістом (залежно від одиниць вимірювання) норми поділяють на дві основні групи: матеріальні і фінансові.

Матеріальними вважають норми затрат матеріальних ресурсів у натуральному виразі на розрахункову одиницю. Ці норми диференціюються за видами галузей та бюджетних установ. До них відносять: кількість кілограм умовного палива на один кубічний метр зовнішнього об’єму будівель і споруд; кількість кіловат-годин електроенергії на один квадратний метр внутрішньої площі приміщень; склад, кількість та якість продуктів харчування на одну дитину в день у дитячому садку, на одне ліжко в день у лікарні тощо.

Фінансові норми – це величина витрат у грошовому виразі на одну розрахункову одиницю. Вони можуть виступати у якості грошового виразу матеріальної норми, виходячи із діючих цін, або мати самостійний характер (ставка заробітної плати, розмір надбавки чи доплати, розмір стипендії тощо). Фінансові норми диференціюються як за видами затрат, так і за видами установ.

В окремих випадках у складі фінансової норми виділяють бюджетну норму. Це поняття характеризує ту частку видатків, яка покривається за рахунок бюджетних коштів. Так, якщо фінансова норма відображає всю суму грошових затрат на розрахункову одиницю, то бюджетна норма відображає тільки ту частину видатків, джерелом яких є кошти державного чи місцевих бюджетів.

Залежно від методу побудови фінансові норми поділяють на індивідуальні, комбіновані й укрупнені.

Індивідуальні норми відображають затрати за окремим видом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма харчування на 1 учня, вихованця тощо. Ці норми застосовуються переважно при складанні індивідуальних кошторисів доходів і видатків.

Комбіновані норми – показують суму затрат в цілому за видом видатків на розрахункову одиницю. Наприклад, норма всіх видатків за видом „оплата комунальних послуг та енергоносіїв” – на 1 клас в школі. Ця норма відображає загальну суму видатків на оплату теплопостачання, водопостачання та водовідведення, оплату електроенергії та природного газу. Комбіновані норми застосовуються при зведеному плануванні.

Укрупнені норми відображають усю суму затрат на розрахункову одиницю. Наприклад, норма видатків на один клас у школі, одного вихованця в школі-інтернаті або на одну установу. Укрупнені норми застосовуються переважно при плануванні видатків щодо масових соціально-культурних установ з невеликим обсягом роботи (наприклад, за установами позашкільної роботи з дітьми).

Комбіновані й укрупнені норми широко застосовуються на першому етапі складання бюджету. Разом з тим вони використовуються і при складанні зведених розрахунків по однорідних бюджетних установах.

За методом встановлення і затвердження норми видатків поділяють на обов’язкові і розрахункові.

До обов’язкових належать норми, величина яких встановлюється, як правило, чинним законодавством або урядом, і вона суворо обов’язкова при складанні і виконанні кошторисів бюджетних установ. До обов’язкових норм належать, зокрема, ставки заробітної плати, збори на обов’язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування, передбачені чинним законодавством, норми видатків на продукти харчування, медикаменти та перев’язувальні матеріали, видатки на відрядження.

Розрахункові норми як середні норми видатків на розрахункову одиницю встановлюються відомствами за згодою з фінансовими органами. При визначенні рівня розрахункових норм враховуються умови діяльності бюджетної установи.

Наприклад, норми видатків на утримання в чистоті прилеглої території, внутрішніх площ будівель і споруд встановлюються з урахуванням специфіки кожної установи.

На основі розрахункових норм визначається середній розмір окремих видів видатків за бюджетними установами.

На рівні держави бюджетне нормування охоплює процес визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, який є дуже складним і потребує ґрунтовних наукових досліджень. У цілому величина таких нормативів залежить від загального обсягу фінансових ресурсів. що спрямовуватимуться на реалізацію відповідних бюджетних програм, та кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.

Визначення розрахункового обсягу видатків місцевих бюджетів на рік здійснюється на основі єдиних нормативів видатків у розрахунку на душу населення (державне управління, охорона здоров’я культура і мистецтво, засоби масової інформації, фізична культура і спорт, соціальні програми стосовно сім’ї, жінок, молоді та дітей), учня (освіта), отримувача соціальних послуг (соціальний захист та соціальне забезпечення), площу житлового фонду та вулиць і доріг з капітальним та полегшеним типом покриття (житлово-комунальне господарство).

Розраховані фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів підлягають коригуванню коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від кількості населення та споживачів соціальних послуг, а також соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їхнього визначення).